10.Взаємозв'язок гносеології права з онтологією права.

Гносеологія взаємодіє зі всіма складовими філософсько-правового знання. Одним із аспектів такої взаємодії є зв'язок гносеології з онтологією.

Метою онтології права є дослідження природи права шляхом вивчення форм права, його функціонального призначення та його зв’язку з іншими категоріями соціального буття. Завдання онтології права полягає у визначенні місця права у сучасному суспільстві.

 Метою гносеологія права метою є дослідження особливостей процесу пізнання права, рівнів та методів пізнання права. Завдання полягає у вивченні проблем істини у праві та аналізі практики як критерію правової істини.

Гносеологія права забезпечує методо логічний рівень права пізнання і складає наукову основу онтології.

Онтологія забезпечує вивчення права як реального явища, надаючи можливість гносеологічного узагальнення онтологічних даних.

Онтологічний і гносеологічний аспекти виступають як дві сторони єдиного процесу усвідомлення людиною свого відношення до дійсності: якщо онтологічний аспект обумовлює необхідність з'ясувати специфіку предмета філософії як певної реальності й одержати про нього знання в його бутті, таким як він є сам по собі, то гносеологічний аспект містить в собі оцінююче ставлення людини до предмета філософії як особливого об'єкта пізнання. Пізнавальне ставлення детермінує специфіку відображення і його вибірковість, виражену в змісті філософського знання, а сам зміст знання є не тільки результатом відображення предмета в його дійсності, але й історичним досвідом, підсумком процесу пізнання людиною дійсності, впливає на пізнавальний процес. В історичному розвитку пізнавального ставлення людини до світу виробляються певні принципи, що мають важливе методологічне і світоглядне значення для визначення спрямованості пізнання, орієнтованої на майбутнє і на різні сфери життєдіяльності людини.

11.Комунікативні функції права.

Право виступає як одна з форм спілкування між соціальними суб´єктами. Його комунікативна функція виявляє себе в двох основних видах — як координація і як трансляція.

І. Комунікація як координація

Соціальний порядок неможливий без координації дій між різними елементами і структурними підрозділами, що входять до складу суспільної системи. Координація передбачає супідрядність різнорівневих елементів і підсистем, відношення дисципліни, субординації між ними.

Право містить у собі великий комплекс засобів, форм і способів, що дозволяють йому виступати в якості особливої комунікативної системи, яка обслуговує міжсуб´єктні відносини. У тих випадках, коли соціальні взаємодії між суб´єктами підпорядковуються конкретним правовим нормам, треба говорити про виникнення правових відносин між ними. Правові відносини передбачають, що сторони готові використовувати імперативно-регулятивний і примусовий потенціал правових вимог для вирішення взаємноважливих практичних завдань. Без екстеріоризації правових норм, без їхнього втілення в живих між-людських зв´язках не можна говорити про правовідносини.

Право забезпечує узгодженість і координацію дій соціальних суб´єктів у строго обкреслених нормативних межах. Воно проводить через усю систему суспільних комунікацій виразну демаркаційну лінію між належним і заборонним, між тим, що сприяє розвитку цивілізованих соціальних відношень і тим, що перешкоджає цьому. Право вводить в обіг систему принципів антагонально-конструктивної взаємодії, скріплює цивілізовані, продуктивні контакти взаємними зобов´язаннями і вказує на можливі карні санкції, які загрожують тим, хто спробує порушувати і руйнувати систему правових комунікацій.

Існують такі форми правової комунікації:

1) між суб´єктами правовідносин;

2) між окремим суб´єктом і всією соціальною системою;

3) між поколіннями соціальних суб´єктів, коли старші залучають своїх молодших сучасників до основ правової культури;

4) між ланками єдиної системи права, що представляються конкретними суб´єктами;

5) між системою права і всією макросистемою континуальної цілісності «цивілізація — культура».

На відміну від безпосередньої і неформальної комунікації буденно-повсякденного характеру, правова комунікація має формальний і строго функціональний характер. Вона має анти-деструктивну спрямованість і націлена на те, щоб застерігати суб´єктів від небезпек, якими загрожують неузгодженості між належними моделями соціально-правової поведінки і реальними акціями поведінки, що зневажають норми права.

ІІ. Комунікація як трансляція

Право як комунікативна система дозволяє транслювати соціально-нормативну інформацію як у синхронічному (між сучасниками), так і в діахронічному (між поколіннями) напрямах. Право в цілому — це своєрідний передавальний механізм, що забезпечує існування цивілізованого суспільства як єдиної системи комунікацій, підпорядкованих нормативним, дисциплінарним взаємозалежностям формально-юридичного характеру. За допомогою правових норм соціальний порядок не просто підтримується, а передається як естафета від одних поколінь до інших як такий. Формальна, організована трансляція нормативності дозволяє оберігати наявні під її захистом цінності життя і культури, забезпечує наступність охоронної діяльності.

Право здатне акумулювати, берегти і транспортувати крізь історичний час нормативний досвід суспільства. Антична богиня пам´яті Мнемозіна цілком могла б вважатися покровителькою права через його яскраво виражену мнемонічну здатність, її свідченням є римське право, що складає в даний час основу, на якій побудовано всю сучасну романо-германську правову цивілізацію.

Не можна тут не згадати й англо-американське прецедентне право, у якому мнемонічний початок є вихідним. У ньому одиничність прецедентів, що не пройшли через процедури типоло-гізації і не оформилися в узагальнено-знакові форми, вимагає від суспільства додаткових зусиль по збереженню і передачі зосередженого в них соціально-правового досвіду новим поколінням. Подібне стає можливим лише тоді, коли в умовах локальної цивілізації дотримуються такі умови:

1) повага до минулого і його традицій, достатній ступінь консервативності суспільної свідомості;

2) відносна стабільність соціально-політичної системи, її здатність уникати різких якісних стрибків, що загрожують розривами, переломами і втратами накопиченого соціального досвіду;

3) домінування в інтелектуальній культурі стереотипів емпірично орієнтованого мислення, що цінує насамперед конкретні факти й індуктивний хід думок.Трансляція в праві інституціалізована, тобто її здійснюють спеціальні установи, організації, інститути. Вони зберігають, відтворюють і збільшують нормативно-правову інформацію, утримують її в діючому, придатному для повсякденного використання стані.