4. Індив ІдуальнІ форми поведІнки

Поведінка – це система взаємопов’язаних реакцій, що здійснюють-

ся живими організмами для пристосування до середовища і, зрештою,

сприяють збереженню виду. Реакції можуть бути різними: від простих

рухів на світло до шлюбних ігор і захисту території (рис. 4.1, 4.2). Біль-

шість форм поведінки є видоспецифічними та більшою мірою визна-

чаються спадковістю, вони вельми однотипні всередині виду; але часто

мають значну міжвидову мінливість.

Поведінку можна умовно поділити на природжену і набуту. У рос-

лин усі форми поведінки є природженими, тоді як у тварин (особливо у

високоорганізованих) виявляються обидва типи поведінки.

Класифікація типів поведінки базується на певних критеріях, а їх

кількість може бути необмеженою. Вони можуть бути пов’язані з за-

гальними особливостями рухів, або із споживанням кисню, або з на-

слідками даної поведінки. Але найчастіше на практиці дослідник сам

вибирає критерії, що більше підходять для розгляду певної проблеми.

Всі форми поведінки мають вирішальне значення для виживання.

Д. Дьюсбері вважає, що вони пов’язані з рядом конкретних функцій,

до яких належать: 1) локомоція; 2) харчування (полювання) і дихання;

3) Терморегуляція; 4) пошуки притулку; 5) уникнення хижаків; 6) сон;

7) Підтримка чистоти тіла; 8) виділення; 9) дослідницька активність; 10)

гра; 11) використання знаряддя; 12) біологічні ритми.

Автор відзначає, що такий розподіл умовний. Більшість розмежувань

дещо довільні, а деякі з них є неоднозначними. Наприклад, по-

шуки укриття можуть мати велике значення для того, щоб уникнути

хижаків; дослідницька поведінка може складати частину гри; спожи-

вання їжі впливає на терморегуляцію. Практично всі ці типи поведінки

(наприклад, пошуки вкриття, сон, полювання) іноді можуть мати яскра-

во виражений суспільний характер. Навіть акти виділення можуть мати

велике соціальне значення, наприклад, використовування сечі для того,

щоб помітити зайняту територію. Таким чином, функціональний роз-

поділ проводиться тут тільки для зручності викладу, і його не слід при-

ймати як безумовний.

О. Хайдт пропонує класифікувати критерії типів поведінки таким

чином: за безпосередніми причинами, за функціями та за походженням

виникнення. Наприклад, за причинами всі види активності автор про-

понує об’єднати в одну групу, виділяючи «статеву поведінку самця»,

«агоністичну поведінку» та інші. Види активності, на думку О. Хайдта,

можна також класифікувати за їх адаптивним значенням (за функція-

ми). До категорій цього типу належать: «погроза», «залицяння», «по-

лювання», «статева поведінка», «батьківська поведінка», «територіаль-

на поведінка», «міграційна поведінка». У класифікації за походженням

учений відокремлює дві системи, виділяючи класифікацію за єдиними

пращурними формами (об’єднують форми поведінки, що мають загаль-

не походження) та класифікацію за способом придбання (у результаті

навчання, ритуалізована поведінка).

У даному розділі ми спробуємо лише дати деяке уявлення про різ-

номанітність форм поведінки в межах класифікації Д. Дьюсбері.