- •1.Філософія права у системі юридичних наук.
- •2.Поняття і предмет філософії права.
- •3.Структура філософії права.
- •4.Функції філософії права.
- •5.Гносеологія права в структурі філософсько-правового знання.
- •6.Специфіка процесу правового пізнання.
- •7.Етапи і межі пізнання правової реальності.
- •8.Способи обґрунтування права.
- •9.Онтологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •10.Взаємозв'язок гносеології права з онтологією права.
- •11.Комунікативні функції права.
- •12.Онтологічна природа права.
- •13.Природне й позитивне право як елементи правової реальності.
- •14. Форми буття права.
- •15.Антропологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •16.Концепції прав людини і прав громадянина: історія і сучасність.
- •17.Права людини і права громадянина: проблеми співвідношення.
- •18.Ідеї природних прав людини.
- •19.Право як форма буття і забезпечення прав і свобод людини.
- •20.Суб'єктивне і об'єктивне право.
- •21.Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •22.Соціальна цінність права.
- •23.Рівність, свобода і справедливість як аксіологічні аспекти права.
- •24.Співвідношення прав і обов’язків особи як головна умова свободи і демократії.
- •25.Формальна рівність як принцип права.
- •26.Визначення понять «об’єкт науки» та «предмет науки» та їх значення для поділу юридичних знань на окремі галузі.
- •27.Об’єкт, предмет та функції теорії права (основні точки зору, їх характеристика та аналіз).
- •28.Методологія юридичної науки: поняття, структура та місце у системі юридичного знання.
- •29.Проблеми належності, допустимості, доцільності та істинності методу юридичного дослідження.
- •30.Юридичний позитивізм як один із напрямів розуміння права.
- •31.„Чиста теорія права” г. Кельзена.
- •32.Природно-правовий підхід до праворозуміння.
- •Критика природно-правової концепції
- •34.Історична школа права.
- •35.Проблеми співвідношення держави і права.
- •36.Класифікація функцій права.
- •37. Право і проблеми меж державного впливу.
- •38.Проблеми реалізації принципів правотворення. Правоутворення та його співвідношення з правотворчістю.
- •39. Проблема розуміння джерела (форми) права
- •40. Питання якості та ефективності нормативно-правового акта. Законодавча техніка: поняття, ознаки і структура.
- •41. Проблеми конструювання структури закону.
- •42. Етапи і стадії правотворчого процесу, практичні і теоретичні складнощі, що їх супроводжують.
- •43.Конкретизація юридичних норм: проблеми визначення поняття та видів.
- •44.Головні підходи до розуміння правопорушення та причин їх виникнення у сучасній теорії права.
- •45.Юридична відповідальність: проблеми розуміння поняття, ознак і видів.
- •46.Юридична відповідальність і державний примус: співвідношення, взаємозалежність.
- •47.Формування і реалізація правомірної поведінки у сучасних умовах України.
- •48. Правосвідомість, правова культура і право: проблеми взаємозвязків
- •49. Проблеми реалізації прмнцмпів та гарантій законності ( на прмкладі України)
- •50. Заохочення та обмеження у праві
- •51. Поняття та форми реалізації правових норм
- •52. Субєкти і підстави реалізації правових норм
- •53. Роль та місце держави у процесі реалізації правових норм
- •54. Механізм реалізації правових норм
- •55. Правозастосування як особлива фома реалізації правових норм
- •56. Субєкти та підстави застосування правових норм
- •57. Стадії процесу застовування права
- •58.Механізм і стадії застосування правових норм і проблеми, що виникають на цих стадіях.
- •59.Особливості конкретизації норм права у процесі їх застосування.
- •60.Форми застосування норм права.
- •61.Тлумачення норм права як складова процесу правореалізації.
- •62.Способи тлумачення норм права та проблеми, які виникають у їх використанні.
- •63.Особливості інтерпретаційних актів.
- •64.Акти провозастосування (загальна характеристика, особливості змісту та форми).
- •65.Правозастосовчі акти, їх види та значення у правовому регулюванні.
- •66.Юридична техніка і її значення для правозастосування.
- •67. Стиль та мова правозастосувального акта.
- •68. Основні вимоги до правильного застосування правових норм.
- •69. Поняття, види і причини правозастосувальних помилок і шляхи їх усунення.
- •70. Прогалини у законодавстві (поняття, характеристика, причини існування) та шляхи їх усунення та подолання.
- •71.Аналогія права та закону: випадки, принципи та механізми застосування. (дуже схожі із 72 і 75, якщо попадеться один з них, можна писати інформацію по всіх трьох)
- •72.Вимоги щодо правильного застосування аналогії права та аналогії закону.
- •73.Колізії у законодавстві: поняття, причини та шляхи їх подолання.
- •74.Шляхи усунення колізій та прогалин у законодавстві.
- •75.Складнощі, що виникають у процесі застосування аналогії закону та аналогії права: теоретичний і практичний аспекти.
35.Проблеми співвідношення держави і права.
Досить складна проблема співвідношення держави і права набула останнім часом дискусійний характер. У літературі сформульовані дві протилежні теоретичні позиції з цієї проблеми.
Етатіческій-тоталітарна концепція виходить з того, що держава вище і важливіше права, що воно творить право і використовує його як інструмент своєї політики. Дана концепція спирається на марксистське розуміння держави і права та була широко поширена у вітчизняній науковій та навчальній літературі.
Ліберальна концепція базується на природно-правової теорії, згідно з якою право вище і важливіше держави. Вона стала активно затверджуватися в нашій суспільній свідомості в останні роки.
Обидві концепції не мають скільки-небудь серйозного наукового обгрунтування. Вони не тільки не аналізують співвідносні явища, але, по суті справи, протиставляють їх одне одному. На практиці ж протиставлення, зіткнення держави і права неминуче призводить лише до їх взаємного ослаблення.
Насправді взаємозв'язок держави і права досить складна. А тому співвідношення між ними слід проводити під кутом зору аналізу їх єдності, відмінності і багатостороннього впливу один на одного.
Держава і право нерозривні. Як надбудовні явища вони мають єдину соціально-економічну основу, у них багато в чому однакова доля, вони не можуть існувати і розвиватися один без одного. Разом з тим держава і право різняться за своєю структурою, способам функціонування тощо Наприклад, якщо робоча, механізменная частина держави складається з органів і установ, в яких працюють люди, то центральна частина, «ядро» права - норми, які об'єднуються у правові інститути, галузі.
Держава входить у політичну систему суспільства як її стрижневою елемент, право - в нормативну систему.
Мабуть, найважливіший аспект розглянутого співвідношення, що потребує грунтовної наукової опрацюванні - вплив держави на право і вплив права на державу. Підкреслимо, що тільки при активній взаємодії держава і право можуть повноцінно і ефективно функціонувати, придбати соціальну цінність.
Сучасна юридична наука вважає, що основними сферами впливу держави на право є правотворчість і (особливо) правореализация. Історичний досвід показує, що держава бере активну участь у правотворчості, однак абсолютизувати його роль в цьому процесі не можна. У такій абсолютизації якраз і полягає корінний недолік юридичного позитивізму.
Держава в буквальному сенсі не творить, не створює право, воно юридично оформляє і закріплює лише те, що вже дозріло в суспільстві у вигляді об'єктивних потреб, домагань - громадських правових і моральних ідеалів та інших загальнозначущих чинників. Але так чи інакше, держава надає праву важливі властивості - формальну визначеність, загальнообов'язковість.
Ще більш значна роль держави в реалізації права, у втіленні його в життя. Адже непрацююче, нереалізующееся право мертво. І тут багато в чому правий В.І. Ленін, який стверджував, що «право є ніщо без апарату, здатного примусити до дотримання норм права». Справді, яке значення мали б норми, скажімо, адміністративного чи кримінального права без правоохоронних органів? За правом завжди стоять авторитет і реальна сила держави. Разом з тим держава сама має суворо дотримуватися і виконувати правові розпорядження, а в реалізації права поряд з державою можуть і повинні активно брати участь і громадяни, і інститути громадянського суспільства.
Отже, право без підтримки і впливу держави обійтися не може, а й сама держава об'єктивно має потребу в праві. Іншими словами, між ними складається стійке функціональне взаємовплив.
Право юридично оформляє державу, регулює всі основні сторони його функціонування і тим самим надає державі та її діяльності легітимності ний характер. Воно регламентує порядок формування органів держави, закріплює їх компетенцію і впорядковує їх відносини між собою, підпорядковує діяльність держави певному правовому режиму, встановлює межі втручання держави в роботу інститутів громадянського суспільства, приватне життя громадян і т.д. За допомогою права визначаються вид і міра державного примусу, внаслідок чого воно стає правовим і контрольованим. Право - найважливіша і необхідний засіб юридичного спілкування з усіма суб'єктами права як усередині країни, так і за її межами, з світовим співтовариством у цілому.
В останні роки в суспільну свідомість впроваджуються ідеї «Право вище держави», «Право первинно, держава вдруге», запозичені з раннебур-жуазной ліберальної природно-правової доктрини. Може, за допомогою цих ідей хоч якось вдалося підняти престиж права в нашому суспільстві? Мабуть, навпаки: протиставлення права державі і особливо права закону послужило однією з причин поширення беззаконня, свавілля і ослаблення держави.
