2. Дипломатичні представництва. Дипломатичні привілеї та імунітети.

Ми переходимо до однієї з підгалузей права зовнішніх зносин – дипломатичного права. Ця галузь представляє собою сукупність норм, що регламентують статус і функції дипломатичних представництв держав, акредитованих у країнах їхнього перебування. Головне джерело права тут - Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. (складається із преамбули і 53 статей).

Дипломатичне представництво – це постійний зарубіжний орган зовнішніх зносин держав-контрагентів, за посередництвом якого вони підтримують взаємні дипломатичні відносини. Очолюється цей орган дипломатичним представником, що акредитується.

Ст. 3 Конвенції 1861 р. називає функції представництв: представництво своєї держави, переговорна функція з питань взаємних інтересів, інформаційна функція (два потоки інформації), дипломатичного захисту (держави, громадян, установ, що знаходяться на території іншої держави)., розвиток дружніх зносин з державою перебування.

Дипломатичні представництва бувають двох видів: посольства (очолює надзвичайний і повноважний посол) і місії (очолює Надзвичайний і повноважний посланик або повірений у справах). Незалежно від загальної кількості співробітників персонал диппредставництва поділяється на три категорії: дипломатичний персонал, адміністративно-технічний персонал (референти, перекладачі, технічні секретарі, шифрувальники, канцелярський персонал, бухгалтери, економісти – вони не мають дипломатичних паспортів, але мають службові, рід держав надають їм досить широкі можливості щодо привілеїв та імунітетів) та обслуговуючий персонал (прибиральниці, водії, садівники, кухарі – переважно громадяни країни перебування). Щодо глав представництв, то вони поділяються на три класи (Ст. 14 Конвенції 1961 р.):

А) клас послів і нунціїв, акредитованих при плавах держав;

Б) клас посланців та інтернунціїв, акредитованих при главах держав;

В) клас повірених у справах, акредитованих при міністрах закордонних справ.

Щодо усього дипломатичного персоналу, то вони повинні мати ранг. Дипломатичний ранг – особливі ступені розрізнення, які присвоюються членам дипломатичного персоналу відомства закордонних справ. Вони присвоюються усім представниками дипперсоналу внутрішньодержавним законодавством. Вони присвоюються і зберігаються часто не залежно від посади. Назви рангів: радник, перший секретар, другий секретар, секретар, аташе. В Україні існує 11 рангів (Постанова Верховної ради від 31.01.1992 р.). За ст. 92 Конституції України дипломатичні ранги встановлюються тільки законами.

Незалежно від кількісного складу персоналу дипломатичного представництва існує перелік питань, яким глава представництва приділяє особисту увагу:

• розробка дипломатичної політики

• доведення до уряду держави перебування думки свого уряду з найважливіших питань, що стосуються загальних інтересів і загальної політики

• доповідь своєму міністерству про події політичного та економічного характеру, незалежно від того, чи вони мають безпосереднє (наприклад, питання податкової чи бюджетної політики, зміни в уряді), чи опосередковане значення в дипломатичній роботі (наприклад, зміни і тенденції в соціально-економічних умовах), і про коментарі третіх сторін (статті з газет, думки дипломатів)

• обізнаність у сфері впливових людей і джерел національної влади у державі, в якій він є главою представництва

• офіційна та особиста поведінка, що має зміцнювати репутацію держави, яку він представляє.

Працівників дипломатичної служби можуть відправляти у довготермінове відрядження з урахуванням їх професійної підготовки та спеціалізації. Після завершення попереднього довготермінового відрядження їх відправляють у наступне довготермінове відрядження не раніше ніж через півтора року. Довготермінове відрядження дипломатичних працівників триває, зазвичай, до чотирьох років у державах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією і до трьох років у державах з важкими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією.

В органах дипломатичної служби здійснюється ротація працівників дипломатичної служби. Основним недоліком тривалого перебування дипломата за кордоном може бути те, що він переходить у стан емоційного входження у проблеми держави, в якій живе і працює, і відповідно не буде здатний діяти та консультувати свою державу неупереджено. Крім цього, він буде схильний до втрати емоційного зв'язку та відриву від подій у своїй країні. Закон «Про дипломатичну службу» не встановлює термін перебування в дипломатичних рангах радника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого і першого класу.

Призначення і вступ на посаду глави дипломатичного представництва - акредитування - складається з декількох етапів:

- підбір кандидатури посла чи посланника;

- держава, що акредитує, направляє державі перебування запит про згоду на призначення особи на посаду (запит - біографічні дані, посадове та сімейне становище);

- агреман (від франц. — згода) — це позитивна відповідь держави перебування на призначення конкретної особи як посла, посланника чи повіреного у справах. Особа вважається persona grata -бажаною особою в даній державі, у разі відмови в агремані - persona non grata (не мотивується);

- видання акта внутрішнього права, що оформлює призначення;

- одночасне в обох столицях офіційне повідомлення у ЗМІ про призначення, що відбулося;

- видача вірчих грамот (документ, що держава , яка акредитує видає своєму послу або посланцю для вручення державі перебування, це звернення з проханням прийняти, з моменту вручення цього документа, посол вступає у свої права);

- попередня аудієнція у міністра закордонних справ держави перебування та передача копії вірчих грамот;

- початок виконання повноважень - з моменту вручення вірчих грамот або з моменту повідомлення про своє прибуття.

Вірча грамота - документ, який дається послу (посланнику) для акредитації в іноземній державі, підписується главою держави, що акредитує, і скріплюється печаткою міністерства закордонних справ. ЇЙ вручають в урочистій обстановці.

Випадки закінчення місії дипломатичного представника:

♦ оголошення державою перебування дипломатичного представника persona non grata (небажаною особою)

♦ розірвання дипломатичних відносин або виникнення стану війни між державами, що акредитує дипломатичного представника, і державою його перебування

♦ відкликання дипломатичного представника акредитуючою державою (відзивна грамота)

♦ припинення існування як суб'єкта міжнародного права держави, яка акредитувала представника, або держави перебування

♦ докорінна зміна державного устрою в держав, що акредитувала дипломатичного представника.

Також глава дипломатичного представництва припиняє місію у разі відкликання в установленому порядку, відставки, смерті. Припинення місії глави дипломатичного представництва не означає розриву дипломатичних відносини між відповідними державами.

Дипломатичні привілеї і імунітети.

Під дипломатичними привілеями розуміють особливі переваги та пільги, надані дипломатичним представництвам і їхнім співробітникам, у порівнянні з громадянами держави перебування. Дипломатичний імунітет розглядають як вилучення представництва і його співробітників з-під юрисдикції держави перебування.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. приділяє значну увагу дипломатичним привілеям та імунітетам. 1 це не випадково, тому що інститут привілеїв та імунітетів існує спеціально для забезпечення виконання дипломатичним представництвом і його персоналом своїх функцій. Цей інститут виник у глибокій давнині й спочатку його норми діяли як звичаєві. Нині вони зафіксовані в багатьох багатосторонніх і двосторонніх угодах.

За Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р. держави, надаючи імунітети дипломатичним представникам та представництвам інших держав керуються такими принципами:

1) принцип взаємності - у його основі лежить розуміння того, що надання дипломатичних привілеїв та імунітету здійснюється на взаємній основі;

2) принцип альтернативності - у його основі лежить твердження про те, що надання привілеїв та імунітетів є правом, а не обов’язком держави;

3) принцип функціональної необхідності - у його основі лежить визнання того, що в державі перебування дипломатичному представництву іноземної держави повинні бути створені належні умови для ефективної діяльності.

У міжнародному праві розрізняють привілеї та імунітети дипломатичних представництв і привілеї та імунітети їхніх співробітників (особисті привілеї та імунітети).

До привілеїв та імунітетів дипломатичних представництв належать такі:

1) недоторканність представництва - означає, що владні органи держави перебування не можуть потрапити в приміщення представництва без згоди його глави. На державу перебування міжнародне право покладає зобов’язання забезпечити всі необхідні заходи для захисту представництва від будь-яких загроз, порушення спокою чи образи його гідності. Приміщення представництва, майно, що знаходиться в ньому, засоби пересування, що йому належать, користуються імунітетом від обшуків, арешту, реквізицій і виконавчих дій. Термін «приміщення» охоплює резиденцію глави представництва та інші будинки чи їхні частини, що використовуються для представництва, а також земельну ділянку під ними. Але це жодною мірою не означає, що приміщення дипломатичного представництва є суверенною частиною території акредитуючої держави: територія дипломатичного представництва є суверенною територією держави перебування, але їй, відповідно до міжнародного права, надано особливий правовий режим (режим екстериторіальності юрисдикції акредитуючої держави) - з метою успішного виконання функцій, покладених на представництво;

2) фіскальний імунітет - означає звільнення дипломатичних представництв від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, крім зборів за конкретні види обслуговування. Збори, стягнуті представництвом під час виконання своїх обов’язків (наприклад, за видачу віз), звільняються від усіх податків і мит Держави перебування;

3) недоторканність архівів і документів представництва - ці об’єкти недоторканні у будь-який час і незалежно від їхнього місцезнаходження, тобто де б вони теоретично не знаходилися. Офіційна кореспонденція представництва недоторканна. Дипломатична пошта не підлягає ні розпечатуванню, ні затримці;

4) свобода зносин представництва - означає, що дипломатичне представництво має свободу зносин із своїм урядом, іншими представниками і консульствами акредитованої держави, де б вони ^Не знаходилися. Для здійснення цих зносин дипломатичні представництва вправі користуватися всіма засобами, які підходять, включно дипломатичними кур’єрами, закодованими або шифрованими депешами. Дипломатичні кур’єри користуються особистою недоторканністю і підлягають особливому захисту з боку держави перебування. Державою, що акредитує, або представництвом може бути призначений дипломатичний кур’єр ad hoc (наприклад, командир цивільного повітряного або морського судна, що несе прапор держави, що акредитує). У цьому випадку імунітети припиняються в момент доставки дипломатичної пошти за призначенням. Дипломатичні представництва вправі за згодою країни перебування встановити радіостанцію і використовувати її, а також володіють позачерговим правом користування засобами цивільного електрозв’язку. Своєю чергою, держава перебування для належного й ефективного виконання функцій дипломатичних представництв зобов’язана сприяти полегшенню їхньої роботи, забезпечити свободу пересувань і повідомлень, надати всі можливості для виконання функцій дипломатичних представництв;

5) право користування прапором і емблемою держави, що акредитує,

6) це право належить як самому представництву, так і його главі. Ці символи держави, що акредитує, розміщуються на приміщеннях представництва, включаючи резиденцію глави представництва, а також на його засобах пересування.

До особистих привілеїв та імунітетів належать:

1) недоторканість особи дипломата - особа дипломатичного агента недоторканна, він не підлягає арешту або затримці в будь-якій іншій формі. Держава перебування зобов’язана ставитися до нього з належною повагою і приймати належних заходів для запобігання будь-яких зазіхань на його особу, свободу, гідність;

2) недоторканність житла - приватна резиденція дипломатичного агента користується тією ж недоторканністю і захистом, що й приміщення дипломатичного представництва (приватна резиденція дипломатичного агента містить у собі будь-яке приміщення, у якому може мешкати дипломат: квартиру, номер у готелі, будинок). Папери дипломатичного агента, його кореспонденція, крім ряду випадків, пов’язаних із цивільною юрисдикцією держави перебування, є недоторканними;

3) імунітет від юрисдикції - дипломатичний агент користується імунітетом від карної, цивільної й адміністративної юрисдикції держави перебування. Він має абсолютний імунітет від карної юрисдикції. За загальним правилом дипломат не повинен порушувати законів держави перебування, проте у випадку вчинення ним кримінально караного діяння кримінальна справа щодо нього не порушується з огляду на даний імунітет. Така особа оголошується persona non grata і їй пропонується залишити територію держави перебування. Водночас, сторона, що приймає, може клопотатися перед урядом держави, що акредитує, про відмову в імунітеті дипломату, що вчинив злочин. При його одержанні така відмова повинна бути чітко й точно виражена.

На дипломатів також поширюється імунітет від цивільної юрисдикції, крім таких випадків:

а) речових позовів, що належать до приватного нерухомого майна на території країни перебування, якщо він не володіє цим майном для цілей представництва;

б) позовів, що стосуються спадкування, щодо яких він виступає як виконавець заповіту, попечитель, спадкоємець або відмовоодержувач спадщини. Таким чином, дипломатичний агент не може посилатися на дипломатичний імунітет як підставу для відмови від присутності під час розгляду позову або іншої справи, що належить до спадкування;

в) позовів, що належать до будь-якої фахової або комерційної діяльності дипломатичного агента за межами його офіційних функцій.

Дипломати також користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції держави перебування і тому на них не можуть накладатися штрафи й інші адміністративні стягнення.

4) фіскальний імунітет, відповідно до якого дипломатичний агент звільняється від усіх мит і податків, особистих і майнових державних, районних і муніципальних, за винятком:

а) непрямих податків, що входять у ціну товару й обслуговування;

б) збору податків на приватне нерухоме майно, що знаходиться в акредитованій державі, якщо він не володіє ним від імені акредитованої держави або з метою представництва;

в) податків на спадщину і мита на спадкування, що стягуються країною перебування;

г) зборів і податків на приватний прибуток, джерело яких знаходиться в країні перебування;

д) судових, реєстрових зборів, іпотечних зборів і гербового збору щодо нерухомого майна, що знаходиться на території держави перебування.

Крім дипломатичного персоналу, імунітети та привілеї поширюються на членів їхніх родин.До членів родини дипломата належать його дружина (чоловік) і неповнолітні діти, а також, відповідно до міжнародного порядку, дорослі незаміжні дочки дипломата, що мешкають із ним спільно й перебувають на його утриманні.

Дипломатичні привілеї та імунітети починають поширюватися на осіб, визначених у міжнародному праві, із моменту перетинання ними кордону держави, що приймає, і діють до моменту виїзду зазначених осіб із держави перебування. Дипломат і члени його родини користуються встановленими в міжнародному праві привілеями та імунітетами також під час проїзду через третю державу. Треті держави не повинні перешкоджати проїзду через їхню територію членів адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу представництва і членів їхніх родин. Таким чином, дипломатичні привілеї та імунітети даються не для того, щоб ігнорувати закони, правила і звичаї держави перебування, а з метою більш ефективного виконання дипломатичним представництвом і його персоналом своїх функцій відповідно до норм міжнародного права і внутрішньодержавного права країни перебування.