23. Функції науки тдп, її місце і роль в системі юридичних наук.

Функції Теорії держави і права — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, насамперед право й державу, на суспільні відносини, формування і розвиток особи

•Політичний напрям дослідження і вивчення — це розробка принципів перетворення держави та права, їх установ і інститутів на основі пізнання об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, а також пізнання перспективних шляхів розвитку держави та права, державного апарату, національної правової системи та законодавства.

•Ідеологічна функція полягає у напрямах світоглядного призначення науки, у діалектико-матеаріалістичному тлумаченні державно-правових явищ.

•Методологічна функція є напрямом дослідження і вивчення державно-правових явищ і базується на тому загальному положенні, що метод — це теорія, яка звернена до практики дослідження.

•Інтерпретаційна функція є напрямок пізнання державно-правової дійсності шляхом з'ясування їх змісту для себе і роз'яснення для інших.

•Евристична — напрямок відкриття нових закономірностей, що виникають в процесі розвитку предмета дослідження, наприклад, держави та права.

•Прогностична — визначає тенденції розвитку явищ, які вивчаються згідно з об'єктивними законами їхнього розвитку.

•Онтологічна (констатуюча) функція — це напрямок пізнання державно-правових явищ, їх окремих інститутів, установ такими як вони є.

•Системоутворююча функція — напрям, що підкреслює важливість ролі і значення теорії держави і права в системі юридичних наук, характеризує побудову теорії держави і прав як певної системи знань.

•Практично-організаторська функція — це напрям пізнання, що орієнтує правоохоронні органи і інших суб'єктів юридичної діяльності про сучасні теоретичні знання в сфері правознавства і має безпосередній вихід на практику

•Інформаційна функція — напрям пізнання, що інформує суб'єктів інформаційних відносин про явища державно-правової дійсності в певній країні і у світі.

•Комунікативна функція — напрям дослідження і вивчення, що вирішує питання передачі нових знань із сфери загальнотеоретичних наук юридичним і навпаки та ін. Використання комплексу біосоціальних знань про людину (евтаназії, клонування, пересадка органів тощо) та нормативне урегулювання суспільних відносин у цій сфері.

24. Виникнення і розвиток загальнотеоретичної юридичної науки в Україні

Виникнення і розвиток загальнотеоретичної юридичної науки в Україні характеризується певними етапами розвитку вітчизняної юридичної думки.

Початок розвитку державно-правової думки в Україні можна простежити в окремих джерелах, починаючи з XI століття. До таких джерел можна віднести: а) "Руську правду"; б) "Слово про закон и благодать" Іларіона (XI ст.); в) "Повесть временных лет" (XII ст.); г) "Поученіє" Володимира Мономаха (ХІ-ХП століття); д) "Слово о полку Ігоревім" (1185-1187 рр.); є) "Моленіє" Данила Заточника (XIII ст.) та ін.

Ці джерела мали релігійно-філософський і політико-правовий зміст та були спрямовані на вирішення актуальних проблем того часу з питань державно-правового спрямування, які стояли перед стародавньо-руською державою. Суть їх зводилась до висвітлення ідей величності Русі, авторитету Руської церкви, обмеження свавілля князів і зміцнення та збереження державної єдності руських народів.

Характерний етап розвитку державно-правової думки для територій, на яких знаходиться сучасна Україна був пов'язаний зі знаходженням у XV— XVI столітті у складі Великого князівства литовського, яке особливо в перші свої роки було більше слов'янською ніж литовською державою. 90 % його населення складали слов'яни. Саме тому литовські князі здійснювали по відношенню до цих народів політико нейтралітету.

Найбільшу цінність із позиції ідей державно-правової думки мав Литовський статут (збірка законів феодального права), що діяв в Україні в XVI-XVIII ст. Він витримав три редакції в 1529, 1566, 1588 рр.

Окремі державно-правові ідеї і теорії цього періоду (XVI—ХVIІ століття) містяться в таких релігійних творах: а) "Апокрисис" (X. Філалета, 1598р.); б) "Пересторога" (1606 р,, автор невідомий); в) "Трелос" (М. Смотрицький, 1610 р.); г) "Протестація" (І. Борецький, 1621 р.); д) "Палинодия" (З. Копистеньський, 1619-1622 рр.). Змістовно ці твори відображають такі ідеї: а) таврували відступництво української знаті від православної церкви; б) протестували проти насильницьких дій уніатів по відношенню до української культури, обрядів українського народу; в) змальовували нужденне становище православної церкви і українського народу; г) виступали за звільнення українського народу з-під польсько-шляхецької неволі; д) закликали до єдності українського, руського і білоруського народів; е) вимагали організації на демократичних засадах світських і церковних справ.

В кінці XVI - початку XVII ст. ідеали природного права в Україні відстоював І. Вишенський. Він обґрунтовував демократичні ідеї рівності, вимагав рівності і однакової відповідальності за свої прорахунки як підвладних, так і владноможних осіб, що мають переваги над іншими лише завдяки наявності повноважень.

Подалі принципи природно-правової теорії розвивались російськими і українськими освітянами (С. Десницьким, А. Куніциним,

H. Новиковим, А. Третьяковим, Д. Фонвізіним та ін.), декабристами, демократами. Саме вони розробили два фактори, що обмежують суб'єктивізм і сваволю в здійсненні верховної влади: нормативний і організаційний.

Певний вклад у розвиток ідей природних прав людини в Україні в XVII- XVIII століттях внесли Л. Баранович, І. Галятовський,

I. Гізель, М. Козачинський, Я. Ковельський, Й. Кононович-Горбацький, М. Костомаров, М. Максимович, Ф. Прокопович, Д. Туптайло, Г. Сковорода, Т, Шевченко, С. Яворський та ін.

Друга половина XIX століття характеризується поглядами на державу і право українських демократів М. Драгоманова, С. Подолинського, О. Терлецького, І Франка.

Важливе місце в поглядах на державно-правову дійсність в Україні кінця XIX початку XX століття мають праці українських теоретиків національної державності М. Грушевського, В. Винниченка та правознавців О. Кістяківського, Б. Кістяківського, М. Володимирського-Буданова, О. Єфименко та ін.

Отже, у поглядах на державно-правові явища в Україні не існувало одностайної думки. Різність підходів ми можемо пояснити, насамперед, відмінністю філософських поглядів авторів і відмінністю методологічних прийомів у поясненні сутності держави і права. В результаті цього розроблялась відносно відмінна сукупність поглядів на доктрину "правової держави", а точніше: а) позитивістська; б) соціологічна; в) нормативно-соціологічна (як синтез юридичного позитивізму і неокантіанства); г) психологічна та інші концепції правової держави, сконструйовані представниками етичного нормативізму.