45. Політичне відчуження та форми його подолання в громадянському суспільстві.

Політичне відчуження – це втрата зв'язку між державою і суспільством, між особою і владою в рамках політичного простору, яка супроводжується комбінацією складних почуттів (незадоволення, безсилля, розчарування), а також процесами дистанціювання і віддалення в суспільстві.

На сучасному етапі класична класифікація видів має такий вигляд:

• відчуження екзистенціональне;

• відчуження культурне;

• відчуження політичне.

Виходячи з сфер суспільного життя:

• політичне відчуження (Руссо);

• економічне відчуження (Карл Маркс, Макс Вебер);

• соціальне відчуження (концепції Питирим Сорокін і Еміль Дюркгейм);

• культурне відчуження (праці Зіммеля).

Причини відчуження ми повинні розглядати з двох позицій: з позиції суспільства і з позиції влади. Основними причинами політичного відчуження з боку влади є:

• бюрократичні настрої;

• делегування;

• політичний фетишизм;

• самоосвячення.

Що стосується причин відчуження з боку суспільства, то ними є:

• зустрічна реакція;

• відчуття незадоволення владою;

• відсутність підтримки з боку влади;

• втрата мотивації до легітимації діючої влади;

• низький рівень політичної культури;

Шлях подолання політичного відчуження по Руссо - установлення державних форм безпосередньої (плебисцитарной) демократії, здатної повернути споконвічно приналежні індивідові владні функції. К. Маркс у цьому зв'язку починав державу посередником між людиною і його волею, уважаючи головною причиною політичного відчуження існування антагоністичних суспільних відносин, проявом яких в умовах панування буржуазного способу проведення виступає відчуження товарне (матеріально-економічне). Видами товарного відчуження Маркс повідомляв: відчуження від людини знаряддя й продукту його праці, власності, соціальної ( у тому числі й політичної) сутності людину, людину від людини; відчуження долається в результаті процесу здійснення сукупності заходів пролетарської революції. В умовах сучасної цивілізації люди для спілкування один з одним взагалі прибігають до послуг посередників ("відчужених сутнісних чинностей") - мови, грошей, права та ін. На противагу марксистському погляду для подолання реального економічного відчуження західні дослідники висунули ідею "системи участі" (у володінні й розподілі прибутку), а політичного відчуження - участі (співучасті) у процесі вироблення, прийняття й здійснення державних рішень усіма громадянами (наприклад, через загальне виборче право й право референдуму, комунальне керування). Втіленням політичного відчуження в державі, по М.Веберу, виступає його надмірна бюрократизація. Однак повністю подолання політичного відчуження, як відчуження владних функцій і інститутів від людини, недосяжне в доступнім для огляду історичнім майбутньому.

46. Держава і народ в громадянському суспільстві

Громадянське суспільство й держава перебувають у тісному взаємозв'язку, перше неможливе без другого. Завдяки державі людська спільнота набуває цивілізованості і стає суспільством.

Сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави:

1) держава і громадянське суспільство — збіжні соціальні системи;

2) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, первинною є держава, що контролює громадянське суспільство;

3) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, держава виконує службову роль щодо громадянського суспільства.

Ознаки громадянського суспільства — у його співвідношенні з державою:

1) не існує до держави і поза державою;

2) не включає державу, розвивається самостійно — без безпосереднього втручання держави;

3) складається із суб'єктів — вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;

4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;

5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах;

6) має право жадати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси;

7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави, вираженої у формі правового акта;

8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права, котре виступає як рівний і справедливий масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб нав'язування державної волі.