3.Особливості розвитку здібностей молодших школярів.

Уже на початку навчання в школі першокласники відрізняються один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, висловлювати свої думки за допомогою усного мовлення та ін.

Індивідуальні відмінності виявляються і в шкільній учбовій діяльності молодших школярів, в її результативності. Діапазон цих відмінностей у одних галузях навчання звужується, а в інших— розширюється. У процесі оволодіння технікою читання, обчислювальними навичками у І класі та в першій чверті II класу він зростає, а потім зменшується, в оволодінні розв'язуванням математичних задач — розширюється (О.В. Скрипченко).

У процесі навчання здібності в учнів не тільки використовуються, а й розвиваються. Виробляються уважність, спостережливість, якості пам'яті, мислення й мовлення, а також емоційні й вольові властивості.

Розвиток цих компонентів відбувається в молодшому шкільному віці нерівномірно. Повільніше розвиваються перцептивні, мнемічні компоненти, порівняно більших прогресивних змін зазнають якості, пов'язані з уявою, мисленням та мовленням. Формуються й емоційні, вольові компоненти здібностей учнів. До них належать упевненість, наполегливість, самоконтроль у роботі, терпеливість, витримка, здатність чинити опір навіюванню.

В окремих випадках в учнів проявляються значні здібності до математики, до музики, до живопису. Математичні здібності виявляються, наприклад, у швидкому оволодінні складними обчислюваннями в умі, самостійному знаходженні закономірних відношень у рядах чисел, узагальнених способів розв'язування задач, оволодіння основами алгебри. Випадки прояву математичних здібностей у молодшому шкільному віці описані в літературі (В.А. Крутецький та ін.). Той факт, що в молодшому шкільному віці ті чи інші діти не виявляють спеціальних здібностей, не дає підстав говорити, що в них немає цих здібностей. Біографії талановитих людей (математиків, письменників, художників, винахідників та ін.) свідчать про те, що в молодшому шкільному віці деякі з них не відзначалися великими здібностями, що їх можливості оволодіння математикою, малюванням, музикою кваліфікувалися педагогами як посередні.

Індивідуального підходу потребують усі учні, як сильніші, так і слабші. Здібні до навчання учні, як правило, легко засвоюють знання, уміння й навички, але іноді зазнаються (особливо, коли їх дуже захваляють), що негативно позначається на їх успіхах і розвитку здібностей.

Особливої уваги потребують учні, що відзначаються невисокою здатністю вчитися, відстають у навчанні. Серед невстигаючих, звичайно, виділяють такі групи: діти педагогічно занедбані; ті, що перенесли захворювання у передродовому періоді свого розвитку, при народженні чи в самому ранньому віці, що значно знизило їхню здатність учитися; діти з ослабленою, внаслідок захворювання, працездатністю та ін.

4. Характеристика методів психодіагностики тривожності молодших школярів.

Методика даного дослідження включає метод спостереження за навчальною та ігровою діяльністю учнів, визначення тривожності учнів молодших класів за тестом Філіпса та оцінювання рівня шкільної адаптації та мотиваціїза анкетою Н. Г. Лусканової. Тест Філіпса призначений для вивчення рівня і характеру тривожності, пов'язаної зі шкільним життям учня. Перевагою при виборі саме цієї методики став той факт, що вона дає можливість більш глибоко і суттєво діагностувати не лише загальну тривожність дитини в стінах школи, а й такі фактории, як: · переживання соціального стресу; · фрустрація потреби у досягненні успіху; · страх самовираження; · страх ситуації перевірки знань; · страх не відповідати очікуваннямоточуючих; · низький фізіологічний опір стресу; · проблеми і страхи у відносинах з вчителями. В наш час збільшилось число тривожних дітей, які відрізняються від інших підвищеною тривожністю та невпевненістю, емоційною нестійкістю. Особливо гостро проблема тривоги проявляється у дітей молодшого шкільного віку. Як тільки виникає тривога, в душі дитини спрацьовує цілий ряд механізмів, які “перетворюють” цей стан в щось інше, нехай також неприємне, але не настільки нестерпне. Також, завдяки методиці Філіпса можна визначити які саме проблеми виникають в учнів, і направити корекційну роботу на вирішення саме цих проблем. Дослідження процесу шкільної адаптації учнів молодших класів до школи за допомогою анкетування Н. Г. Лусканової «Рівень шкільної мотивації й адаптації» дозволяє визначити рівень шкільної адаптації/дезадаптації та мотивації до навчання. Дану методику дослідження обрано тому що, вона дозволяє оцінити на якому саме рівні адаптації знаходиться дитина, і на що спрямована мотивація навчання тощо. Дослідження впливу тривожності на адаптацію молодших школярів проводилось з учнями 4-го класу, і як ми вже знаємо наступною ланкою в них буде середня школа, тому на мою думку психологічне діагностування тривожності та адаптативного потенціалу необхідно досліджувати вже зараз, в 19 4-му класі. В 5-му класі внаслідок переходу в середню школу у дітей підвищується рівень тривожності, і заново йде адаптація до вчителів- предметників, перехідного кабінетного навчання, нових вимог та предметів, класного керівника тощо. Тому від того наскільки учні молодших класів пройшли адаптацію в початковій школі залежить їх подальше адаптування та становлення як особистості.