31. Система виховної роботи у вищій школі. Психолого-педагогічні засади сучасної концепції виховання студентів.

Виховання — це система ідей, поглядів, переконань, а також звичаїв і обрядів, котрі забезпечують духовне самовідтворення і самозбереження народу. До того ж виховання — це цілісна система (мети, завдань, принципів, змісту, методів, засобів і форм організації виховання) в дії. І якщо певний елемент такої системи випускається з поля зору виховання втрачає свою цінність, руйнується, виховна взаємодія послаблюється, а то й зводиться нанівець. У результаті молодь часто виростає кволою тілом і духом, без сильної волі, високих і стійких ідеалів, духовно збідненою. Система виховання є гуманістичною за своїм типом.

Сучасне виховання у вищій школі не лише спирається на національну ідею і ґрунтується на етнічних засадах, а й орієнтується на полікультурне виховання.

До вихідних позицій організації виховання відносять такі:

• Важливим чинником виховання є науково-методичний супровід, створений з урахуванням запитів суспільства до виховного процесу, потреб та інтересів студентів, специфіки ВНЗ.

• ВНЗ розглядається як центр організації виховання і створення виховуючого середовища, виховуючого простору, що адекватно відображає системність умов і мети, завдань та змісту виховання.

• Виховання спрямовується на створення умов для професійного становлення особистості, її творчого, наукового, фізичного розвитку; створення єдиного академічного співтовариства, в основі якого лежить спільна життєдіяльність студентів та викладачів; на психолого-педагогічну підтримку студентів; протидію проявам антисоціальної поведінки.

• Процес виховання розглядається як динамічна система виховної взаємодії інтегрованих суб'єктів (вихованців і вихователів), спрямована на формування особистості громадянина України; як створення умов для різнобічної суб'єкт-суб'єктної виховної взаємодії, спрямованої на становлення особистості студента на основі його саморозвитку, самовиховання, самореалізації (розвиваючий аспект).

• Студент є суб'єктом виховання. Вихованість потрібна самому студенту як модель власної раціональної поведінки, яка є його власною справою з формування для самого себе системи орієнтації та саморегуляції. Звідси випливає, що процес виховання у своїй основі є самовихованням, саморозвитком, самоорганізацією і самореалізацією особистості.

• Втручання педагога в процес самовиховання студента трактується як задоволення морально-етичних потреб останнього, що є серцевиною демократичного виховання.

Цілісна система виховання є сукупністю закономірно побудованих, динамічно пов'язаних компонентів (мети, завдань, змісту, методів, засобів, форм організації, факторів), які породжують цілісну особистість громадянина України. За рахунок взаємозв'язків компонентів система успішно функціонує і розвивається.

Система виховання включає такі фактори соціальної взаємодії, як громадське життя і громадські організації, події та акції духовного характеру, соціальне середовище, інформаційні чинники, церкву. Вона зорієнтована на цілісну особистість громадянина України як відправний компонент і кінцевий результат. її ефективність визначається рівнем реалізації мети і завдань національного виховання — рівнем вихованості особистості.

Ефективність системи виховання в кінцевому підсумку залежить від взаємин, які складаються між членами колективу вищого навчального закладу — професорсько-викладацьким складом і студентами. Розвиваються ці взаємини у спільній діяльності, яка може стати системотворчою тільки тоді, коли кожний знайде в ній сферу докладання своїх знань, умінь, навичок, реалізації творчих задумів.

До структури виховання відносять виховання та самовиховання. З точки зору психології, самовиховання — це усвідомлювана діяльність людини, спрямована на вдосконалення самої себе, на вироблення у себе позитивних якостей і звичок та подолання негативних. Для успішної самоосвіти в умовах сучасних великих навчальних навантажень студенту необхідно виховувати в собі певні особистісні якості. Самовиховання відбувається у декілька етапів. Початковим етапом є самопізнання, яке складається з: самоусвідомлення, само вивчення, самооцінки. Також до основних методів самовиховання відносять: самопереконання, самоспостереження, самоконтроль, самоаналіз, самозвіт, самонаказ, самопорівня-ння, самоорганізація життя та діяльності, самотренування, аутотренінг, насліду-вання прикладу, самозаохочення, самоосуд, самопримус, самопідбадьорювання, самозобов’язання, самоін

Метою виховання студентської молоді є втілення загальносуспільних уявлень про ідеал фахівця власної країни в оптимумі психофізичного самоздійснення кожною людиною індивідуальної неповторності задатків власних здібностей. Якими є ці уявлення, наскільки вони обґрунтовані і надійні, якою мірою відображають можливості індивідуальної неповторності особистісного розвитку, — ось коло фундаментальних питань, відповіді на які є основою втілення виховного ідеалу кожного народу. Втілення національного виховного ідеалу у виховній нормі суспільства становить собою основне призначення системи освіти в цілому, а місією вищої школи є формування творців цих виховних норм, які відповідають суспільним очікуванням у їх ненастанному розвитку. Височина вихованості громадян кожної країни утворюється континуумом референтних осіб, до яких належать як виховані вищою школою людинознавчі фахівці(лікарі, вчителі, юристи, політики), так і спеціалісти природничої й технологічної сфери (інженери, конструктори, архітектори, технологи та ін.).