- •1.Філософія права у системі юридичних наук.
- •2.Поняття і предмет філософії права.
- •3.Структура філософії права.
- •4.Функції філософії права.
- •5.Гносеологія права в структурі філософсько-правового знання.
- •6.Специфіка процесу правового пізнання.
- •7.Етапи і межі пізнання правової реальності.
- •8.Способи обґрунтування права.
- •9.Онтологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •10.Взаємозв'язок гносеології права з онтологією права.
- •11.Комунікативні функції права.
- •12.Онтологічна природа права.
- •13.Природне й позитивне право як елементи правової реальності.
- •14. Форми буття права.
- •15.Антропологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •16.Концепції прав людини і прав громадянина: історія і сучасність.
- •17.Права людини і права громадянина: проблеми співвідношення.
- •18.Ідеї природних прав людини.
- •19.Право як форма буття і забезпечення прав і свобод людини.
- •20.Суб'єктивне і об'єктивне право.
- •21.Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •22.Соціальна цінність права.
- •23.Рівність, свобода і справедливість як аксіологічні аспекти права.
- •24.Співвідношення прав і обов’язків особи як головна умова свободи і демократії.
- •25.Формальна рівність як принцип права.
- •26.Визначення понять «об’єкт науки» та «предмет науки» та їх значення для поділу юридичних знань на окремі галузі.
- •27.Об’єкт, предмет та функції теорії права (основні точки зору, їх характеристика та аналіз).
- •28.Методологія юридичної науки: поняття, структура та місце у системі юридичного знання.
- •29.Проблеми належності, допустимості, доцільності та істинності методу юридичного дослідження.
- •30.Юридичний позитивізм як один із напрямів розуміння права.
- •31.„Чиста теорія права” г. Кельзена.
- •32.Природно-правовий підхід до праворозуміння.
- •Критика природно-правової концепції
- •34.Історична школа права.
- •35.Проблеми співвідношення держави і права.
- •36.Класифікація функцій права.
- •37. Право і проблеми меж державного впливу.
- •38.Проблеми реалізації принципів правотворення. Правоутворення та його співвідношення з правотворчістю.
- •39. Проблема розуміння джерела (форми) права
- •40. Питання якості та ефективності нормативно-правового акта. Законодавча техніка: поняття, ознаки і структура.
- •41. Проблеми конструювання структури закону.
- •42. Етапи і стадії правотворчого процесу, практичні і теоретичні складнощі, що їх супроводжують.
- •43.Конкретизація юридичних норм: проблеми визначення поняття та видів.
- •44.Головні підходи до розуміння правопорушення та причин їх виникнення у сучасній теорії права.
- •45.Юридична відповідальність: проблеми розуміння поняття, ознак і видів.
- •46.Юридична відповідальність і державний примус: співвідношення, взаємозалежність.
- •47.Формування і реалізація правомірної поведінки у сучасних умовах України.
- •48. Правосвідомість, правова культура і право: проблеми взаємозвязків
- •49. Проблеми реалізації прмнцмпів та гарантій законності ( на прмкладі України)
- •50. Заохочення та обмеження у праві
- •51. Поняття та форми реалізації правових норм
- •52. Субєкти і підстави реалізації правових норм
- •53. Роль та місце держави у процесі реалізації правових норм
- •54. Механізм реалізації правових норм
- •55. Правозастосування як особлива фома реалізації правових норм
- •56. Субєкти та підстави застосування правових норм
- •57. Стадії процесу застовування права
- •58.Механізм і стадії застосування правових норм і проблеми, що виникають на цих стадіях.
- •59.Особливості конкретизації норм права у процесі їх застосування.
- •60.Форми застосування норм права.
- •61.Тлумачення норм права як складова процесу правореалізації.
- •62.Способи тлумачення норм права та проблеми, які виникають у їх використанні.
- •63.Особливості інтерпретаційних актів.
- •64.Акти провозастосування (загальна характеристика, особливості змісту та форми).
- •65.Правозастосовчі акти, їх види та значення у правовому регулюванні.
- •66.Юридична техніка і її значення для правозастосування.
- •67. Стиль та мова правозастосувального акта.
- •68. Основні вимоги до правильного застосування правових норм.
- •69. Поняття, види і причини правозастосувальних помилок і шляхи їх усунення.
- •70. Прогалини у законодавстві (поняття, характеристика, причини існування) та шляхи їх усунення та подолання.
- •71.Аналогія права та закону: випадки, принципи та механізми застосування. (дуже схожі із 72 і 75, якщо попадеться один з них, можна писати інформацію по всіх трьох)
- •72.Вимоги щодо правильного застосування аналогії права та аналогії закону.
- •73.Колізії у законодавстві: поняття, причини та шляхи їх подолання.
- •74.Шляхи усунення колізій та прогалин у законодавстві.
- •75.Складнощі, що виникають у процесі застосування аналогії закону та аналогії права: теоретичний і практичний аспекти.
60.Форми застосування норм права.
Форми правозастосовної діяльності:
o оперативно-виконавська - владна оперативна розпорядча діяльність державних органів з виконання приписів правових норм, зокрема, здійснення адміністративних послуг, з метою позитивного впливу на суспільні відносини (видача свідоцтва про реєстрацію шлюбу; рішення про будівництво промислового об'єкта; нарахування та виплата пенсії);
o правоохоронна - владна діяльність державних органів і окремих недержавних інститутів з охорони норм права від будь-яких порушень, прав і свобод людини, законності і правопорядку (нагляд за додержанням законів, попередження правопорушення; здійснення охоронних повноважень посадовими особами з моменту складання процесуальних документів з фактом правопорушення тощо);
o правозахисна - владна діяльність уповноважених органів (передусім правосудна діяльність загальних і спеціалізованих судів) і окремих недержавних інститутів щодо винесення рішень з питань відновлення (компенсації) прав, покарання правопорушників, чим здійснюється захист прав і свобод постраждало}' особи, суспільства і самого правопорушника від зазіхань з боку інших учасників провадження у справі про правопорушення (тобто забезпечується недоторканність усіх учасників судового провадження - правопорушника, потерпілого, свідків тощо).
61.Тлумачення норм права як складова процесу правореалізації.
Тлумачення правових норм являється складовою частину процесу застосування права. Це складне явище, яке має інтелектуально-правовий характер і направлене на пізнання і пояснення змісту права. Термін “тлумачення” (interpretatio) латинського походження і має багато значень. Тлумачення в самому широкому значенні розуміють, як пізнавальний процес, який направлений на пояснення явищ природи або суспільного життя. Більш точніше тлумачення розуміють як пояснення виразів, формул, символів, тощо. В правознавстві тлумачення розуміють як певний процес мислення, направлений на пізнання змісту правових норм і як результат цього процесу, який виражається в усній або письмовій формі і має певне значення. Цей процес направлений на з’ясування значення і змісту термінів і виразів, які викладені в нормативно-правових актах. Необхідність тлумачення норм права обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права, їх мовно-логічною і юридичною формою. Оскільки нормативно-правові акти викладені на літературній мові народу, в різних сферах суспільних відносин і знань, то з’ясування їх змісту потребує іноді великих зусиль від суб’єктів правозастосування, знання правової, літературної і спеціальної термінології. Законодавець. Формулюючи нормативно-правові акти, виходить не з того, які існують місцеві діалекти і значення тих чи інших слів, а з того, як вони використовуються в спеціальних галузях знань, як вони склалися в правозастосовчій практиці і в міжнародно-правових документах. Необхідність тлумачення норм права обумовлена тим, що норми права взаємопов’язані. Це означає, що норми права діють не ізольовано одна від одної, а в певній системі. Вони регулюють певну систему однорідних суспільних відносин, якщо брати певні правові інститути. Тлумачення норм права обумовлено двома факторами. По-перше, необхідністю і потребами правозастосувальної діяльності державних і інших суб’єктів суспільних відносин. По-друге, потребами навчального процесу в юридичних вузах і юридичною наукою, як аналізує і узагальнює правові поняття. В процесі тлумачення нормативно-правових актів встановлюється значення нормативних приписів, основна мета, ціль і соціальна направленість, місце в системі правового регулювання. Тлумачення права служить правильному, точному і однозначному розумінню і застосуванню нормативно-правових актів, що в свою чергу впливає на стан законності і правопорядку. Тлумачення не повинно вносити поправок у діючі нормативно-правові акти. Правильне тлумачення норм права необхідне для всіх форм реалізації правових норм – при дотриманні, використанні, виконанні і особливо при застосуванні норм права. Особливе значення тлумачення правових норм набуває в процесі правового виховання і правової пропаганди. Тлумачення правових норм – це спеціальна діяльність офіційних і неофіційних суб’єктів суспільних відносин, яка направлена на з’ясування і роз’яснення змісту і значення нормативно-правових актів, понять, термінів і може бути виражена в інтерпретаційних актах. Тлумачення правових норм відбувається за різними видами, формами і особами. Класифікувати його можна по різним підставам: по юридичній силі, по цілям, по об’єкту. По юридичній силі, або в залежності від суб’єктів, воно може бути офіційним (легальним) і неофіційним. Офіційне тлумачення – це роз’яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов’язковий характер для всіх суб’єктів, які реалізують ці норми права. Таке тлумачення має юридичні наслідки. Воно відрізняється від неофіційного також формою і особливим порядком здійснення. По формі офіційне тлумачення виражається в інтерпретаційних актах, які мають всі ознаки нормативно-правових актів, але не зводяться до них. Ці акти приймаються офіційно компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб’єктами і повинні використовуватись в процесі реалізації права. Вони мають загальнообов’язковий характер. Суб’єкти офіційного тлумачення нормативно-правових актів визначаються законом або їх правовим статусом в системі органів державної влади. Офіційне тлумачення правових норм по характеру і юридичним наслідкам поділяються на нормативне і казуальне. Нормативне відрізняється від казуального тим, що воно є загальнообов’язковим для всіх суб’єктів суспільних відносин і використовується багато разів. Таке значення, наприклад, мають інтерпретаційні акти ВРУ і її президії, Президента, КМУ, Верховного Суду тощо. Казуальне тлумачення – це таке тлумачення, коли норма права роз’яснюється по конкретній справі, тобто уточняються суб’єктивні права і обов’язки та інші юридичні факти і обставини і рамках конкретних правовідносин. Воно розповсюджує свою дію тільки на конкретну ситуацію, хоча і може враховуватись при вирішенні інших аналогічних справ. Найбільш розповсюджене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України по конкретним справам. Казуальне тлумачення може бути судовим і адміністративним. Серед офіційного нормативного тлумачення слід виділити автентичне тлумачення. Це таке роз’яснення нормативно-правових актів, яке дає офіційно той державний орган, який приймав нормативно-правовий акт. В практичному житті можна зустріти делеговане тлумачення. У цьому випадку норми права роз’яснюються тим органом, який держава уповноважила давати обов’язкове тлумачення. Неофіційне тлумачення – це таке роз’яснення норм право, яке дається неофіційними суб’єктами, воно немає загальнообов’язкового характеру для суб’єктів суспільних відносин, так як не забезпечується державним примусом. Вона може виражатись в усній або письмовій формі. Його суб’єктами можуть бути громадяни, вчені-юристи, практичні працівники, наукові і громадські організації. Особливою різновидністю неофіційного тлумачення є доктринальне тлумачення. Суб’єктами його є наукові і практичні працівники, опирається воно на наукові теорії і виражається в монографіях, науково-практичних коментарях, статтях.
