28. Співвідношення держави та особистості

За нинішньої розбудови України особистість стає рівноправним суб'єктом суспільних відносин із державою, її органами та посадовими особами. Розглядаючи державу і право, теорія держави і права як наука і навчальна дисципліна вивчає окрему людину, індивіда, особистість, громадянина, розглядає взаємини людини і держави. Індивід - це конкретна людина. Сукупність індивідів, об'єднаних природними зв'язками, утворює людське суспільство. Людина - це розумна істота, яка має волю, дар мислення, здатна виробляти знаряддя праці та може свідомо користуватися ними. У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості.

Біологічне в людині, яка е частиною матеріального світу, складається з її природної основи, що характеризується наявністю тіла, органів чуття, природної фізичної сили та інших біологічних якостей.

Соціальне в ній характеризується концентрованим виразом тих суспільних відносин, які відображають взаємозв'язок людини і зовнішнього світу.

Без біологічного змісту людини не можна охарактеризувати її соціальні якості. Проте само лише біологічне в людині не визначає її як особистість. Особу характеризує поєднання біологічного змісту і соціальних якостей.

Найхарактернішим зв'язком особи (людини) з державою є її громадянство, як постійний політико-правовий зв'язок індивіда (особистості) з державою, що відображається в їхніх взаємних правах та обов'язках. Підстави й порядок набуття чи втрати громадянства України передбачені Законом України "Про громадянство України" від 16 квітня 1997 р.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, користуються правами і виконують обов'язки, передбачені законом України, який не повинен суперечити загальновизнаним принципам міжнародного права і Конституції України. Особа виступає і як суб'єкт права. У правовій системі суспільства її місце і роль характеризуються через правовий статус, що дає можливість розглянути фактичне та юридичне становище людини у громадянському суспільстві. Відомі різні визначення правового статусу особи. В найширшому значенні під правовим статусом особи розуміють її юридичне закріплене становище в суспільстві.

Розрізняють загальний, спеціальний (родовий) та індивідуальний правовий статус.

Загальний правовий статус має такі структурні елементи: а) відповідні правові норми; б) правосуб'єктність; в) загальні для всіх суб'єктивні права, свободи та обов'язки: г) законні інтереси; д) громадянство; е) юридичну відповідальність; е) правові принципи; ж) правовідносини (загального) статусного характеру.

Ядром (серцевиною) загального правового статусу є суб'єктивні права, свободи, законні інтереси та обов'язки особи. Конституція України закріплює основні права і свободи людини та громадянина, що становлять основу будь-яких інших прав і свобод. До них відносять громадянські й політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні й культурні права, особисті права-гарантії, що забезпечують їх здійснення, а також основні обов'язки особи.

Отже, держава та особа тісно взаємозв'язані. Держава визнає людину, її життя, недоторканність, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Головний обов'язок держави - забезпечення людині відповідних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов'язків. Держава відповідальна перед людиною й суспільством за свою діяльність. За допомогою права (передусім конституційного) держава закріплює відповідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі рівні можливості в користуванні суб'єктивними правами і виконанні обов'язків.