2.7.4. Теоретико-методологічні особливості інформаційно-психологічної війни

2.7.4.1. Основні характеристики сутності та складових інформаційно-психологічної війни (іпв).

2.7.4.1.1. Інформаційно-психологічна війна (ІПВ) – форма ведення інформаційно-психологічного протиборства між різними суб’єктами (державами, неурядовими, економічними або іншими структурами), яка передбачає проведення комплексу спеціальних легальних і таємних заходів з метою завдання шкоди інформаційній сфері конфронтуючій стороні (супротивнику) і забезпечення власної інформаційної безпеки.

Інформаційно-психологічна війна передбачає комбіноване застосування сил, засобів і методів інформаційної та психологічної війни проти супротивника; поєднується також із заходами по зміцненню морального духу і патріотизму своїх військ і населення.

У межах інформаційно-психологічного протиборства інформаційно-психологічна війна (ІПВ) як найвища форма конфронтації (конфліктної взаємодії) передбачає цілеспрямовану розробку та поширення спеціальної актуальної інформації, здатної зробити безпосередній або опосередкований (непрямий) вплив на суспільну свідомість, психологію і поведінку населення, військовослужбовців, співробітників спецслужб і правоохоронних органів. При цьому інформація психологічного і пропагандистського типу може бути не тільки усного, друкованого, письмового, аудіо та візуального походження, а й екстрасенсорного, телепатичного та іншого характеру, котра розрахована, насамперед, на підсвідомість реципієнта впливу.

2.7.4.1.2. Змістовна сутність інформаційно-психологічної війни складає систему маніпулятивних заходів, покликаних на:

1) інформаційному рівні здійснювати масоване просування вигідної інформації з одночасним замовчуванням невигідної, а також тенденційна інтерпретація подій;

2) організаційну – впровадження в національне тіло чужорідних і відверто ворожих організаційних форм управління суспільством і державою;

3) хронологічному – вигідну інтерпретацію не поточних, а масштабних історичних подій і цивілізаційних процесів, які сприятливо вплинули на долю незручного народу та його держави;

4) духовному – цілеспрямоване нав’язування чужорідних життєвих цінностей в напрямку зміни свідомості, пониження інтелекту через нав’язування неефективної системи освіти, маніпуляції та інші спеціальні інформаційні технології;

5) рівні неоголошеного геноциду здійснювати цілеспрямоване руйнування генофонду супротивника за допомогою наркотиків, алкоголю, тютюну, широкого застосування штучних харчових добавок, генетично модифікованих продуктів.

2.7.4.1.3. Основу інформаційно-психологічної війни в сучасних умовах може складати також підготовка і проведення великомасштабних інформаційних і психологічних операцій за спеціально розробленими планами з певною метою, головною з яких можуть бути:

1) послаблення обороноздатності супротивника, підривання боєготовності та боєздатності його військ, непорушності авторитету військового керівництва і командного складу, зниження бойової стійкості особового складу і його моральне розкладання, порушення нормальної роботи тилу ЗС;

2) організація „керованих криз”, дискредитація політичного керівництва супротивника, ініціація серед населення держави-супротивника невдоволення, безладів, панічних настроїв, а в деяких випадках громадянської війни;

3) приховання цілей і масштабів війни (передусім, загарбницькою, несправедливою) з метою послаблення антивоєнних настроїв у своїх державах і створення образу ворога в особі протиборчої сторони. Може вестися як у воєнний, так і в мирний час. Інформаційна війна у воєнний час характеризується підвищеною інтенсивністю, як правило, меншою тривалістю, грубішим використанням різних методик інформаційної дії, що пов’язано з тим, що короткострокові цілі інформаційної дії в даному випадку мають пріоритет над довгостроковою стратегією.

2.7.4.1.4. Основними об’єктами посягань сучасних технологій інформаційно-психологічної дії в психологічній операції є, безумовно, самі конфлікти і конфліктні відносини, котрі виникають у зв’язку з ними. У сфері міжнародних відносин об’єктами посягань є регіональні етнополітичні конфлікти, відносно яких світова спільнота робить різні прояви реагування у вигляді висловлення дипломатичного заспокоєння і намірів вчинити чи прямої демонстрації силового тиску (Балкани, Афганістан, Близький Схід та ін.).

2.7.4.1.5. Основними завданнями психологічних операцій вважаються:

1) переконання громадської думки в правильності, необхідності військового втручання;

2) дія на військово-політичне керівництво супротивника та його союзників з метою змусити їх відмовитися або утриматися від вступу у війну;

3) підтримка усередині країни супротивника опозиції, сил опору, расових, етнічних, релігійних та інших протиріч;

4) підрив довіри до керівництва держави;

5) керівництво і сприяння дисидентським елементам, взаємодія з силами, які ведуть боротьбу в підпіллі;

6) вплив на населення дружніх держав;

7) сприяння розвитку доброзичливості населення нейтральних держав;

8) підрив морального духу, створення обстановки невпевненості та занепокоєння серед особового складу армії супротивника, зниження його боєздатності;

9) проведення аналітичних досліджень в напрямі розкриття вразливих місць супротивника, підготовка і доведення до командирів тактичної ланки, а також груп і осіб, які виконують завдання в районі бойових дій, відповідній інформації;

10) сприяння у захопленні населених пунктів супротивника шляхом пред’явлення ультиматуму та передачі закликів до капітуляції;

11) надання допомоги командуванню у здійсненні контролю за вороже налагодженим населенням у зоні бойових дій;

12) протидія психологічним операціям супротивника і підривним елементам;

13) прогнозування міри психологічної дії на людей бойових дій.

Як видно, вирішення перерахованих завдань повинне забезпечити досягнення морально-психологічної переваги своїх військ над військами супротивника.

2.7.4.1.6. Сутність підривної діяльності як основи психологічної операції. Сам термін „психологічні операції” вказує на те, що для досягнення цілей підривної діяльності широко використовуються висновки психологічної науки та які вони спрямовуються, у першу чергу, на зміну психологічних станів супротивника.

2.7.4.1.6.1. Обґрунтування ролі психології в організації та веденні психологічної війни. З цього приводу відомий американський фахівець в області психологічної війни П. Лайнбарджер підкреслює, що психолог здатний сказати:

По-перше, яким чином пристрасті можна перетворити на обурення, особисту винахідливість у масову боязкість, тертя – в недовіру, забобони – в лють.

По-друге, встановивши, як налагоджений супротивник і чинники, котрі визначають його моральний стан, психолог може прогнозувати поведінку військ супротивника в тій або іншій обстановці.

По-третє, психолог здатний дати необхідні рекомендації оперативним співробітникам, які реалізують заходи психологічної війни про дотримання почуття міри, про психологічно доцільну структуризацію і оформлення інформації.

По-четверте, психолог рекомендує найбільш доцільні засоби та методи пропаганди: радіо, листівки, гучномовні установки, а також поширення чуток, зворотне засилання полонених тощо. Він може виробити план найкращого використання усіх наявних засобів психологічної дії за місцем, часом, співвіднесений з воєнними, економічними та політичними подіями.

2.7.4.1.6.2. Таким чином, психологія у рамках психологічних операцій:

1) вказує на ті особливості людської та групової психіки, які доцільно піддати впливу;

2) розробляє ефективні методи оцінки психологічного стану супротивника;

3) дає рекомендації фахівцям, які проводять психологічну війну, щодо планування операцій;

4) виробляє критерії та методи оцінки результативності психологічної дії на людей.

2.7.4.1.6.3. Створюючи науковий фундамент психологічних операцій, військові психологи західних держав спираються на досягнення різних психологічних шкіл. При цьому за основу беруться наступні положення про:

1) вирішальній ролі несвідомої в детермінації людської поведінки, про функціонування механізмів психологічного захисту і способи їх подолання (психоаналіз);

2) рефлекторному закріпленні („вкоріненні”, „зомбуванні”) сприйнять, котрі певним чином співвідносяться, переживань, дій; про вселяючу силу структури, емоційного тону, просторово-часових характеристик інформації (біхевіоризм, нейролінгвістичне програмування);

3) ролі „ментальних схем” у сприйнятті людиною навколишнього світу, подій, які відбуваються, та інформації (когнітивна психологія);

4) структурі та динаміці потреб людини (гуманістична психологія ) тощо.

2.7.4.1.6.4. Психологія допомагає організаторам психологічних операцій виявляти найбільш слабкі ланки в морально-психологічному стані супротивника і науково обґрунтовано будувати тактику психологічного тиску на нього. Вона рекомендує широко використовувати психологічні заходи в цих цілях:

1) посилення національних, соціальних, релігійних протиріч, труднощів, з якими стикаються війська супротивника (голод, холод, погане матеріально-технічне забезпечення та ін.);

2) поширення чуток і дезінформації про значну перевагу своїх військ, великі втрати супротивника, відмінність інтересів і цілей різних категорій військовослужбовців;

3) налагодження активної роботи з військовополоненими тощо.

Зазначені особливості видів психологічного впливу на свідомість окремої людини, груп осіб і великих масових скупчень людей активно використовуються під час підготовки, організації та проведенні спеціальних таємних операцій спецслужб.

2.7.4.2. Основні завдання ІПВ у міждержавних відносинах:

1) здійснення безпосереднього негативного руйнівного впливу на сукупну політичну могутність держави шляхом послаблення її реальних і потенційних можливостей щодо забезпечення власної безпеки;

2) створення труднощів у внутрішньому розвитку та проведенні активної зовнішньої діяльності, а також у підтриманні міжнародних зв’язків;

3) завдання шкоди політичному іміджу, тобто ослаблення правлячої еліти, встановленого нею соціально-політичного режиму чи навіть сприяння усуненню останньої від влади.

2.7.4.3. Об’єкти посягань ІПВ. У загальнонауковому визначенні об’єкт – це те, на що спрямовано певну діяльність, а в нашому випадку – те, на що суб’єкт ІПВ намагається вплинути з метою досягнення позитивного результату для нього. Отже, головний об’єкт спрямувань, на якому концентрується безпосередній інформаційний деструктивний вплив у межах заходів ІПВ, – громадська думка та свідомість окремої людини.

2.7.4.3.1. Вітчизняні фахівці об’єкти посягань ІПВ поділяю на:

1) загальні об’єкти;

2) спеціальні об’єкти;

3) об’єкти розвідувальних спрямувань.

До категорії:

1) загальних об’єктів ІПВ можна віднести правопорядок, нормальне функціонування органів влади та управління, мобілізаційну готовність і боєздатність збройних сил, органів безпеки та правоохоронних структур, налагоджені зовнішньополітичні зв'язки, міжнародний авторитет держави;

2) спеціальних об’єктів ІПВ – можна віднести суспільство загалом та окремі його верстви, прошарки, групи осіб, окремих їх представників. Це може бути той чи інший етнічний або соціальний прошарок або навіть специфічні групи осіб, приміром, представники маргінальних елементів, зокрема засуджені, безпритульні, сектанти, політизовані радикали з числа націоналістів, анархістів тощо;

3) об’єктів розвідувальних спрямувань ІПВ належать:

а) засоби масової інформації та комунікації, інформаційні агентства;

б) незалежні аналітичні центри та дослідні установи, які постійно займаються висвітленням ситуацій, котрі виникають у державі, регіоні та світі, здійснюють аналіз і прогнозування можливого перебігу подій, тенденцій у різних суспільно-політичних, геополітичних, геоекономічних та геостратегічних процесах;

в) відповідні підрозділи міністерств, відомств або інших органів державного управління, на які покладається обов’язок налагодження і підтримання зв’язків із громадськістю та інформування останньої щодо діяльності зазначених установ, а також

г) інші об’єднання громадян, які виступають від імені своїх членів.

2.7.4.3.2. Структурами об’єднань громадян є:

1) політичні партії та блоки;

2) громадські організації;

3) профспілки тощо, які певним чином впливають на політичні процеси у державі.

2.7.4.3.3. Отже, основними об’єктами деструктивного інформаційного впливу є:

1) ідеологічно-психологічне середовище суспільства, пов’язане з використанням інформації, інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури для здійснення впливу на психіку і поведінку людей;

2) інформаційні ресурси, які розкривають духовні, культурні, історичні, національні цінності, традиції, надбання держави, нації в різних сферах життя суспільства;

3) інформаційна інфраструктура, тобто абсолютно всі проміжні ланки між інформацією та людиною;

4) система формування суспільної свідомості (світогляд, політичні погляди, загальноприйняті правила поведінки тощо);

5) система формування громадської думки;

6) система розроблення та прийняття політичних рішень;

7) свідомість і поведінка людини.

2.7.4.3.4. Попри все, головним об’єктом ураження залишається людина, прихований вплив на яку здійснюється через її нервову систему та психіку, здебільшого на підсвідомому рівні. При цьому використовується подвійна психобіологічна природа інформації. Так, „комфортна” на рівні психобіологічного сприйняття інформація може спричинити шкоду на психосоціальному рівні чи навпаки, „цікава” – призвести до неусвідомлюваних психобіологічних негараздів, стимулюючи девіантну поведінку особи та руйнувати позитивні соціальні тенденції в суспільстві.

2.7.4.4. Сфери застосування заходів ІПВ. Цілеспрямований інформаційний вплив на населення передбачає пануюче становище суб’єкта ІПВ у всіх сферах життєдіяльності іншої держави:

1) економічній;

2) політичній;

3) психологічній;

4) релігійній;

5) науково-технічній;

6) мистецькій, а також

7) міжнаціональних, міждержавних і міжнародних зв’язків.