1. Попит на продукт монопольної фірми

Однією з умов існування монопольного ринку є те, що на ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Тому фірма-монополіст є певна галузь виробництва.

Це призводить до того, що на монопольному ринку немає поділу на попит окремої фірми і ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію.

У споживача існує лише два можливих варіанти поведінки, або взагалі відмовитися від споживання цього товару чи придбати його у монополіста.

Для чистого монополіста крива попиту має спадний характер:

Рис 1. Крива попиту

Спадний характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва. Ціна реалізації додаткової одиниці продукції для монополіста завжди перевищує граничний доход, отриманий від її продажу.

Іншими словами:

Виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї.

Аналізуючи еластичність попиту, можна зробити висновок, що при еластичному попиті зниження ціни збільшує валовий дохід продавця. Якщо попит нееластичний, то при зменшенні ціни доход зменшується, а при збільшенні ціни доход збільшується. Цей висновок, ці залежності дають можливість вибирати співвідношення “ціна – обсяг продукту” для монополіста.

Якщо монополіст обере ціну, що відповідає нееластичній ділянці кривої попиту (Р2), то отриманий ним доход TR2 може принести продажі значно менших обсягів продукції (Q3 < Q2).

Виробник, який хоче максимізувати прибуток, буде завжди намагатись уникнути нееластичної ділянки кривої попиту.

2.2.Визначення обсягу виробництва і ціни монополістом при максимізації прибутку.

Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна досягти такого обсягу виробництва продукції, за якого гранична виручка (граничний доход) MR дорівнює граничним витратам МС.

MR=MC

В цьому – вирішення проблеми максимізації прибутку для монополіста, як і для будь-якої іншої фірми.

Прибуток монополії визначається як різниця між виручкою та загальними витратами виробництва.

ЕП=TR – TC

Із зростанням Q прибуток зростатиме поки не досягне максимуму, а потім буде зменшуватись.

Певний обсяг виробництва Q максимізує прибуток в тому випадку, коли приріст прибутку від додаткового збільшення Q дорівнює 0.

Рис 2. Модель вибору обсягу виробництва за загальними значеннями доходу і витрат

Формула MR = MC – є необхідною умовою максимізації прибутку.

Для монопольної фірми граничний доход визначається формулою:

MR = P (1+   ); (12.3)

Так як MC = MR , то можна записати, що

 - перевищення ціни над граничними витратами в процентах від ціни. Ціну можна виразити через граничні витрати як:

P= 

При |Еd| = 1 – ціна є невизначеною величиною.

|Ed| < 0 – ціна менша за нуль.

Ці два випадки не мають економічного сенсу. Таким чином, монополія максимізує прибуток тільки при |Ed|>1.

Таким чином, монополіст, визначаючи ціну, враховує що вона може перевищувати граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту. Випуск товарів необхідно розширювати поки за ціни, що встановлені монополістом, доки продукція знаходить збут.

Отже, необхідною умовою максимізації прибутку є рівність MC = MR.

Рис 3. Модель монополії в короткостроковому періоді

В довгостроковому періоді монополія, яка максимізує прибуток, розширює свої операції, поки не стане випускати кількість товару, яка відповідає правилу рівності граничної виручки і довгострокових граничних витрат (MR = LRMC). Фірма - монополіст забезпечить рівновагу в довгому періоді в тому випадку, якщо вона зможе утримати контрольовану галузь від проникнення інших фірм.

 У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.

На рис.6. зображені варіанти розвитку фірми з відповідними короткостроковими кривими середніх і граничних витрат, а також нанесені криві довгострокових середніх і граничних витрат   і   . Короткострокова рівновага монополії може встановлюватись у точках   і   . Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги   , який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного виторгу і граничних витрат коротко – і довгострокового періоду: 

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна   і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати:   .

Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар’єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток.

Поведінка монопсоніста є ніби дзеркальним відображенням поведінки монополіста (рис.5 ). Якщо монополіст стикається з спадною кривою попиту, яка відображає середній виторг монополіста, то монопсоніст, як єдиний покупець товару, має справу з висхідною кривою ринкового пропонування, яка відображає його середні видатки на покупку товару   . Висхідний характер кривої пропонування означає, що кожна наступна куплена одиниця товару потребує підвищення ціни на весь обсяг покупок, тобто граничні видатки монопсоніста на покупку зростатимуть швидше, ніж середні. Крива граничних видатків  відхиляється ліворуч вгору від кривої середніх видатків. Крива попиту відображає спадну граничну вигоду монопсоніста  від купівлі кожної одиниці товару  .

Оптимальна кількість товару, яку купить монопсоніст, визначається подібно до загального правила максимізації прибутку за рівнянням  , що графічно відповідає точці перетину кривої попиту з кривою граничних видатків (точка  ). Ціну товару монопсоніст знаходить на кривій пропонування, в точці  . Точка  є точкою рівноваги монопсоніста. Відповідно рівноважний обсяг покупок буде  , а рівноважна ціна  .

Рівняння  є правилом максимізації вигоди монопсоніста.

Монопсонічна влада над ринком залежить головним чином від еластичності пропонування: чим вона менша, тим більшу владу над ринком має монопсоніст.

Висновок

Ринкова владу у загальному вигляді залежить від здібності продавців чи покупців впливати на ціну товару. Ринкова влада існує у двох формах. Коли продавці призначають ціну, яка вище граничних витрат, говоримо, що вони мають монопольну владу, і ми визначаємо монопольну влада тієї величиною, яку ціна перевищує граничні витрати. Коли покупці можуть одержати ціну, яка нижче їх граничною оцінки товару, говоримо, що вони мають монопсонічну владу, та її розмір визначаємо величиною, яку гранична оцінка перевищує ціну.

Частково монопольна влада визначається кількістю фірм, конкуруючих над ринком. Коли в ньому є лише одна фірма (чиста монополія), монопольна влада залежить від еластичності ринкового попиту. Чим менший еластичність попиту, тим більшої монопольної владою фірма має. Коли над ринком діють кілька фірм, монопольна влада залежить також від цього, як взаємодіють фірми. Чим більше агресивно вони конкурують, тим меншою монопольної владою має кожна з яких.

Ринкова влада може накладати витрати на суспільство. Як влада монополії, і влада монопсонії може бути причиною, що виробництво перебуває нижче конкурентного рівня життя та тому споживчий надлишок, надлишок виробника може мати повні чисті збитки.

Іноді ефект масштабу робить бажаним чисту монополію.

Слід зазначити, що правове поняття «монополія» використовується у суворому значенні – як чиста монополія, але нерідко застосовується у широкому тлумаченні. У разі монополія трактується кілька розпливчасто, як домінування економічного суб'єкта над ринком, що дозволяє думати, що у такий варіант поняття «монополія» вбирає у себе і чисту монополію, і олігополію.

Проблема обмеження і навіть усунення конкуренції хвилює та непокоїть у багатьох країнах. Головна роль її рішенні відводиться державі, сам ринок, як свідчить минулий і його сучасний досвід, недостатньо дієздатний у позиційному захисті конкуренції.

Вирішальну роль створенні над ринком сприятливою конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство ще й діяльність антимонопольних органів, правильна поведінка яких сприяє стабілізації всієї економіки загалом.

Список використаної літератури

Горошко М.Ф., Кулішов В.В. мікроекономіка: Навч. Посібник. – К.: Ніка

Центр, 2003.

Доллан Э., Линдский Д. Рынок: микроэкономическая модель. /пер. с англ. –

СПб.:Автокомп., 1992.

Задоя А. О. Мікроекономіка: навчальний посібник. – К.: Знання, 2001.

Емцев Р.Г., Лукин М.Ю., Черемних Ю.Н. Микроэкономика: Учебник для вузов.

– Уфа, 1995.

Кириленко В.І. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997.

Карагодова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навчальний посібник для

ВНЗ. – К., 1997.

Микроэкономика: Учебник под редакцией Яковлевва Е.Б. – М.: Дело, 1997.

Микро-макроэкономика./под ред. Макконел К.Р., Брю С.Л./ - Практикум к

учебнику “Экономикс”: тесты, задачи, ситуации. – Бішкек, 1997.

Піндайк Роберт С., Рубінфелд Даніель Л. Мікроекономіка / Пер. з англ.. –

К., 1996.

Самуэльсон П. Экономикс / Пер. с англ. – М.: МГТУ им. Н.Э. Баумана,

1996.