1. Загальні положення про електродвигуни, класифікація.

2. Особливості різних видів електродвигунів.

3. Режими роботи і навантаження електромеханічних приладів

Електродвигуном називається машина, в якій електрична енергія перетворюється на механічну.

Існує багато типів електродвигунів, але найбільшого поширення в усіх галузях промисловості, в будівництві та сільському господарстві набули асинхронні двигуни трифазного струму.

Електродвигун характеризується зазначеними на його паспорті номінальними даними, до яких належать: потужність, напруга, струм статора, кратність пускового струму, коефіцієнт потужності (cos ф), частота обертання ротора, номінальний крутний момент.

Номінальною потужністю називають корисну механічну потужність на валу двигуна за номінальних значень струму, напруги і частоти.

Номінальним струмом називають струм, який споживається двигуном за номінальних значень навантаження, частоти і напруги.

Пусковим струмом називають струм, який протікає в період пуску двигуна.

Кратність пускового струму визначається як відношення струму, який протікає в момент пуску, до мінімального струму.

Коефіцієнтом потужності кола називається відношення активної потужності до повної потужності.

Електрична потужність електродвигуна (рос. мощность электродвигателя тепловая, англ. heat power of an electric motor, нім. Wärmeleistung f des Elektromotors) — найбільша корисна потужність, яку електродвигун здатний віддавати, при обумовленому режимі роботи, без перегріву обмотки вище норми, що допускається класом нагрівостійкості електроізоляції. Розрізняють такі номінальні режими роботи: тривалий S1, короткочасний S2, повторно-короткочасний S3 і повторно-короткочасний з частими пусками S4. Для багатьох видів гірничого обладнання застосовують асинхронні електродвигуни з короткозамкнутим ротором, які функціонують у режимах, близьких до S1 і S4.

Номінальний тривалий режим S1 — це режим, при якому тривалість роботи двигуна, при незмінному зовнішньому навантаженні, достатня для досягнення температурою нагріву ізоляції обмотки статора сталого значення.

Номінальний повторно-короткочасний режим з частими пусками — це режим, коли короткочасні робочі включення, чергуються з періодами відключення електродвигуна. При цьому, періоди навантаження двигуна зовнішнім навантаженням і його відключення недостатньо тривалі, щоб температура могла досягнути, як сталого значення, так і температури навколишнього середовища.

Маркування електродвигунів складається з декількох основних частин:

• 1.Марка (АИР)

• 2.Ознака модифікації

• 3.Висота осі обертання

• 4.Установочний розмір по довжині станини

• 5.Довжина сердечника

• 6.Кількість полюсів

• 7.Ознака за призначенням (конструктивна модифікація)

• 8.Кліматичне виконання

• 9.Категорія розміщення

Принцип роботи та будова колекторного електродвигуна.

В основі роботи колекторних двигунів лежить фізичне явище - втягування або виштовхування провідника з електричним струмом у магнітному полі. Щоб провідник зі струмом безперервно рухався між полюсами магніту, йому надають форми рамки, на обидва боки якої магніт діятиме одночасно, але в протилежних напрямах: один бік рамки втягуватиме, а другий - виштовхуватиме. Через півоберта рамка зупиниться. А щоб вона і далі оберталась у тому самому напрямі, у цей момент треба змінити напрям струму в рамці, тобто поміняти місцями кінці провідників, що підводять струм від джерела.

Для автоматичної зміни напряму струму в рамці установлений спеціальний перемикач - колектор. Зазвичай він виготовлений із двох напівкруглих латунних пластин. До пластин притиснуті ковзні графітові контакти (щітки), через які до рамки надходить електричний струм. У промислових колекторних електродвигунах рамку із проводів намотують у пази, вирізані в залізному осерді. Залізо підсилює магнітне поле, яке діє на рамку. Ту частину двигуна, де намотані рамки, називають якорем, або ротором. Оскільки обмоток на якорі кілька, то й колектор складається з багатьох ізольованих одна від одної і від вала двигуна латунних пластин.

Колектор жорстко закріплений на валу якоря. До колектора притискуються за допомогою пружин графітові щітки. Графіт для щіток і латунь для колектора вибрані тому, що під час обертання ротора ці матеріали мало стираються, а отже, і довший термін їх використання.

Під час роботи двигуна рух якоря передається валу, а з нього - безпосередньо робочим органам споживача. Вал обертається у підшипниках, запресованих у задню і передню кришки статора. Охолодження електродвигуна забезпечує вентилятор, крильчатка якого закріплена на валу.

Механічною характеристикою електродвигуна називається залежність частоти обертання його вала від обертаючого моменту, який він розвиває n=f(М).

У всіх електродвигунах, за винятком синхронних, у двигунному режимі роботи при збільшенні моменту навантаження на валу частота обертання зменшується, а в гальмівних режимах при збільшенні частоти обертання гальмівний момент зростає. У різних двигунах при зміні навантаження на валу частота обертання змінюється неоднаково. Залежно від того, наскільки змінюється частота обертаний двигуна при зміні навантаження на його валу, механічні характеристики поділяються на абсолютно тверді, тверді та м'які.

Абсолютно твердою називається механічна характеристика двигуна, частота обертання якого не змінюється при зміні навантаження на його валу. Таку характеристику мають синхронні електродвигуни.

Тверду характеристику має двигун, що мало змінює свою частоту обертання при зміні навантаження на валу в широких межах. До них відносяться електродвигуни постійного струму з паралельним збудженням та асинхронні.

М'яка характеристика у двигунах, в яких при невеликому збільшенні навантаження на валу значно зменшується частота обертання (електродвигуни постійного струму послідовного збудження).