2.6.6. Теоретико-методологічні особливості визначення допоміжних заходів протиборства сторін, котрі знаходяться у стані війни

2.6.6.1. Економічна боротьба у війні – сукупність економічних заходів і дій, спрямованих на підрив військово-економічного потенціалу супротивника та досягнення над ним економічної переваги. Включає, з одного боку, мобілізацію можливостей власної економіки для задоволення потреб війни та забезпечення її живучості, з іншого боку – організацію економічної блокади ворожих держав, здійснення підривних дій з порушення їх господарських зв’язків, послаблення і дезорганізації їх економіки.

Ефективність економічної боротьби залежить від рівня економічного розвитку держав, наявності матеріальних ресурсів і способів їх використання, геополітичного положення. Особливе значення в сучасних умовах має живучість економіки, її здатність перебудовуватися та функціонувати при руйнуванні окремих ланок (кооперативних зв’язків).

Основу економічної боротьби складають військово-економічні засоби і заходи. У той же час, у ході війни широко використовуються й військові засоби, передусім, для завдання ударів по економічних центрах супротивника, найважливіших об’єктах військово-промислового виробництва та пунктах державного управління.

Великий вплив на хід економічної боротьби чинять руйнування центрів переробки стратегічної сировини, енергетичних центрів, нафтових терміналів і гребель великих водосховищ, порушення внутрішніх транспортних зв’язків та комунікацій, в т. ч. що зв’язують супротивника з іншими державами, приміром, зрив перевезень нафтопродуктів.

У сучасних умовах з метою економічної боротьби може використовуватися умисне зараження великих районів території супротивника шляхом руйнування підприємств хімічної та атомної промисловості.

2.6.6.2. Дипломатична боротьба у війні – використання різних видів дипломатичної діяльності з метою:

1) підриву військово-політичних позицій протиборчих держав і зміцнення позицій своєї держави;

2) розвалу ворожої коаліції за допомогою ініціації протиріч усередині неї;

3) міжнародної ізоляції супротивника, протиставлення його дій міжнародному праву і цілям ООН;

4) перетягування на свій бік союзників і зміцнення зв’язків з ними;

5) поширення дезінформації та інших дій, котрі сприяють досягненню політичних і стратегічних цілей війни.

У ході війни дипломатична боротьба зазвичай підпорядкована озброєній боротьбі, спрямовується на створення найбільш сприятливих умов її ведення. У той же час, одним із її завдань є досягнення вигідних умов миру.

Загальна спрямованість дипломатичної боротьби визначається соціально-політичним ладом держав, їх зовнішньою політикою, а також цілями та завданнями війни, складом і характером воюючих держав та коаліцій, характером відносин, що складаються між ними.

У ході війни спрямованість, форми та методи дипломатичної боротьби можуть мінятися. Зазвичай її активність у критичні моменти війни зростає. У цих умовах може робитися відкритий дипломатичний тиск на союзників.

Одним із найбільш характерних прикладів активного впливу дипломатичної боротьби на хід війни є Друга світова війна, в ході якої дипломатичні зусилля СРСР, США і Великої Британії у поєднанні з озброєною та економічною боротьбою призвели до повного розвалу німецько-фашистського блоку.

2.6.6.3. Екологічна боротьба у війні – одна з нових форм боротьби, вживаних у сучасній війні. Полягає у здійсненні комплексу заходів і дій, спрямованих на створення несприятливих екологічних умов на території, зайнятій супротивником, створення труднощів для дій його збройних сил, функціонування економіки та проживання населення.

У своїх крайніх формах припускає створення обстановки, котра виключає нормальну життєдіяльність населення держав. Ведеться як військовими, так і невоєнними засобами, включає руйнування атомних електростанцій та центрів виробництва особливо небезпечних хімічних речовин для зараження великих територій, атмосфери і водних просторів, умисне руйнування озонного шару, формування катастрофічних явищ, затоплень, підпалів, а також попередження та зрив подібного роду дій з боку супротивника.

Її ефективність може істотно зрости у разі створення зброї на нових фізичних принципах, приміром, геофізичної зброї (включаючи цілеспрямований геоінжениринг погоди), а також застосування високотоксичних та інших хімічних речовин тривалого терміну дії, здатних порушити природний обмін, знищити рослинний покрив на великих просторах.

2.6.6.4. Ідеологічна боротьба у війні – ідейно-політична, ідеологічна, психологічна та інформаційна дія на особовий склад збройних сил і населення ворожих держав з метою підриву їх морального духу та послаблення волі до перемоги або опору, а також відповідна впливова дія на керівний і особовий склад збройних сил та населення власної держави для виключення занепаду їх морального духу, волі до перемоги та опору, запобігання появі та розвитку антивоєнних настроїв. Під час техногенно-силової війни підкоряється зазвичай цілям озброєної боротьби.

У системі ідеологічної боротьби найважливішого значення набувають такі форми її ведення, як пропаганда і контрпропаганда, агітація, поширення цілеспрямованої інформації або дезінформації, ідеологічна обробка людей, проведення ідеологічних диверсій, протидія військово-ідеологічним заходам супротивника, здійснення спеціальних інформаційних і психологічних операцій, котрі проводяться за єдиним задумом протягом певного часу на ТВД в інтересах майбутніх великомасштабних військових операцій та досягнення їх цілей.

Спрямованість і характер ідеологічної боротьби визначається суспільним та соціально-економічним устроєм воюючих держав, їх ідеологією, цілями війни, її соціально-політичними особливостями. Для її ведення застосовуються як засоби мирного часу, так і спеціально створюваними формуваннями, спецслужбами.

Ефективність ідеологічної боротьби багато в чому залежить від її умілої організації, а також від морально-політичних якостей населення та політичної підготовки особового складу ЗС воюючих держав, уміння дискредитувати ворожу пропаганду і нейтралізувати пропагандистські служби супротивника, що здійснюють її.