13. Поняття політичної діяльності.

Політична, як і будь-яка інша людська діяльність – це діяльність з реалізації інтересів. Як ми уже підкреслювали, політичне ставлення соціального суб’єкта до суспільства розпочинається з того моменту, коли він усвідомлює: по-перше, свій власний інтерес; по-друге, що інші соціальні суб’єкти мають свої, відмінні інтереси; по-третє, що заради задоволення свого інтересу доведеться долати перешкоди; по-четверте, що головною перешкодою при задоволенні власних інтересів є інтереси інших соціальних суб’єктів.

Якщо після усвідомлення названих реалій життя соціальний суб’єкт шукає реалізації своїх інтересів не через насильство, а за допомогою соціальної взаємодії з іншими суб’єктами, використання легітимної влади, то його діяльність є політичною.

Мотивом політичної діяльності можуть ставати найрізноманітніші усвідомлені потреби: матеріального та духовного споживання, виробничі, інтелектуальні, гуманітарні, культурно-естетичні, гарантування безпеки і т.д.

У бідному суспільстві – це насамперед потреби матеріального споживання, виробництва та розподілу матеріальних вартостей.

Поряд з цим, політична діяльність значною мірою підпорядкована настановам людської свідомості; визначається нею. У політичній діяльності люди наміряються здійснити чи захистити певний принцип, ідею завдяки яким стане можливим задоволення безпосередніх потреб. Наприклад, ідеї демократії.

Політична діяльність не в меншій мірі підпорядковується і корпоративним, груповим, клановим інтересам. Так діяльність певного угруповання набуває політичного характеру, коли у діях його представників починають переважати зусилля, спрямовані на підтримання й функціонування цього об’єднання, незважаючи чи й протиставляючи їх суспільним інтересам.

Як і в питанні витлумачення сутності політики, так і в визначенні суспільного змісту політичної діяльності чітко виділяються два підходи: конфронтаційний та гармонізацій ний. Прихильники конфронтаційного підходу наполягають на визначенні політичної діяльності як діяльності спрямованої виключно на здобуття, здійснення та утримання влади, як мети діяльності.

Таке визначення дуже звужує як сферу, так і коло суб’єктів політичної діяльності. Оскільки здобуття і здійснення державної влади відбувається через депутатів та президента, то виходить, що лише вони займаються політичною діяльністю.

Поза політичною діяльністю у такому випадку залишаються народ, суспільні угруповання, партії, численні групи тиску. Не здобуваючи влади і не здійснюючи її вони все ж таки мають безпосереднє відношення до владних рішень впливаючи на їх прийняття і таким чином беруть участь у владі.

Враховуючи даний аспект, прихильники гармонізаційного підходу, визначають політичну діяльність як індивідуальну або колективну, спонтанну або організовану діяльність суспільних суб’єктів, що прямо чи опосередковано визначається їх інтересами і спрямовується як на здобуття, здійснення та утримання, так і на вплив на владу – універсальне знаряддя реалізації та узгодження інтересів, регулювання суспільних відносин відповідно до таких фундаментальних цінностей як справедливість, гуманізм, свобода, цілісність, власність.

Для розуміння сутності політичної діяльності є вагомим питання визначення чинників, що визначають зміст конкретних політичних дій. До них насамперед включають: а) соціальні інтереси; б) корпоративні інтереси; в) стан, характер економіки; г) рівень розвитку соціальної структури; д) знання політичної ситуації, теоретичні знання; е) політична свідомість, культура (як загальна, так і політична), ідеологія учасників політичної діяльності; є) особистісні прихильності та емоції; ж) суперечності суспільного розвитку.

Результатом політичної діяльності є задоволення політичних потреб суспільства чи окремих суспільних верств. Якщо конкретизувати, то це проявляється у збереженні, зміні чи модернізації суспільного ладу, внутрішно- чи зовнішньополітичного курсу, етнокультурного спрямування; у встановленні нових соціально-економічних, владно-політичних балансів між суспільними верствами, елітою і народом; зрештою у різноманітних владних переміщеннях та реорганізаціях (створення і руйнування коаліцій, альянсів; змінах способів здійснення, розподілу і перерозподілу влади і т.п.).

Варто підкреслити, що політична діяльність дуже часто не те що не приводить до визначеної мети, але й викликає непередбачувані, небажані, а нерідко й протилежні наслідки. Цю невідповідність Г.Гегель свого часу назвав „іронія історії”, а М.Вебер „парадоксальними наслідками політичної діяльності”. Її причину сучасні дослідники вбачають у надзвичайній складності й відкритості політики як системи. Тому суб’єкти політичної дії, навіть знаючи всі елементи своєї складної системи, ніколи не зможуть передбачити всіх комбінацій її поведінки.

14. Типи і види політичної діяльності.

Враховуючи визначені нами мету, суб’єктів політичної діяльності ми пропонуємо такі типи і види політичної діяльності.

I тип. Трансформація. Даний тип діяльності характеризується спрямованістю на максимальні суспільні зміни. У його рамках виділяють такі різновиди як революцію, контрреволюцію, збройне повстання, селянську війну, громадянську війну.

II тип. Реформація. Характеризується регулюванням – за допомогою чинної влади – суспільно-політичних відносин заради збереження і зміцнення чинного суспільного ладу. У його рамках розрізняють реформи в межах чинного законодавства; реформи насильницькі всупереч чинному законодавству (диктатура А.Піночета в Чілі); реформи ненасильницькі всупереч чинному законодавству („новий курс” Ф.Рузвельта у США)

III тип. Модернізація. Даний тип діяльності близький до попереднього. Проте, якщо реформаторство виростає з внутрішніх потреб суспільства, то модернізація виникає на ґрунті необхідності пристосування окремого суспільства до вимог, що ставляться світовою цивілізацією, країнами, що визначають сучасні тенденції суспільного поступу. Модернізація теж здійснюється через систему реформ.

IV тип. Політичний переворот. Характеризується спрямованістю насамперед на персональні зміни у сфері влади (здебільшого із застосуванням насильства). До проявів політичного перевороту зараховують: державний переворот – справу представників найвищого ешелону влади чи й правлячої групи; путч – справу політичних аутсайдерів, які недостачу політико-адміністративних засобів намагаються компенсувати опорою на заколот (повстання військових). Проявом даного типу є й політична змова, учасники якої за допомогою політичної інтриги (гри) – цілеспрямованих зусиль змовників бажаним чином направляють хід політичних подій при створенні видимості спонтанного, довільного розвитку політичної ситуації.

V тип. Політичний вплив-участь (партисипація). Характеризується залученням найширших верств населення з метою тиску на владу заради зміни чи продовження певного політичного курсу. Даний тип представляє найширший спектр якісно визначених форм. Сюди належать підготовка і надсилання петицій, демонстрації, маніфестації, мітинги, страйки, акції протесту (пікетування, голодування, походи, суїциди), акції громадської непокори, абсентеїзм – бойкотування, відхиляння від участі у політичних заходах, організовуваних владою. За цим різноманіттям центральними різновидами у рамках даного типу діяльності є вибори, референдуми, плебісцити.

VI тип. Політичне функціонування. Діяльність політичних інституцій, спрямована на організацію суспільно-політичного життя. Інша назва даного типу діяльності: професійна політична діяльність. У її рамках виділяють:

• діяльність, спрямовану на забезпечення життєдіяльності політичних інститутів;

• збір та обробку інформації про стан суспільства, його окремих сфер;

• прийняття політичних рішень;

• вироблення алгоритмів, механізмів прийняття рішень (процедурні питання);

• адміністративна діяльність з реалізації прийнятих рішень (включаючи зворотній зв'язок: контроль, коригування).

В умовах політичної стабільності політичне функціонування спрямовується загалом на організацію суспільно-політичного життя та політичний розвиток суспільства.

Під організацією суспільно-політичного життя мають на увазі:

• утворення у ході виборів державних органів, та органів місцевого самоврядування;

• створення громадсько-політичних організацій, рухів, партій, як наслідку волевиявлення громадян;

• вироблення політико-правових норм парламентами та іншими представницькими установами;

• організація системи управління основними сферами державного і суспільного життя (визначення повноважень, засад функціонування, ієрархізація відносин політичних інституцій)

• партійний менеджмент і виборчий маркетинг.

У рамках політичного розвитку виділяють:

• зміцнення соціальних основ розвитку суспільства;

• вдосконалення національних відносин;

• залучення громадян до управління державними і суспільними справами;

• формування атмосфери довіри і підтримки політичним курсам партій, політичних інституцій;

• формування політичної свідомості і політичної культури громадян.