7.6.7. Параметри, що характеризують поведінку у фруструючій ситуації

Н. Майєр стверджує, що центральною характеристикою фрустраційної поведінки є безцільність поведінки, тобто не те, що “фрустрована людина не має цілі”, а що “поведінка фрустрованої людини не має цілі, тобто вона втрачає цільову орієнтацію”. Нова ціль не заміщає стару.

Таким чином, можна сказати: необхідною ознакою фрустраційної поведінки є втрата орієнтації на вихідну, фрустровану ціль, ця ж ознака є і достатньою – фрустраційна поведінка не обов'язково позбавлена всякої цілеспрямованості, усередині себе вона може містити деяку ціль. Важливо те, що досягнення цієї мети позбавлено смислу щодо вихідної мети або мотиву даної ситуації.

Виділимо два найважливіших параметри [4], за якими повинна характеризуватися поведінка у фруструючій ситуації. Перший з них, який можна назвати «мотивопогоджувальністю», полягає в наявності осмисленого перспективного зв'язку поведінки з мотивом, що конституює психологічну ситуацію. Другий – організованість поведінки якою б то не було ціллю, незалежно від того, чи веде досягнення цієї мети до реалізації зазначеного мотиву. Таким чином, поточна поведінка може бути або упорядкованою й організованою метою, або дезорганізованою, і одночасно – вона може бути або згідною з мотивом, або не бути такою.

У скрутній для суб'єкта ситуації ми можемо спостерігати форми поведінки, які відповідають кожному з чотирьох типів, наведених нижче.

Поведінка першого типу, мотивопогоджена і підпорядкована організуючій цілі, свідомо не є фрустраційною. Причому тут важливі саме ці внутрішні характеристики, тому що сам по собі зовнішній вигляд поведінки не може однозначно свідчити про наявність у суб'єкта стану фрустрації.

Така псевдофрустраційна поведінка може перейти у форму поведінки другого типу: навмисно «закотивши істерику» у надії домогтися свого, людина втрачає контроль над своєю поведінкою, вона вже не вільна зупинитися, узагалі регулювати свої дії. Довільність, тобто контроль з боку волі, утрачена, однак це не означає, що цілком утрачено контроль з боку свідомості. Оскільки ця поведінка більш не організується ціллю, вона втрачає психологічний статус цілеспрямованої дії, але, проте, зберігає статус засобу реалізації вихідного мотиву ситуації, інакше кажучи, у свідомості зберігається значеннєвий зв'язок між поведінкою і мотивом, надія на вирішення ситуації.

Для поведінки третього типу характерною є саме втрата зв'язку, через який від мотиву передається дії смисл. Людина позбавляється свідомого контролю над зв'язком своєї поведінки з вихідним мотивом: хоча окремі дії залишаються ще цілеспрямованими, вона діє вже не «заради чогось», а «унаслідок чогось».

Поведінку четвертого типу можна назвати «катастрофічною». Ця поведінка не контролюється ні волею, ні свідомістю суб'єкта, вона дезорганізована і не знаходиться в змістовно-значеннєвому зв'язку з мотивом ситуації. Останнє не означає, що перервано й інші можливі види зв'язків між мотивом і поведінкою (у першу чергу «енергетичні»), оскільки, будь це так, не було б ніяких підстав розглядати цю поведінку стосовно фрустрованого мотиву і «кваліфікувати як «мотивопогоджену».

Таким чином, перехід ситуації утрудненості в ситуацію фрустрації здійснюється в двох вимірах – по лінії втрати контролю з боку волі, тобто дезорганізація поведінки і/або по лінії втрати контролю з боку свідомості, тобто втрати «мотивопогоджувальності» поведінки, що на рівні внутрішніх станів виражається відповідно у втраті терпіння і надії.

Дослідження осіб, що вчинили злочини в стані фрустрації, виявило в них основні особистісні і поведінкові характеристики, що привертають їх до здійснення злочину [16]. Це – підвищена емоційна утягненість у ситуацію, тенденція оцінювати свої потреби як високозначущі, недостатня адекватність поведінки. Підвищена емоційна утягненість у ситуацію виявляється у них в емоційному відгуку на будь-які, навіть несуттєві стимули і готовності до емоційних відповідей на широке коло стимулів.

На специфіку поведінкових реакцій істотно впливають особистісні характеристики, особливо ступінь емоційної стійкості. Емоційна нестійкість є істотним фактором, що привертає до фрустрації, вона виявляється в суб'єкта в підвищеній чутливості, емоційній дратівливості, нестачі самоконтролю і тривожній самооцінці.

Дослідження показали [26], що фрустровані особистості характеризуються неадекватною самооцінкою, низьким рівнем психічної адаптації, егоцентризмом, ригідністю, слабкими комунікативними якостями. Причому якщо при фізіологічному афекті і стресовому стані визначальну роль у розвитку динаміки цих станів грає зовнішній фактор, наприклад переляк, погроза й ін., то при фрустрації – внутрішній фактор, тобто особистісна структура суб'єкта.