77. Поняття принципів трудового права, їх класифікація

Принципами трудового права є такі вихідні ідеї (засади), які визначають сферу його дії, порядок встановлення прав та обов'язків суб'єктів, гарантії захисту їх прав та законних інте­ресів.

До таких принципів, які визначають суть і закономірності розвитку трудового права, належать:

• обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці;

• оптимальне поєднання централізованого і локального правового регулювання;

• соціальне партнерство і договірне встановлення умов праці;

• забезпечення єдності та диференціації правового регулю­вання;

• визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників у трудових право­ відносинах порівняно з умовами, встановленими в нормативно-правових актах.

Трудовому праву властиві і деякі загальноправові принципи, зокрема ті, що визначають сферу приватноправових відносин. До них можна віднести принцип пріоритетності норм між­народного права щодо норм національного права, принцип забезпечення захисту законних інтересів учасників правовід­носин та ін.

Принцип соціального партнерства і договірного встанов­лення умов праці виявляється в тому, що до сфери правового регулювання трудових відносин широко залучають недержавні структури (об'єднання роботодавців, об'єднання працівників), які разом з органами виконавчої влади (або і без їхньої участі), на підставі укладення колективних договорів та угод, шляхом співробітництва, пошуку компромісів і прийняття узгоджених рішень встановлюють обов'язкові для учасників трудових пра­вовідносин правила регулювання праці. Взаємно погоджуючи інтереси роботодавців та найманих працівників з питань оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, соціального забезпечення тощо, соціальні партнери домагаються зниження гостроти соціальних конфліктів, погодження інтере­сів власників і найманих працівників.

78. Поняття, види, особливості джерел трудового права.

Джерела трудового права – це нормативно-правові акти, що регулюють трудові  та похідні від них інші відносини в сфері застосування праці всіх працівників.

По юридичній силі джерела знаходяться в прямій залежності від ієрархії державних органів, їхніх конституційних повноважень і компетенції, якої вони наділені згідно діючих законів – Конституція України, акти міжнародного правового регулювання праці, закони, підзаконні акти, угоди про працю, локальні акти.

Основи правового регулювання праці закладені в ст.43 Конституції Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на працю і захист від безробіття проголошено Загальною декларацією прав людини (ООН, 1948 р.), Міжнародним Пактом про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966 р.), ратифікованим Верховною Радою УРСР, Конвенціями і Рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП). На європейському рівні право на працю встановлено Європейською соціальною хартією (Рада Європи, 1961 р., переглянута у 1996 р.), підписаною Україною при вступі до Ради Європи.

 Центральне місце приділяється Кодексу законів про працю України (КзпП України), що є основним кодифікованим джерелом трудового права.

Закон України “Про оплату праці” від 24 березня 1995р. визначає економічні, правові та організаційні положення оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Закон України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 р. встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 2 Закону право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особ. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Закон України “Про колективні договори і угоди” від1 липня 1993р визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців.

Закон України “Про зайнятість населення” від 01.03.91року.В умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Закон України “Про охорону праці” від 14.10.92р. визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем іпрацівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

У комплексних законах також мають місце норми трудового права. Наприклад, Закон України “Про підприємства в Україні”від 27.03.91р.;  Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.91р.; Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” від 17.07.97р.

Наступну сходинку в ієрархії джерел трудового права займають підзаконні акти, серед яких вищу правову силу мають укази Президента України. Відповідно до ст. 102 Конституції президент є главою держави, гарантом прав і свобод людини і громадянина. Він видає укази і розпорядження (ст.106). Більшість указів президента носять нормативний характер і є джерелами права, у тому числі і трудового права. Наприклад, Указ президента Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня від 26.04.95р., Указ президента Про утворення Міністерства праці та соціальної політики України від 25.07.97р.

До підзаконних актів відносяться також постанови і розпорядження Уряду України.