1. Клас Сифонофіцієві водорості.

Клас Сифонофіцієві (Siphonophyceae) об'єднує переважно морські макроскопічні водорості із сифональним типом будови тіла. Зооспори часто багатоджгутикові, джгутики розміщуються спірально; гамети дводжгутикові. Мітоз закритий. У сифонофіцієвих виявлено специфічні ксантофіли – сифонеїн та сифоноксантин. Продуктом асиміляції замість крохмалю може бути полімер фруктози – полісахарид інулін.

У деяких сифонофіцієвих талом має два типи пластид – забарвлені хлоропласти та безбарвні амілопласти. Амілопласти виконують функції накопичення запасних полісахаридів.

Розмноження здійснюється за допомогою дво-, чотириджгутикових та багатоджгутикових зооспор, а також статевим шляхом. При утворенні репродуктивних клітин на спорангій або гаметангій може перетворитися або весь талом, або лише його частина. Перший шлях розвитку називають холокарпічним, другий – еукарпічним.

Система класу.

Клас поділяють на чотири порядки. В основу поділу на порядки покладено тип симетрії талому, тип зооспор, способи утворення гамет, тип статевого процесу.

Порядок Дазикладальні – Dasycladales.

Таломи мають радіально-симетричну будову і представлені віссю з системою верхівкових (апікальних) сифонів (трубок), розміщених кільчасто. Клітинні оболонки складаються переважно з маннану, і просякнені карбонатами. Фотосинтетичний апарат представлений лише хлоропластами.

В онтогенезі дазикладальні проходять послідовно дво- або трьохрічну стадію одноядерної рослини з первинним ядром та короткочасну стадію власне сифональної рослини з багатьма вторинними ядрами. Статевий процес ізогамний, причому гамети утворюються не у гаметангіях, а в особливих гаметичних цистах.

Pід ацетабулярія – Acetabularia (рис. 4.1.).

Водорість поширена в теплих морях. Зокрема, в Середземному морі росте А. mediterranea. Талом ацетабулярії має вигляд парасольки до 18 см заввишки, яка утворена вертикальною віссю та кільцем верхівкових сифонів. Водорість прикріплена до субстрату лопатевим ризоїдом. Нерозгалужена вертикальна вісь, яку часто називають пагінцем, спочатку утворює на верхівці стерильні гілочки, де наприкінці циклу розвитку утворюється плідне кільце трубок.

Промені парасольки спершу сполучаються з порожниною пагінця. До цієї стадії ацетабулярія не лише одноклітинна, а й одноядерна, на відміну від більшості сифональних водоростей. Одне велетенське ядро знаходяться в ризоїді. Лише після того, як сформувалося плідне кільце, відбувається редукційний поділ ядра; дочірні ядра в ризоїді продовжують ділитись мітотично. Тисячі новоутворених дрібних ядер з током цитоплазми по пагінцю переходять у промені кільця.

Промені кільця відокремлюються від пагінця перетинками, а їх багатоядерний вміст розпадається на сферичні клітини – цисти, які вдягаються оболонками. У цистах, звільнених після руйнування променів кільця, утворюються дводжгутикові ізогамети. Цисти відкриваються кришечкою. Гамети через отвір виходять назовні і попарно копулюють. Зигота розвивається у нову диплоїдну особину. Отже, мейоз у ацетабулярії відбувається безпосередньо перед утворенням цист. Таким чином, життєвий цикл водорості диплофазний, з гаметичною редукцією, без чергування поколінь та зі специфічною стадією – цистою, яка виконує функцію гаметангію.

Протягом більшої частини життєвого циклу – до настання розмноження – ацетабулярія не лише одноклітинна, але й одноядерна, причому ядро локалізоване в певному місці – ризоїді. Це спричинило використання ацетабулярії, як ідеального об’єкта для дослідження взаємовідносин між ядром і цитоплазмою в живій клітині. Цьому сприяють також швидка регенерація і виняткова живучість велетенського ядра ацетабулярії. Ядро можна дістати з клітини, відмити розчином сахарози та імплантувати в іншу клітину. Саме в результаті подібних маніпуляцій з ацетабулярією вдалося з’ясувати функцію ядра в клітині та відкрити явище позаядерної спадковості.