52. Західний шлях виникнення держави.

Західний шлях виникнення держави мав істотні відмінності від східного. Основним державотворчим фактором на території Європи був класовий поділ суспільства, інтенсивне формування приватної власності на землю, а також на інші засоби виробництва: худобу, рабів. Уже на ранньому етапі общинного ладу спостерігається економічна нерівність. Приватна власність стала базою, фундаментом для утвердження економічного панування заможних верств населення.    Іншим шляхом йшло становлення держави на Заході. Якщо природні умови Греції і Риму сприяли прискореному зламу патріархального ладу, то ці умови в Західній і Східній Європі до певного моменту створювали можливості для певного розвитку продуктивних сил у рамках родового суспільства, тоді як рабовласництво в тому вигляді, як воно існувало в Середземномор’ї, було економічно невигідно.    Общинники, що розорялися, попадали в залежність від багатих, а не в рабство, що сприяло тривалому збереженню колективної форми господарювання. Військові потреби, а також напівкочове землеробство сприяли збереженню колективної форми виробництва, в якій рабам просто не могло бути місця. Тому там майнова диференціація і соціальне розмежування привели поступово до формування протофеодального суспільства, в якому селяни зберігають особисту свободу і власність на землю. Таким шляхом йшов розвиток і багатьох інших держав на території Європи (Древньої Русі, Франції, Німеччини та ін.)

53. Поняття об‘єктивного юридичного права, його властивості, соціальна сутність і призначення. Національне та міжнародне об‘єктивне юридичне право.

Пра́во (в об'єктивному розумінні) — система загальнообов'язкових, формально визначених норм, встановлених і санкційованих силою держави і спрямованих на регулювання поведінки людей та їх колективів відповідно до прийнятих в даному суспільстві засад соціально-економічного, політичного та духовного життя. Норми права регулюють суспільні відносини, визнаючи правомірними чи неправомірними певні діяння (дії або бездіяльність), дозволяють або забороняють певні відносини між людьми і об'єднаннями, забезпечують існування суспільства на засадах справедливості, добросовісності, розумності, і забезпечують відповідальність і покарання для тих, хто не дотримується встановлених правил поведінки.

Право є об'єктивним у тому сенсі, що безпосередньо не залежить від волі та свідомості конкретної особи та не належить їй.

Властивості:

1) об'єктивне право разом із державою є взаємодіючим знаряддям вирішення спільних проблем та поступового розвитку суспільства;

2) визначеність історичного розвитку права і держави та однакова обумовленість їх соціального змісту (призначення) конкретно-історичними умовами соціальної дійсності;

3) встановлення права або визнання його державою;

4) вираз в праві державної волі народу країни;

5) підвищення рівня гуманізації права в умовах правової держави як особливого стану зв'язку права і держави;

6) можливість забезпечення реалізації правових настанов (приписів) не лише засобами переконання заохочувально-виховного та організаційного характеру, тобто добровільно, але й, в разі потреби, засобами державного примусу;

7) наділеність права можливістю здійснення зворотного впливу на державу.

1) моделююче-регулятивний характер;

2) антиентропійно-охоронний характер;

3) нормативність (нормативний характер);

4) системність;

5) динамізм та стабільність;

6) загальнообов'язковість правових приписів;

7) формально визначений характер правових установлень;

8) моральний характер;

9) здатність служити способом розв'язання соціальних конфліктів;

10) загальнолюдська цінність;

11) тенденція до інтегрування у світовий правовий простір.

Сутність і зміст права визначається комплексом об´єктивних і суб´єктивних чинників, серед яких важливу роль відіграють характер суспільно-політичного ладу й політичної структури держави. Як один із визначальних чинників функціонування права дослідники виокремлюють поділ соціуму на окремих суб´єктів й усвідомлення суб´єктами цього поділу. Право виникає й формується завдяки діянням соціальних суб´єктів і характеризується як міра свободи у взаємодії між суб´єктами. Доцільно розрізняти соціальне право докласової стадії суспільства та юридичне право, пов´язане з утворенням держави як політичної організації суспільства. Виникнення юридичного права пов´язане з необхідністю зберігати цілісність суспільства і здійснювати державну владу, визначати міру свободи членів суспільства.

Призначення права вирішувати самостійно соціальні завдання є найважливішим конститутивним моментом поняття «соціальне призначення права». За цією ознакою можна відрізнити дану категорію від близьких до неї за змістом понять (таких, як завдання, роль, функція права тощо).

Призначення означає не другорядну, супутню, а об'єктивно необхідну спрямованість дії права, яка, врешті-решт повинна бути виражена у вигляді певного соціального результату (закріплення відповідного виду суспільних відносин, викорінення небагатих явищ тощо). Іншими словами, призначення містить певний момент цілеспрямованості, її джерелом виступає соціальна потреба, а стержнем — воля, інтерес політичних сил, що знаходяться при владі.

Саме призначення права формулюється, складається з потреб суспільного розвитку, воно є продовженням цих потреб, що знаходить вираз у юридичному акті. Відповідно до потреб і соціальної необхідності суспільства створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання чи охорону. Причому те чи інше призначення закону виступає тим виразніше, чим гостріше відчувається потреба (необхідність) саме у відповідній його соціальній ролі — закріпляти, захищати чи спрямовувати розвиток певних суспільних відносин.

Внутрішньодержавне, тобто національне, право і міжнародне право являють собою дві різні, самостійні системи права. Це означає, що ці системи права мають у своїй характеристиці як загальні риси, так і особливості. Внутрішнє право держави регулює відносини всередині країни, на її території. Міжнародне право є сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами. Г.І. Тункин характеризував міжнародне право як нормативну підсистему, частина «міжнародної системи». Під міжнародною системою розуміються держави організації (міжнародні, міждержавні), різні об'єднання держав, нації і народи, що борються за незалежність, і деякі государствоподобние освіти.

Ця система включає також відносини між її суб'єктами. Всі елементи, складові міжнародну систему, взаємодіють між собою. Нормативну основу міжнародної системи становлять різні соціальні норми, в тому числі норми моралі, звичаї. Міжнародне право складає нормативну підсистему. На основі принципів і норм міжнародного права між державами, іншими суб'єктами складаються і функціонують правові відносини, тобто відносини, врегульовані правом. За своєю сутністю міжнародні правовідносини відображають політичну природу суб'єктів міжнародного права.

Питання співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права в Україні нагально потребує чіткішої регламентації. Неприпустимим є невідповідність деяких законодавчих актів Конституції держави. Аналізуючи положення Основного Закону, можна зробити висновок про схожість практики нашої держави в цьому питанні з практикою багатьох держав, що, як видається, є позитивним фактом.