35.Проблеми співвідношення держави і права.

Досить складна проблема співвідношення держави і права набула останнім часом дискусійний характер. У літературі сформульовані дві протилежні теоретичні позиції з цієї проблеми.

Етатіческій-тоталітарна концепція виходить з того, що держава вище і важливіше права, що воно творить право і використовує його як інструмент своєї політики. Дана концепція спирається на марксистське розуміння держави і права та була широко поширена у вітчизняній науковій та навчальній літературі.

Ліберальна концепція базується на природно-правової теорії, згідно з якою право вище і важливіше держави. Вона стала активно затверджуватися в нашій суспільній свідомості в останні роки.

Обидві концепції не мають скільки-небудь серйозного наукового обгрунтування. Вони не тільки не аналізують співвідносні явища, але, по суті справи, протиставляють їх одне одному. На практиці ж протиставлення, зіткнення держави і права неминуче призводить лише до їх взаємного ослаблення.

Насправді взаємозв'язок держави і права досить складна. А тому співвідношення між ними слід проводити під кутом зору аналізу їх єдності, відмінності і багатостороннього впливу один на одного.

Держава і право нерозривні. Як надбудовні явища вони мають єдину соціально-економічну основу, у них багато в чому однакова доля, вони не можуть існувати і розвиватися один без одного. Разом з тим держава і право різняться за своєю структурою, способам функціонування тощо Наприклад, якщо робоча, механізменная частина держави складається з органів і установ, в яких працюють люди, то центральна частина, «ядро» права - норми, які об'єднуються у правові інститути, галузі.

Держава входить у політичну систему суспільства як її стрижневою елемент, право - в нормативну систему.

Мабуть, найважливіший аспект розглянутого співвідношення, що потребує грунтовної наукової опрацюванні - вплив держави на право і вплив права на державу. Підкреслимо, що тільки при активній взаємодії держава і право можуть повноцінно і ефективно функціонувати, придбати соціальну цінність.

Сучасна юридична наука вважає, що основними сферами впливу держави на право є правотворчість і (особливо) правореализация. Історичний досвід показує, що держава бере активну участь у правотворчості, однак абсолютизувати його роль в цьому процесі не можна. У такій абсолютизації якраз і полягає корінний недолік юридичного позитивізму.

Держава в буквальному сенсі не творить, не створює право, воно юридично оформляє і закріплює лише те, що вже дозріло в суспільстві у вигляді об'єктивних потреб, домагань - громадських правових і моральних ідеалів та інших загальнозначущих чинників. Але так чи інакше, держава надає праву важливі властивості - формальну визначеність, загальнообов'язковість.

Ще більш значна роль держави в реалізації права, у втіленні його в життя. Адже непрацююче, нереалізующееся право мертво. І тут багато в чому правий В.І. Ленін, який стверджував, що «право є ніщо без апарату, здатного примусити до дотримання норм права». Справді, яке значення мали б норми, скажімо, адміністративного чи кримінального права без правоохоронних органів? За правом завжди стоять авторитет і реальна сила держави. Разом з тим держава сама має суворо дотримуватися і виконувати правові розпорядження, а в реалізації права поряд з державою можуть і повинні активно брати участь і громадяни, і інститути громадянського суспільства.

Отже, право без підтримки і впливу держави обійтися не може, а й сама держава об'єктивно має потребу в праві. Іншими словами, між ними складається стійке функціональне взаємовплив.

Право юридично оформляє державу, регулює всі основні сторони його функціонування і тим самим надає державі та її діяльності легітимності ний характер. Воно регламентує порядок формування органів держави, закріплює їх компетенцію і впорядковує їх відносини між собою, підпорядковує діяльність держави певному правовому режиму, встановлює межі втручання держави в роботу інститутів громадянського суспільства, приватне життя громадян і т.д. За допомогою права визначаються вид і міра державного примусу, внаслідок чого воно стає правовим і контрольованим. Право - найважливіша і необхідний засіб юридичного спілкування з усіма суб'єктами права як усередині країни, так і за її межами, з світовим співтовариством у цілому.

В останні роки в суспільну свідомість впроваджуються ідеї «Право вище держави», «Право первинно, держава вдруге», запозичені з раннебур-жуазной ліберальної природно-правової доктрини. Може, за допомогою цих ідей хоч якось вдалося підняти престиж права в нашому суспільстві? Мабуть, навпаки: протиставлення права державі і особливо права закону послужило однією з причин поширення беззаконня, свавілля і ослаблення держави.