43.Конкретизація юридичних норм: проблеми визначення поняття та видів.

У сучасній літературі проблематику, пов,язану з дослідженням конкретизаці¿ навряд чи можна вважати достатньо вивченою. Аналіз вже існуючих досліджень дае можливість зробити висновок, що автори наголошують лише на окремих аспектах феномена юридично¿ конкретизаці¿.

Для об´рунтування загального визначення поняття правоконкретизаці¿, на нашу думку, слід виходити перш за все з того, що воно повинно мати самостійне значення поряд з іншими загальнотеоретичними поняттями (правотворчість, застосування права, тлумачення, деталізація права та інші). Загальне визначення правоконкретизаці¿ пов,язуеться з необхідністю аналізу гносеологічно¿ сутності конкретизаці¿ та ¿¿ логічного механізму. 

На нашу думку, конкретизація може розглядатись як логічна операція, а в гносеологічному плані - як метод пізнання. Однак, існуючі наукові іде¿ не надають можливості досягнення едності та однозначності наукових ідей у цій сфері. Так, існуе точка зору щодо ототожнення процесу конкретизаці¿ пізнання з діалектичним процесом пізнання як «безперeрвним рухом, розвитком пізнання». Об´рунтовуеться думка про те, що «конкретизація пізнання е процес найбільш глибокого відображення об,екту».

У гносеологічному аспекті аналізуе конкретизацію I. М. Волошко, вважаючи ¿¿ методом пізнання, що надае можливість «переходу від абстрактно-теоретичних знань до конкретнотеоретичних». По суті метод конкретизаці¿, у розумінні I. М. Волошко, е методом сходження від абстрактного до конкретного, що здійснюеться за допомогою визначених логіко-гносеологічних прийомів (визначення, опису, інтерпретаці¿, пояснення).

Слід підкреслити, що розуміння конкретизаці¿ як методу сходження від абстрактного до конкретного та способів його досягнення е необхідним для процесу науково-теоретичного дослідження права, його сутності, закономірностей. Разом з тим, його навряд чи можна повністю застосовувати у практико-прикладному дослідженні. У тому числі й на конкретизацію права як на один з можливих шляхів переведення нормативності права на визначений рівень, що надае змогу безпосередньо втілити його у реальну поведінку суб,ектів.

Конкретизація права являе собою також рух пізнання від абстрактного до конкретного, але на практикоприкладному рівні - рівні пізнання. 

Досліджуючи конкретизацію В. М. Костюк об´рунтував визначення ціе¿ категорі¿ як результат співвідношення змісту абстракці¿ до сфери ¿¿ застосування17.

Конкретизація як будь-який пізнавальний акт являе собою, по-перше, визначений процес мислення, націлений на перетворення понять у родові відносини; по-друге, результат цього процесу діалектико-матеріалістичне розуміння співвідношення загального, особливого та одиничного, а також співвідношення абстрактного та конкретногo, надае можливість розглядати конкретизацію як процес переведення понять з високого рівня загальності та абстрактності на більш низький рівень; як ¿х рух від меншо¿ конкретності до більшо¿, результатом якого виступае найбільш конкретне поняття

Сутність конкретизаці¿ як методу заповнення прогалин у процесі правотворчо¿ діяльності складается з того, що компетентні органи шляхом уточненя, доповнення, деталізаці¿ або пояснення сформульованих норм права усувають існуючі прогалини правового регулювання. Конкретизація виступае як результат правотворчо¿ діяльності після використання всіх способів тлумачення.

Засновуючись на теоретичних ідеях, викладених вище, ми можемо зазначити, що конкретизація юридичних норм - це об,ективно зумовлена, спрямована на підвищення точності й визначеності правового регулювання діяльність уповноважених органів, метою яко¿ е переведення абстрактного змісту юридичних норм на більш конкретний рівень за допомогою логічних операцій обмеження обсягу вміщених у цих нормах понять, результати яко¿ фіксуються в юридичних актах. 

У результаті проведенного дослідження та спираючись на загальнонаукове визначення поняття конкретизаці¿ правових норм можливо зробити наступні висновки:

по-перше, конкретизація е об,ективним фактором ефективного правового регулювання, що здійснюеться за допомогою уточнення абстрактних правил поведінки загального характеру;

по-друге, опосередкована державною волею, конкретизація являе собою вольову діяльність державних органів влади;

по-трете, об,ектом конкретизаці¿ е юридична норма, предметом - зв,язки загальних абстрактних юридичних норм з реальними життевими обставинами, умовами ¿х ді¿.

по-четверте, конкретизація права - це діяльність державних або інших уповноважених органів влади, націлена на зменшення обсягу юридичних норм на підставі уточнення ¿х змісту, результати яко¿ фіксуються в правових актах.

У зв’язку з особливістю процесу правового регулювання можна виділити наступні види конкретизаці¿: правотворчу, правореалізаційну, правозастосовну, правоінтерпретаційну.

Правотворча конкретизація характеризуеться тим, що на основі конкретизаці¿ абстрактно¿ юридично¿ норми утворюються нові, більш певні приписи або приймаються юридичні норми додатково¿ регламентаці¿, або ж приймаються процедурні (процесуальні норми). Правотворча конкретизація правових норм витікае з об’ективності і узагальненості юридичних приписів, що породжуе ¿х невизначеність. Така невизначеність долаеться шляхом використання правотворчості.

Під реалізаціею права в юридичній науці розуміють перетворення права в життя, дійсне втілення змісту юридичних норм в фактичній поведінці суб’ектів [5, 114]. Реалізація, тобто втілення права в реальну дійсність, може здійснюватись в деяких різних формах. В залежності від характеру правореалізуючих дій суб’ектів права, обумовлених змістом юридично¿ норми, розрізняються наступні форми реалізаці¿ права: дотримання, виконання, використання. 

Конкретизація при правозастосування здійснюеться різними органами, по різній процедурі, переслідуе різні цілі. Виділяють три основні типи конкретизаці¿ при правозастосуванні: судова, управлінська, й адміністративна. В процесі правозастосовно¿ діяльності уповноважені органи ( виконавча влада, суд, прокуратура і т.д.), керуючись правовим розсудом, приймають правозастосовні акти, конкретизуючи юридичну норму стосовно до індивідуальних ситуацій

Інтерпретаційна конкретизація – це така конкретизація, яка пов’язана з роз’ясиненням вже наявно¿ норми і полягае в поясненні і уточненні ¿¿ сенсу, деталізаці¿ ¿¿ змісту строго в рамках самого припису [9, 70]. Очевидно, що в даному випадку мова йде про тлумачення в процесі реалізаці¿ права, у правозастосуванні, і між конкреитизаціею в рамках правозастосування і тлумаченням ставиться знак рівності; конкиретизація у правозастосовчій діяльності здійснюеться у формі тлумачення. Інтерпретаційна конкретизація і тлумачення співвідносяться як мета і засіб. 

Узагальнюючи необхідно зазначити, що хоча в науці на даний момент й існуе основний поділ конкретизаці¿ права на: правотворчу, правозастосовчу та правоінтерипретаційну, необхідно більш глибоко розвивати дослідження видів конкретизаці¿ права та акцентувати увагу на особливості проведення кожного з цих видів. Адже розуміння особливостей різних видів конкретизаці¿ дозволить зрозуміти глибинну суть само¿ конкретизаці¿ права, та ¿¿ важливість для правового регулювання