2.7.4.5. Інформаційно-психологічна війна у геостратегічному протиборстві.

2.7.4.5.1. Інформаційно-психологічні операції як основна форма „неозброєної війни” у сучасних міжнародних відносинах. Незважаючи на завершення епохи глобального протистояння, у світі загальна кількість міжнародних конфліктів не лише не скорочується, а й продовжує наростати, виникають їх нові форми, мало схильні до стабілізуючої дії традиційних інструментів політичного регулювання. Сучасні конфлікти стали одним із провідних чинників нестабільності у світі. Будучи погано керованими, вони мають тенденцію до зростання, підключення все більшого числа учасників. Міжнародні відносини все більше стають полем політичних конфліктів.

При цьому на передній план виходять регіональні конфлікти, котрі характеризуються високою інтенсивністю, широким застосуванням засобів прямої озброєної агресії і здатністю залучати до своєї сфери сусідні регіони, руйнуючи системи колективної безпеки, що історично склалися там. Діяльність США щодо „силового заспокоєння” і „примусу до демократії” в різних регіонах світу не лише не усуває першопричини конфліктів, що протікають там, а й у багатьох випадках призводить до їх ескалації та переходу на новий, масштабніший рівень.

Так, політичний конфлікт в Іраку, що став новим імпульсом для загострення етнічних і релігійних зіткнень між сунітами та шиїтами, арабами і курдами, здатний залучити в затяжний озброєний конфлікт фактично увесь Близький Схід; конфлікти на Балканах, в Косово, не лише призвели до виникнення в самому центрі Європи найбільшого моноетнічного анклаву з населенням, котре належить до іншої культурної традиції, а й стали для міжнародних екстремістів плацдармом для розгортання подальшої зовнішньої експансії (вторгнення УЧК – Армії звільнення Косова в Македонію).

Нерідко регіональні конфлікти спеціально ініціюються в районах, що мають стратегічне економічне або військове значення, для того, щоб під виглядом миротворчості забезпечити там військову і політичну присутність. Прямий результат такої діяльності – небезпечний прецедент з визнанням незалежності Косово, частини суверенної держави. Курс на формування в цьому анклаві нового військово-політичного суб’єкта міжнародних відносин („НАТО-держави”) створює плацдарм і призводи до нових „гуманітарних інтервенцій”.

Проте, така практика переважного застосування сили для відновлення миру в зонах конфліктів зустрічає гостру критику навіть в самих США: З. Бжезинський, аналізуючи політику США в конфліктах в Іраку та Афганістані, називає помилкою те, що покладає надії Вашингтона на перевершуючу військову силу як „єдиний надійний засіб для вирішення конфліктів і нав’язування міцного врегулювання”. Він пише про „межі американської військової потужності”, про те, що іракська війна „перетворилася на лихо”, нарешті, про необхідність „оновлення” американської політики.

Політичне врегулювання конфліктів, тобто знаходження взаємоприйнятної злагоди між учасниками конфлікту політичним шляхом, за допомогою переговорів, політичних технологій та процедур, нині є найважливішою категорією сучасної конфліктології та політичної науки взагалі. Як вказує М. Лебедева, „технології мирного врегулювання конфліктів набувають особливого значення в сучасних умовах, стаючи головним чинником збереження та розвитку людської цивілізації”. Пошук і розробка таких технологій будується на виявленні загальних закономірностей в конфліктах, котрі дозволяють розв’язати їх мирними засобами. Порівняльний аналіз таких закономірностей дозволяє дати прогноз виникнення і розвитку конфлікту, визначити ефективні методи його врегулювання, котрі запобігають насильницьким формам подальшого розвитку. Пошук загальних закономірностей та технологій врегулювання сучасних конфліктів – це якісно новий рівень володіння інструментами політичного регулювання сучасних міжнародних відносин. В умовах інформаційного суспільства вершиною розвитку такого інструментарію стають інформаційно-психологічні технології.

Психологічні операції усіх рівнів, при їх одночасному здійсненні, складають єдиний цілісний комплекс взаємозв’язаних заходів, з якого складно вичленувати той або інший рівень. Вони плануються і проводяться на основі рішень президентів, прем’єр-міністрів, головнокомандувачів, командувачів і командирів різних рангів в мирний і воєнний час.

2.7.4.5.2. Зростання ефективності заходів безпосереднього підриву, зокрема інформаційно-психологічна війна, досягається за рахунок:

1) встановлення контролю над інформаційним простором іноземної держави;

2) точності та цілеспрямованості таких акцій з урахуванням необхідного обсягу і рівня достовірності доведеної інформації;

3) ступеня диференціації населення за системами матеріальних і духовних цінностей;

4) здатності адекватно сприймати відомості та реагувати на них;

5) політичної, економічної, етнорелігійної та іншої ситуації в державі та регіоні.

Відповідно до призначення ІПВ слід зробити акцент на тому, що об’єкта впливу технологічно спрямовують на таку поведінку, яка за своєю суттю є протилежною його інтересам. Когнітивний характер спеціальних операції визначається введенням до сфери життєдіяльності певної особи чи групи нових елементів, які мають призвести до змін у діяльності цих осіб (груп). Способи уведення такого роду елементів сприяють утворенню методів та відповідних форм ІПВ.

2.7.4.5.3. Завдання інформаційно-психологічної війни стратегічного підриву:

1) створення атмосфери бездуховності, негативного ставлення до культури та історичної спадщини у суспільстві конкурента чи ворога;

2) маніпулювання громадською думкою і політичною орієнтацією населення держави з метою створення політичного напруження та стану, близького до хаосу;

3) дестабілізація політичних відносин між партіями, об’єднаннями та рухами з метою розпалення конфліктів, стимулювання недовіри, підозри, загострення ворожнечі, боротьби за владу;

4) провокування, застосування репресивних дій з боку влади щодо опозиції;

5) зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади та управління, інспірація помилкових управлінських рішень;

6) введення населення в оману щодо роботи державних органів влади, підрив їх авторитету, дискредитація їхніх дій;

7) провокування соціальних, політичних, національно-етнічних і релігійно-конфесійних зіткнень;

8) ініціювання страйків, масових заворушень, інших акцій протесту та непокори;

9) підрив міжнародного авторитету держави, її співробітництва з іншими державами;

10) створення чи посилення опозиційних угруповань чи рухів;

11) дискредитація фактів історичної, національної самобутності народу;

12) зміна системи цінностей, які визначають спосіб життя і світогляд людей;

13) применшення та нівелювання визнаних світових досягнень у науці, техніці та інших галузях, перебільшення значення помилок, недоліків, наслідків хибних дій та некваліфікованих урядових рішень;

14) формування передумов до економічної, духовної чи військової поразки, втрати волі до боротьби та перемоги;

15) представлення свого способу життя як поведінки та світогляду майбутнього, які мають наслідувати інші народи;

16) підрив морального духу населення і, як наслідок, зниження обороноздатності та бойового потенціалу;

17) здійснення іншого деструктивного ідеологічного впливу;

18) завдання шкоди безпеці інформаційно-технічної інфраструктури (машинно-технічним засобам, програмному забезпеченню, мережам передачі даних, засобам і режиму захисту від несанкціонованого витоку інформації);

19) захист від іншого деструктивного впливу ІПЗ (інформаційно-психологічних засобів) та ІТЗ (інформаційно-технічних засобів).

2.7.4.5.4. Психологічні операції у сфері підприємництва. Найбільш яскравими прикладами конфліктів, в яких сторони використовують психологічні операції як в інтересах ескалації конфлікту (для агресії), так й в інтересах його врегулювання (для захисту), є кампанії щодо недружнього злиття і поглинання (т. з. рейдерські операції) та корпоративного шантажу.

Цікаво зазначити, що технології інформаційно-психологічної дії, котрі використовуються в психологічних операціях у міжнародних відносинах, і технології, котрі використовуються в рейдерських і контррейдерських операціях у підприємницькій діяльності, практично ідентичні й відрізняються лише масштабами, об’єктами дії та силами, що залучаються, і засобами.

Сучасні концепції, моделі та технології інформаційно-психологічної дії на конфлікти розробляються для вирішення зовнішньополітичних завдань і опробовуються на міжнародному рівні, але потім основна маса їх, реалізована в простіших схемах, інтегрується в конкурентну боротьбу у сфері підприємницької діяльності, при цьому не втрачаючи риси, властиві міжнародним відносинам. Ось чому психологічні операції так припали до смаку транснаціональним корпораціям, які відіграють у світовій політиці усе більш помітну і усе більш незалежну роль. Нині їх інтереси у світовій політиці все сильніше зближуються з інтересами традиційних учасників міжнародних відносин – держав і міжнародних організацій – та досягаються шляхом застосування одних і тих же засобів та інструментів політичної дії.

Походження більшості сучасних технологій психологічного управління конфліктами, породжених і сформованих практикою міжнародних відносин, вимагає єдності розгляду психологічних операцій, що проводяться на рівні міждержавного протиборства та у сфері економічної конкуренції. Саме тому представляється логічним спочатку розглянути психологічні операції, котрі впливають на міжнародні конфлікти, з метою виділення їх національних, соціокультурних і технологічних особливостей, а потім перейти до практики їх застосування в конкурентній боротьбі у сфері підприємництва, тобто від загального – до окремого.

2.7.4.6. Сили та засоби спеціальних операцій інформаційно-психологічної війни, які використовуються у процесі її реалізації, можна визначити як такі, що застосовуються під час проведення певного заходу безпосереднього підриву. Нині є величезна кількість різноманітних технологій здійснення негативного впливу на духовно-ідеологічну сферу життєдіяльності суспільства. З цієї причини виконавчими суб’єктами можуть бути:

1) спецслужби іноземних держав;

2) терористичні організації;

3) політизовані радикальні угруповання;

4) кримінальні структури;

5) транснаціональні корпорації;

6) інші формальні й неформальні учасники сучасних міжнародно-правових відносин.

Одночасно, характер деструктивних впливів на інформаційний простір, тобто на процеси отримання, оброблення, збереження та поширення інформації будь-якого виду, визначає три форми ІПВ:

1) вплив на форму повідомлень, механізми їх передачі, зберігання, обробки даних тощо;

2) блокування передавання повідомлень;

3) вплив на зміст повідомлень шляхом проведення СІО та АЗІА.

Інститут національно-стратегічних досліджень США та деякі західні експерти та вчені виділяють сім головних складових елементів ІПВ:

1) стратегія і тактика нейтралізації органів управління супротивника (командна війна);

2) розвідувальна війна (агентурно-оперативна, технічна);

3) електронна війна;

4) інформаційна війна;

5) психологічна війна;

6) комп’ютерна (кібернетична) війна;

7) інформаційна війна в економічній сфері;

8) інформаційний тероризм.

Вітчизняні фахівці вважають, що основними компонентами ІПВ у військово-безпековій сфері є:

1) розвідка;

2) контррозвідка (насамперед, протидія розвідці супротивника, включаючи маскування і дезінформацію);

3) радіоелектронна боротьба;

4) автоматизоване управління військами і зброєю;

5) з’ясування державної приналежності військових об’єктів, їх ідентифікація;

6) навігаційне забезпечення своїх військ (сил) і засобів;

7) морально-психологічне забезпечення дій керівного і особового складу власних військ (сил), спецслужб, правоохоронних органів інших силових структур;

8) психологічну боротьбу з метою придушення супротивника.

2.7.4.7. Інформаційна зброя. Інформаційний вплив на особистість, суспільство і державу під час ІПВ здійснюється за допомогою інформаційної зброї (ІЗ). Теоретики відносять до цього виду зброї широкий спектр заходів і засобів інформаційного впливу на супротивника – від дезінформації та пропаганди до засобів радіоелектронної боротьби.

2.7.4.7.1. У науково-фаховій літературі дається наступний невичерпний перелік визначень інформаційної зброї:

1) комплекс специфічних програмно-інформаційних засобів, створених для ураження інформаційного ресурсу супротивника;

2) засоби знищення, викривлення або викрадення інформаційних масивів, добування з них потрібної інформації після подолання систем захисту, обмеження або заборони доступу до них незаконних користувачів, дезорганізації роботи технічних засобів, виведення з ладу телекомунікаційних мереж, комп’ютерних систем – усього високотехнологічного забезпечення життєдіяльності суспільства та функціонування держави;

3) засоби подолання систем захисту і дезорганізації роботи технічних засобів та комп’ютерних систем;

4) технічні або програмні засоби для забезпечення несанкціонованого доступу або, навпаки, обмеження доступу до інформаційної бази даних; порушення штатного режиму функціонування технічних засобів і програмного забезпечення, а також виведення з ладу ключових елементів інфраструктури окремої держави або регіону.

У деяких джерелах сутність інформаційного забезпечення визначається через розвиток інформаційних технологій, які забезпечують можливість системам (індивідам, суспільним або політичним угрупованням, державам) з більш високим рівнем інформатизації керувати системами з дещо нижчим рівнем інформатизації, спрямовуючи їх діяльність у своїх інтересах під постійним інформаційним контролем.

Таким чином, можна констатувати, що:

2.7.4.7.2. Інформаційна зброя – це різновид зброї, головними елементами якої є інформація, інформаційні технології (зокрема технології інформаційного впливу), інформаційні процеси та технічні засоби, котрі застосовуються в інформаційному підриві та шпигунстві.

2.7.4.7.3. Інформаційна зброя включає засоби:

1) знищення, перекручування, розкрадання та затримку інформації;

2) подолання систем захисту інформації;

3) дезорганізації роботи технічних сегментів систем управління;

4) інші можливості.

Окрім військової галузі, інформаційна зброя також активно використовується в економічній, банківській, соціальній та інших сферах з метою:

1) дезорганізації діяльності управлінських структур, транспортних потоків і засобів комунікації;

2) блокування діяльності окремих підприємств та банків, а також цілих галузей промисловості шляхом порушення багатоланкових технологічних зв’язків і системи взаєморозрахунків, проведення валютно-фінансових махінацій тощо;

3) ініціювання великих техногенних катастроф на території супротивника внаслідок порушення штатного управління технологічними процесами та об’єктами, котрі мають справу з великими об’ємами небезпечних речовин і високих концентрацій енергії;

4) масового поширення та впровадження у свідомість людей визначених уявлень, звичок і поведінкових стереотипів;

5) викликання невдоволення чи паніки серед населення, а також провокування деструктивних дій різних соціальних груп.

2.7.4.7.4. Інформаційна зброя може слугувати ефективним засобом:

1) знищення, зміни або розкрадання інформаційних масивів;

2) здобування з них необхідної інформації після подолання систем захисту;

3) обмеження або заборони доступу до них законних користувачів;

4) дезорганізації роботи технічних засобів;

5) виведення з ладу телекомунікаційних і комп’ютерних мереж, усього високотехнологічного забезпечення життєдіяльності суспільства та функціонування державних структур.

Нині за допомогою інформаційної зброї протиборчі сторони здатні вирішувати стратегічні завдання, зокрема:

1) завдавати серйозної шкоди національним інтересам;

2) підривати основи державності;

3) дискредитації органів влади та ускладнення прийняття ними важливих рішень;

4) паралізації управління державою в кризових ситуаціях;

5) створення атмосфери напруженості в суспільстві;

6) провокації соціальних, політичних, національних та релігійних безладів;

7) ініціювання страйків;

8) масових заворушень та інших акцій економічного і соціального протесту;

9) створення атмосфери бездуховності та аморальності, негативного ставлення до культурного спадку;

10) дезорганізації техносфери, економіки, системи комунікацій;

11) підриву міжнародного авторитету держави;

12) перешкоди її співробітництва з іншими державами.

2.7.4.7.5. Загальними об’єктами враження інформаційної зброї є:

1) психіка і свідомість населення;

2) інформаційно-технічні системи,

3) інформаційні ресурси.

2.7.4.7.6. В оборонній сфері об’єктами враження інформаційної зброї є:

1) інформаційні ресурси стратегічного управління, науково-дослідних підрозділів, військово-промислового комплексу;

2) системи зв’язку та управління військами і зброєю, їх інформаційне забезпечення;

3) інформаційні інфраструктури, зокрема центри обробки, зберігання та аналізу інформації штабів, пункти управління, вузли та лінії зв’язку силових структур;

4) морально-психологічний стан керівного і особового складу військ, спецслужб і правоохоронних органів.

2.7.4.8. Види інформаційної зброї, котрі виділяються фахівцями у сучасній науковій літературі, наступні:

1) психотронна („психофізична”) зброя;

2) засоби програмно-математичного впливу на функції ЕОМ та

3) інформаційні матеріали.

2.7.4.8.1. Психотронна зброя передбачає використання у воєнних, спеціальних цілях можливості та знання психотроніки, її засоби, методи, прилади, конструкції, генератори. Засоби для змінювання свідомості особистості є різновидом психотронної зброї.

2.7.4.8.2. Процес змінювання свідомості полягає у програмуванні поведінки на підсвідомому рівні (шляхом впливу на мозок) такими засобами як:

1) гіпноз;

2) навіювання;

3) ультразвукові мікрохвильові випромінювання;

4) психохірургія;

5) психофармакологія тощо.

2.7.4.8.3. Інформаційно-психологічний вплив (ІПВ) – вплив на свідомість особи і населення з метою внесення змін в його поведінку та (або) світогляд.

2.7.4.8.4. Технології інформаційно-психологічної дії на масову свідомість є найважливішим елементом цих психологічних операцій. У ході реалізації психологічних операціях до них додається організаційна складова (у вигляді єдиного задуму і плану їх застосування, керівництва операції, координуючого центру, наданих сил і засобів), в синтезі з якою психологічна дія набуває характеру ефективного інструменту управління політичними і підприємницькими процесами. При цьому технології психологічної дії можуть бути як деструктивними (до них відносяться, приміром, різні види маніпулювання, котрі переслідують мету завдання супротивникові максимально можливого збитку і тим самим забезпечення для себе певної конкурентної переваги, так і стабілізуючими, спрямованими на мирне врегулювання, вирішення конфліктів.

2.7.4.8.5. Інформаційно-психологічний вплив спрямовується на індивідуальну або суспільну свідомість інформаційно-психологічними або іншими засобами, котра викликає трансформацію психіки, зміну поглядів, думок, відносин, ціннісних орієнтацій, мотивів, стереотипів особистості з метою вплинути на її діяльність і поведінку. Кінцевою його метою є досягнення певної реакції, поведінки (дії або бездіяльності) особистості, яка відповідає цілям ІПВ.

Процес прийняття індивідом ІПВ, спрямованого на емоційну сферу свідомості, специфічний. Загалом він більш згорнутий, ніж, наприклад, процес прийняття пропагандистського впливу: в ньому функціонують тільки сприйняття і запам’ятовування, діяльність мислення виражена дуже слабо. Інформацію особистість сприймає або не сприймає, сприймає цілком або частково, але у формуванні певних висновків майже не бере участі. Процес інформаційно-психологічного впливу на емоційну сферу свідомості включає довільне сприйняття та запам’ятовування і характеризується дуже зниженим рівнем усвідомлення про зміст впливу. Осмислення отриманої інформації відбувається пізніше, за більш високої пізнавальної активності індивіда.

2.7.4.9. Рівень ефективності ІПВ залежить від:

2.7.4.9.1. Змісту матеріалу: його складності, конкретності, суспільної значимості тощо. Наприклад, за рівних умов, чим простіша інформація, тим більше шансів на те, що дії, до яких вона спонукає, можуть виконуватися автоматично, а особливо, коли не суперечать переконанням об’єкта. Тобто чим конкретніший заклик до дії, тим вищий ступінь автоматизму відповідної реакції.

2.7.4.9.2. Психічного стану, котрий характеризується наявністю високого рівня автоматизму відповідної реакції. Страх, пригніченість, апатія сприяють некритичному та неусвідомленому сприйняттю впливу. Ступінь автоматизму у відповіді особистості пов’язаний з рівнем усвідомленості та критичності сприйняття інформації. Якщо вплив приймається підсвідомо та некритично, то відповідь аудиторії може бути автоматичною.

2.7.4.9.1.3. Часового інтервалу між впливами й відповідною реакцією: із збільшенням часового інтервалу автоматизм реакції зменшується внаслідок підвищення критичності й розумової активності об'єкта (пояснюється включенням змісту отриманої інформації в систему знань особистості й усвідомленням його).

2.7.4.10. Небезпечний ІПВ на індивідуальну свідомість може призвести до двох видів взаємозалежних змін:

2.7.4.10.1. Зміни психіки, психічного здоров’я людини. Оскільки у випадку застосування інформаційного впливу складно визначити межі норми та патології, показником змін може бути втрата адекватності щодо відображення світу у свідомості й індивідуальному ставленні до світу. Можна говорити про деградацію особистості, якщо форми відображення дійсності спрощуються, реакції грубішають і здійснюється перехід від вищих потреб (у самоактуалізації, соціальному визнанні) до нижчих (фізіологічних, побутових).

2.7.4.10.2. Зміни в цінностях, життєвих позиціях, орієнтирах, світогляді особистості. Такі зміни спричиняють антисоціальні вчинки і становлять небезпеку вже для всього суспільства та держави.

Важлива особливість інформаційно-психологічного впливу на індивідуальну свідомість полягає у тому, що людина може не помічати його і не усвідомлювати як загрозу. Поведінкою особи керує її мозок, свідомість. Усе, що спонукає людину до діяльності, має проходити через її мислення. Отже, ІПВ з метою зміни поведінки особистості в бажаному напрямку має домогтися відповідної зміни в її свідомості.

2.7.4.11. Базовими методами інформаційно-психологічного впливу є переконання і навіювання.

2.7.4.11.1. Переконання звернене до власного критичного сприйняття дійсності. Воно має власні алгоритми впливу:

1) логіка переконання повинна бути доступною інтелекту об’єкта впливу;

2) переконання необхідно здійснювати, спираючись на факти, відомі об’єкту;

3) переконуюча інформація повинна містити узагальнюючі пропозиції;

4) переконання має складатися з логічно несуперечливих тез;

5) факти, що повідомляються, повинні бути відповідним чином емоційно забарвлені.

2.7.4.11.2. Навіювання навпаки спрямовано на суб’єктів, які некритично сприймають інформацію. Його особливостями є:

1) цілеспрямованість і плановість застосування;

2) конкретність визначення об’єкта навіювання (селективний вплив на визначені групи населення, який враховує основні соціально-психологічні, національні та інші особливості цих груп);

3) некритичне сприйняття інформації об’єктом навіювання (навіювання засновано на ефекті сприйняття переданої інформації як інструкції до дії без її логічного аналізу);

4) визначеність, конкретність поведінки, що ініціюється (об’єкту необхідно дати інструкцію щодо здійснення конкретних його реакцій і вчинків, що відповідають меті впливу).

2.7.4.12. Форми реалізації ІПВ вітчизняними науковцями визначаються наступні:

2.7.4.12.1. Спеціальні інформаційні операції (СІО) – це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію, які передбачають прихований вплив на її свідомість і поведінку за допомогою використання організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети.

2.7.4.12.2. Акції зовнішньої інформаційної агресії (АЗІА) – легальні та/або протиправні акції, які проводяться шляхом поширення упередженої, неповної або недостовірної інформації, котра може призвести до негативного впливу на інформаційну безпеку особи, суспільства і держави.

2.7.4.12.3. Інформаційний тероризм – небезпечні діяння з інформаційного виливу на соціальні групи та окремих осіб, державні органи влади управління, пов’язані з поширенням інформації, яка містить погрози переслідуванням, розправою, вбивствами, а також викривлення об’єктивної інформації, котра спричиняє виникнення кризових ситуацій у державі, нагнітання страху і напруги в суспільстві.

2.7.4.12.4. Комп’ютерна злочинність – це відносно масове, соціальне явище, яке складається з суспільно небезпечних діянь, де електронно-обчислювальні машини, мережі, системи та представлена в них інформація є знаряддям або предметом злочинних діянь.

2.7.4.13. СІО та АЗІА як форми реалізації ІПВ. СІО та АЗІА вміщують у собі психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосередньої підтримання класичних техногенно-силових бойових дій. У сучасних умовах інформаційної глобалізації реалізація СІО та АЗІА як у межах ІПВ, так й як самостійних комплексних розвідувально-підривних заходів передбачає проведення спецслужбами таємних операцій та акцій деструктивного ідеологічного, ідейно-політичного та соціального впливу на особу, групу осіб або суспільство загалом з метою їх:

1) переорієнтації на інші цінності та ідеали;

2) підштовхування до вчинення протиправних дій із підриву та

3) послаблення державного і суспільно-політичного устрою.

З цієї причини АЗІА та СІО вміщують у собі безпосередньо інформаційно-психологічні технології (методи) прихованого вигідного впливу:

1) психологічні дії зі стратегічними цілями;

2) психологічні консолідуючі дії та

3) психологічні дії з безпосередньої підтримки бойових дій.

Залежно від спрямованості прихований вигідний вплив поділяють на наступні види, саме спрямований:

1) проти суб’єктів, які ухвалюють рішення;

2) на компрометацію, завдання шкоди опонентам;

3) на політичну (економічну) дестабілізацію.

СІО та АЗІА відбуваються на макро- та мікрорівнях.

На макрорівні – це будь-яка:

1) агітаційно-пропагандистська і

2) розвідувально-організаційна діяльність, орієнтована на конкретні соціальні групи людей і здійснювана здебільшого через засоби масової інформації та каналами зв’язку.

На макрорівні, зі свого боку, СІО та АЗІА уособлюють у собі будь-яку:

1) агітаційно-пропагандистську та

2) розвідувально-організаційну діяльність ідеологічного характеру, прицільно персоналізовану і здійснювану переважно через міжособистісне спілкування.

Для цього практикується поширення чуток чи інші методи негативного інформаційного впливу. Фахівці-безпекознавці виділяють наступні основні методи СІО та АЗІА, які використовуються відповідними структурами для здійснення прихованого вигідного впливу:

1) дезінформування;

2) пропаганда;

3) диверсифікація громадської думки;

4) психологічний тиск;

5) поширення чуток.