7.6. Емоційні стани, що істотно впливають на свідомість і поведінку особи в криміногенній ситуації

Питання про юридично значущі емоційні стани є не менш важливим, ніж встановлення стану фізіологічного афекту. Саме тому, що підекспертна особа в момент скоєння злочину могла знаходитися в такому стані, який за своїм дезорганізуючим впливом на поведінку не досяг глибини фізіологічного афекту, але негативно вплинув на свідоме регулювання її поведінки. Такими емоційними станами, які дезорганізують поведінку людини в ситуації конфлікту, можуть бути стрес (стан підвищеної емоційної напруги) і фрустрація (підвищене психоемоційне збудження).

7.6.1. Стан стресу (підвищеної емоційної напруги)

У психології під стресом розуміють стан психічної напруженості, що виникає в людини в процесі діяльності в найбільш складних, важких умовах як у повсякденному житті, так і при особливих екстремальних станах [25]. Однак поняття психічної напруженості не розшифровує модальність емоційного зрушення. Тривалий стан психічної напруженості позитивного біологічного чи соціального знака (радість зустрічі, розв’язання важкої задачі, вирішення конфлікту і т.п.) не приводять до розвитку стрес-реакції з її деструктивними наслідками. У розвитку психологічного стресу головне значення мають негативні емоційні стани, перенапруги, обумовлені негативними емоціями, конфліктними ситуаціями. У широкому значенні психологічний стрес розуміється як реакція суб'єкта на «погрозу», що сприймається дистантно, викликає відповідне емоційне ставлення до даного впливу, що є процесом запуску підготовки організму й особистості до можливих наслідків. Саме модальність емоційно-психічного сприйняття стимулу (чи ситуації) як проміжної перемінної перетворює величезну розмаїтість індивідуальних характеристик стрес-впливів у процес, що виявляється у певних психологічних, фізіологічних, поведінкових параметрах [3, 4, 14, 17, 20].

Розрізняють [2, 8] дві основні форми стресу: гострий (короткочасний) і затяжний. Кожна з цих форм має свої особливості проявів. Об'єктивними ознаками, по яких можна судити про стрес, є його фізіологічні прояви (підвищення кров'яного тиску, зміна серцево-судинної діяльності, мускульна напруга, частішання подиху й ін.) і психологічні (переживання тривоги, дратівливість, відчуття занепокоєння, утома й ін.) [5]. Але головною ознакою стресу є зміна функціонального рівня діяльності, що виявляється в її напрузі.

Розрізняють фізіологічний і психологічний стреси. Фізіологічний стрес викликається безпосередньою дією несприятливого стимулу на організм.

Психологічний стрес як більш складний у порівнянні з фізичним стресом інтегративний стан вимагає обов'язкового аналізу значимості ситуації, із включенням інтелектуальних процесів і особистісних особливостей індивіда. Якщо при фізіологічному стресі реакції індивідів стереотипні, то при психологічному стресі реакції індивідуальні і не завжди передбачувані. Виникнення психологічного стресу у певних життєвих ситуаціях може відрізнятися не в силу об'єктивних характеристик ситуації, а в зв'язку із суб'єктивними особливостями сприйняття людиною даної ситуації.

Таким чином, психологічний стрес являє собою реакцію суб'єкта на погрозу впливу екстремального сигналу чи ситуації, що сприймається й оцінюється в такий спосіб (тобто як погроза) за допомогою механізмів психічного відображення і сугубо індивідуально.

Індивідуальне відображення об'єктивної реальності у свідомості людини створює суб'єктивну оцінку ситуації, ступеня її небезпеки, уявлення про масштаби можливої погрози, припущення про можливі наслідки [20]. Таким чином, як «загрозлива» може сприйматися не тільки реальна стресова обстановка, але і її символи або уявлювана ситуація, а також усвідомлення відсутності готових програм діяльності в даній ситуації.

При психологічному стресі вплив психічних стресорів опосередковується складними психічними процесами. Ці процеси забезпечують оцінку стимулу та порівняння його з попереднім досвідом. Стимул набуває характеру стресора, якщо в процесі такого порівняння виникає відчуття погрози. Зазвичай це має місце в тому випадку, коли психологічна оцінка виявляє очевидну невідповідність між вимогами середовища та потребами суб’єкту, його психічними й фізичними ресурсами, що необхідні для задоволення цих потреб. Суб’єктивне відношення до стимулу, яке залежить від неповторного індивідуального досвіду (який значною мірою відноситься до раннього дитинства), особистісних особливостей, характеру когнітивних процесів та психічного стану, є важливим психологічним механізмом і визначає індивідуальну значимість стресору.

Індивідуальна оцінка та інтерпретація впливу обумовлюють роль психічних чинників і при формуванні стресу, який викликано фізичним стимулом, тому що такий вплив звичайно супроводжується психічною переробкою. Таким чином, коло стресорів, суттєвих для розвитку психологічного стресу, дуже широке. До їх числа входять фізичні стресори, психічні стресори, які мають індивідуальну значимість, та ситуації, в яких відчуття погрози пов’язане з прогнозуванням майбутніх, в тому числі й малоймовірних, стресогенних подій. Та обставина, що стрес виникає при взаємодії суб’єкта з широким колом стресорів, індивідуальна значимість яких варіюється та розвивається, як відповідь не тільки на реальні, але й на гіпотетичні ситуації, виключає можливість встановлення безпосередньої залежності психічного стресу від характеристик середовища. Кожен подразник за певних умов набуває ролі психологічного стресору, і разом з тим, ні одна ситуація не викликає стрес у всіх без виключно.

З іншого боку, повсякденні життєві події (зміна сімейних відносин, стан особистого здоров’я або здоров’я близьких, характеру діяльності або матеріального становища) в силу їх індивідуальної значимості можуть стати суттєвими для розвитку психологічного стресу. Серед таких життєвих подій вирізняють ситуації, які безпосередньо сприймаються як погрозливі (хвороби, конфлікти, погроза соціальному статусу); ситуації втрати (смерть близьких, розрив значимих відносин), які являють собою погрозу системі соціальної підтримки; ситуації напруги, «перевірки», які потребують нових зусиль або використання нових ресурсів.

Не дивлячись на те, що неможливо виділити універсальні психологічні стресори й універсальні ситуації, що викликають психологічний стрес рівною мірою у всіх людей, проте виділяють основні фактори, від яких залежить екстремальність стресорів [8]:

1. суб'єктивна оцінка небезпеки стресора для цілісності суб'єкта (фізичної цілісності, цілісності соціального статусу, «цілісності виконання бажань» і т.п.);

2. суб'єктивна чутливість до стресора, тобто ступінь суб'єктивної визначеності, значимості стресора для суб'єкта;

3. ступінь несподіванки стресора. Несподіваною для суб'єкта може виявитися сила дії стресора і чутливість до нього суб'єкта;

4. близькість дії стресора до крайніх точок суб'єктивної шкали «приємно – неприємно»;

5. тривалість дії стресора при його суб'єктивній значимості, що зберігається (чутливості до нього суб'єкта). Екстремальність обумовлена невизначеністю тривалості термінів дії стресора або несподіваним його продовженням.