127

Українська православна церква київського патріархату київська православна богословська академія

КАФЕДРА БОГОСЛІВ`Я

На правах рукопису

Богословське осмислення вчення про Святі Таїнства в Римсько-Католицькій Церкві у віровизначеннях Другого Ватиканського собору

Виконав:

Студент 5-го курсу

Сопронюк Іван

Науковий керівник:

прот. Констянтин Лозінський

кадидат богословських наук, доцент

Київ – 2011 р.

Зміст

Вступ……………………………………………………………………...…....2

Розділ 1. Аналіз джерел та історіографія дослідження ………………....8

1.1. Огляд та класифікація джерел …………………………........……..…....8

1.2. Розгляд та опис історіографія………………………………………......11

Розділ 2. Вчення про дійсність і дієвість Святих Таїнств у Римсько-Католицький Церкві до Другого Ватиканського собору……….....…..17

2.1. Дійсність Святих Таїнств……………………………………………....17

2.2. Дієвість Святих Таїнств…………………………………….....………..22

Розділ 3. Віровчительні визначення Другого Ватиканського собору про Святі Таїнства………...………………………………………………..26

3.1. Конституція собору про Таїнства…………………….……….………..26

3.2. Еклезіологія отців собору………………………………...…..…………40

Розділ 4. Православне вчення про Святі Таїнства……….…..………...47

4.1. Православне розуміння Таїнств……………………….……..………....47

4.2. Таїнства в сьогоденні………………………………………….………...69

Висновки………………...………………………………………………….110Список джерел та літератури………………..………………....………..119

Вступ

Важливим для Католицької Церкви є Другий Ватиканський собор (1962—1965 pp.), який на їхню думку був вселенський. Головним питанням, порушеним на ньому, було уточнення соціальної доктрини католицької церкви з метою пристосування її вчення та діяльності до сучасних умов. Упродовж роботи собору суто теологічні й доктринальні питання поступилися місцем соціальним завданням пастирської діяльності. Висловлений новий погляд щодо ролі церковної ієрархії та духовенства в суспільстві, їхня діяльність визначена не як форма церковної влади, а як служіння людям, суспільству. Собор взяв курс на подолання релігійної нетерпимості. Ватикан тепер налагодив відносини з християнськими церквами, зробив акцент на розвиток екуменізму. Дещо змінилося ставлення Ватикану до православних і протестантів, почастішали зустрічі їхніх ієрархів, практикуються конференції з актуальних питань, спільні богослужіння. Важливе значення цей собор має і для екуменічного руху між Православною та Римсько-Католицькою Церквами.

У наш час посилився процес модернізації католицького віровчення та богослужіння. Переглядаються деякі догмати Церкви, богослужіння замість латини почали відправляти національними мовами; замість органної музики використовують національні мелодії (в Африці — бубни); спрощуються деякі обряди, дозволено причащати віруючих тілом і кров’ю, та відбулись зміни в інших священнодіях та Таїнствах в Католицькій Церкві.

Під Таїнствами в православному богослів'ї розуміють священнодії, в яких відбувається зустріч Бога з людиною і найбільш повно, наскільки можливо в земному житті, звершується єднання із Ним. У таїнствах благодать Бога сходить на нас і освячує все наше єство — і душу, і плоть — залучаючи його до Божественного єства, животворячи, обожнюючи і відтворюючи його в життя вічне. В Таїнствах ми отримуємо досвід неба і передчуваємо Царство Боже, до якого повинні долучитися, тобто, увійти до нього і жити в ньому, можна лише після смерті.

В слово «таїнство» Святі Отці вкладали широкий зміст: «таїнством» називали втілення Христа, Його спасительну справу, Його народження, смерть, Воскресіння та інші події Його життя, власне християнську віру, вчення, догмати, богослужіння, молитву, церковні свята, священні символи і таке інше. З числа священнодій Таїнствами переважно називають Хрещення і Євхаристію. В «Церковній ієрархії» Діонісія Ареопагіта йдеться про три Таїнства — Хрещення, Миропомазання і Євхаристію, однак «Таїнствами» названі також постриження в чернецтво і чин погребіння. Преподобний Феодор Студит (IX ст.) пише про шість Таїнств: Просвітлення (Хрещення), Зібрання (Євхаристію), Миропомазання, Священство, чернечий постриг і чин погребіння. Святитель Григорій Палама (XIV ст.) підкреслює центральний характер двох Таїнств — Хрещення і Євхаристії, а Миколай Кавасила (XV ст.) у своїй книзі «Життя у Христі» дає тлумачення трьох Таїнств — Хрещення, Миропомазання і Євхаристії.

Офіційно сім Таїнств були визнані Римсько-Католицькою Церквою (РКЦ) на соборі в Ліоні в 1274 році. Католицька Церква, як і Православна, визнає сім Таїнств. Схід прийняв це вчення при імператорі Михаїлу Палеологу, який говорить про це у своєму «Сповіданні віри» поданому папі Клименту IV. Хоча число Святих Таїнств і спільне, проте суттєво відрізняється порядок їх звершення та розуміння. В процесі історії та розвитку церков, особливо після розколу, виникали розбіжності в цих священнодіях. На протязі всього шляху Православна Церква намагалась залишитись на принципах, вченні та порядках, які були в Древній Церкві. В той же час Рим відступаючи від всієї Церкви та від принципів Соборності, почав підставляти під богослів`я пап все вчення ранньої Церкви. Незважаючи на те, що Церква Соборно затверджувала всі догмати, то все це Католики знищували поступово після розколу постановами пап, майже, в одну мить.

Єдина Свята Соборна і Апостольська Церква на семи Вселенських Соборах затвердила здійснювати хрещення через три занурення у воду, навіть папа Пелагій називає триразове занурення встановлене Господом, і ще в XIII столітті здійснювалося на Заході хрещення через три занурення в ім'я Св. Трійці, про що ясно свідчать в стародавніх храмах Італії священні хрещальні, що збереглися. Але в пізніші часи введено в Римській Церкві хрещення через окроплення і обливання, а з XV століття змінена і формула Таїнства. Змінена формула і в Таїнстві Миропомазання воно може здійснювати у Римо-Католиків тільки єпископ. За прикладом Спасителя більше тисячі років Св. Церква на Сході і Заході здійснювала Святу Євхаристію на квасному хлібі, але Римська Церква з XI століття ввела у себе нововведення — вживання в Таїнстві Євхаристії опрісноків, що протирічить і євангельському оповіданню про Тайну Вечерю і стародавній церковній традиції; Церква семи Вселенськими Соборами прийняла, що Чесні Дари освячуються після прикликання Святого Духа через благословення ієрейське, але Римська Церква і тут згодом самочинно ввела нововведення: скасувала епіклезу, тобто покликання Св. Духа, внаслідок чого в їхній мессі момент освячення дарів не відчувається більш як центральний момент служби, і засвоїлась думка, що освячення дарів здійснюється при виголошуванні слів Господа: «Прийміть, споживайте: це є тіло Моє, і пийте з неї всі: це є кров Моя». Слідуючи заповіді Господа «пийте з неї всі», Єдина Свята Соборна і Апостольська Церква викладала Святе Причастя всім із Св. Чаші, але Римська Церква з IX столітті і остаточно в XII столітті позбавила мирян причастя Св. Крові Христової, і це всупереч загальній практиці Церкви і всупереч встановленню Самого Господа. Не допускаються, до Святого Причастя до здійснення над ними Таїнства Миропомазання діти до 7-ми років. Церковний народ за літургією у Римсько-Католицькій Церкві(РКЦ) більше мовчить — за нього відповідає священикові в півголосу міністрант, тоді як у нас народ вустами хору голосно відповідає священослужителю. У Таїнстві Єлеоосвячення у РКЦ єлей повинен бути освячений єпископом, а саме Таїнство здійснювалось до II-го Ватиканського собору не над тяжко хворим, по слову ап. Якова (5,14-15), а над вмираючим як приготування його до Мирної кончини, і називалось у них «останнє помазання», проте ця практика збереглась і до тепер. Саме допущені Римською Церквою відступи від стародавньої традиції Церкви в здійсненні та розумінні Таїнств, будуть розглянуті в цій роботі. Таким чином, можна побачити, що розбіжностей в практиці здійснення Святих Таїнств та розумінні їх між православними і католиками є чимало.

Актуальність теми дослідження, насамперед полягає в тому, що сучасний світ ставить перед Церквою нові завдання, в яких ми повинні правильно зорієнтуватись і вирішити їх православним шляхом. Одним з таких завдань сучасного світу є проблема єдності Церков. Безперечно, до неї ми повинні прагнути, адже Бог один. Але, ідучи до єдності нам непотрібно не поступатись і не прогинатись під впливом західного світогляду, як це можна побачити на прикладі Католицької Церкви та в деяких моментах історії православ`я, зокрема, це укладені унії, які привели до більшого розділення. Дослідження даної роботи повинно вказати на ті пункти вчення про Святі Таїнства на яких Східна Православна Церква стоїть вже майже дві тисячі років, і також вказати на те від чого в процесі реформ та впливу Західного світогляду відійшла Католицька. Також дана праця має вказати спільні моменти у вченні про Таїнства в двох Церквах, які ведуть до єдності, а також позитивні та негативні зміни, які відбулись в РКЦ після ІІ-го Ватиканського собору.

Завданням даної роботи, є – показати не лише розбіжності, але і спільні моменти у вченні і практиці здійснення Таїнств у Римсько-Католицькій та Православній Церкві після Другого Ватиканського собору.

Об`єктом дослідження цієї роботи є вчення про Святі Таїнства в Православній Церкві та РКЦ на основі постанов Другого Ватиканського Собору та розуміння їх в православному богослів`ї.

Теоретичне значення роботи. Для розвитку сучасної богословської спадщини тема виражена в магістерській роботі є новим дослідженням, оскільки в основу був закладений новий науковий матеріал який поєднується із минулими напрацюваннями. Історично подібна тематика практично не була досліджена і відокремлена як особлива тема в історії вивчення порівняльного богослів’я. Тому зважуючи на новизну та особливість цієї теми слід сказати, що дана робота не має аналогічних досліджень у вітчизняній практиці.

Практичне значення роботи. Матеріал викладений у магістерської роботі може служити прикладом для формування та вдосконалення лекційних курсів. Використовуватися як матеріал для публікації в періодичних виданнях та в галузі розвитку богословської науки для написання різних досліджень та напрацювань в українській богословській спадщині.

Предметом дослідження даної роботи є постанови II-го Ватиканського собору, які стосуються вчення та практики здійснення Святих Таїнств у Римсько-Католицькій Церкві, та вчення про них у Православній Церкві.

Структура роботи та послідовність викладення матеріалу у ній обумовлена логікою дослідження, його метою та завданням. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку джерел і літератури.

В першому розділі описується огляд джерел та богословських праць присвячених темі: «Богословське осмислення вчення про Святі Таїнства в Римсько-Католицькій Церкві у віровизначеннях Другого Ватиканського собору».

В другому розділі розглядається вчення про дійсність і дієвість Святих Таїнств у їх розумінні у Католицькій Церкві до Другого Ватиканського собору та розуміння його у православ`ї.

Третій розділ відриває віровчительні визначення Другого Ватиканського собору про Святі Таїнства на основі Конституції собору та пунктів про Таїнства, а також вказує на те, як еклезіологія Католицької Церкви вплинула на зміну розуміння про ці священнодійства в самій Церкві.

Четвертий розділ розглядає Православне вчення про Святі Таїнства, та вказує на розбіжності та спільні моменти у вченні та практиці здійснення їх в двох Церквах.

Логічним завершенням роботи є висновки які підсумовують викладений матеріал даної праці. Завершує роботу список використаних джерел та літератури які були опрацьовані в даній роботі.

Отже, робота повинна показати основні розбіжності в практиці та вченні про Святі Таїнства Східної та Західної Церков, після Другого Ватиканського собору, а також вказати спільні моменти в їхньому вченні. Ця робота повинна показати, що саме розділяє Церкву у вченні про Святі Таїнства, та водночас продемонструвати ті моменти, які є спільними і ведуть до єдності.

Розділ 1. Аналіз джерел та історіографія дослідження