16.Характеристика видів психоконсультативної роботи з батьками.

Сімейне консультування ставить за мету сумісне з консультантом вивчення запиту (проблеми) клієнта для зміни рольової взаємодії в його сім’ї і забезпечення можливостей особистісного росту.

В якості окремих напрямків сімейного консультування виділяють:

- дошлюбне консультування;

- шлюбне посередництво;

- консультування молодих сімей;

- консультування зрілих сімей;

- консультування сімей людей похилого віку.

Серед найактуальніших сімейних проблем виділяють:

1. Труднощі у спілкуванні (особливо з особами протилежної статі);

2. Подружні проблеми.

3. Труднощі батьків у взаємостосунках з дітьми різного віку.

4. Переживання розлучення. (Альошина Ю.Є., 2000).

Основні стадії сімейного консультування:

1) Установлення контакту.

2) Збір інформації щодо контексту та усвідомлення бажаного результату.

3) Формулювання і перевірка гіпотез.

4) Корекційний вплив.

5) Завершення консультування.

Найбільш типовими є скарги на постійні конфлікти з дитиною, на неслухняність і впертість дітей (особливо в кризові періоди); неуважність; неорганизованість поведінки; брехливість (за яку приймають як «псевдобрехню», тобто дитяче фантазування, так і «брехню во спасіння», зі страху бути покараним), неповага до батьків, грубість...

Основні принципи роботи:

• Наповнити скаргу-запит конкретним змістом (які саме поведінкові ситуації стали основою звертання).

• Забезпечити «стереоскопічність» погляду на ситуацію (і погляд на неї батьків, і погляд дитини, і матеріали психодіагностування).

• В будь-якому випадку психолог повинен бути на боці дитини. Його робота полягає не в підтвердженні наявності «негативної» якості дитини (чого в ряді випадків лише і чекають батьки), а у висуненні сумісно з батьками гіпотези про історію її розвитку, її можливості і шляхи подолання конфліктних стосунків з батьками).

Причини порушень дитячо-батьківських стосунків – це перш за все неуміння зрозуміти дитину, вже допущені помилки у вихованні (не зі зла, а в силу обмеженості уявлень про виховання) і, звичайно, типова для останніх років побутова і особистісна невлаштованість самих батьків.

Ще одна причина сьогодні – вплив інформаційних технологій, спрямованих на відокремлення дітей від батьків.

Три органично пов’язаних напрямки консультування батьків:

1. Підвищення соціально-психологічної компетентності батьків, навчання їх навичкам спілкування і вирішення конфліктних ситуацій.

2. Психологічна допомога дорослим членам сім’ї, яка включає як діагностику внутрішньосімейної ситуації, так і роботу по її зміненню.

3. Психотерапевтична робота безпосередньо з дитиною.

Основні кроки батьків до розуміння дитини:

1. «Прийняти дитину і приєднатись до неї», припустити (не більше того!), що дитина права в своїй установці по відношенню до оточуючих людей, якою б не була ця установка.

2. Створити досвід справжньо людяних стосунків з дитиною. Адже рушійна сила розвитку дитини – це афективні стосунки його з тими людьми, які про неї дбають; умова осмисленості її особистісного існування – це поділений з іншими людьми життєвий досвід. В основі ж порушення розвитку особистості, агресивності, жорстокості, лежать не лише конфлікти, але й недостатність емоційного тепла в ранньому віці. Необхідно глибоко зрозуміти внутрішній світ дитини і створити досвід «коригуючої турботи», повернути недодане дитині тепло.

3. При аналізі кожної конфліктної ситуації допомагати батькам дивитись на ситуацію з 2-х боків - очима і дорослого, і дитини. При цьому важливо задавати собі питання: що в історії розвитку моєї дитини могло привести до агресивної поведінки? Чи могла спровокувати спалах гніву виникла ситуація? Який «внесок дорослого» у виникнення конфлікту?

Дослідники природи агресивної поведінки (К. Бютнер, В. А. Горянина, Е.В.Ольшанская и др). показали: в основі будь-якого конфлікту, немотивованого, на перший погляд, вибуху агресії дитини лежить страх. Всі багаточислені страхи (перед смертю, суспільством і окремими його представниками, особами протилежної статі, перед своїми забороненими, з точки зору моралі, почуттями) властиві і дитині, і дорослому.

В процесі консультування батьків можливі 2 тактики роботи:

перша – посилення когнітивного аспекту. Тут в основному розкриваються найбільш важливі питання виховання і психологічного розвитку дітей, подружніх взаємостосунків і т.д.;

друга – робота переважно з емоційним, чуттєвим аспектом взаємостосунків, пошук істиних, неусвідомлюваних причин порушень у взаємостосунках.

Основним засобом роботи часто стає рольове моделювання проблемних ситуацій і знаходження способів виходу з них.

 Серед групових форм роботи добре зарекомендували себе психологічні тренінги.

Батьківські тренінги призначені для найбільш активних і зацікавлених батьків, для тих, хто розуміє, що допомогти дитині можна лише в тому випадку, коли змінюєшся сам. Такі тренінги може проводити тільки висококваліфікований психолог, форми занять різноманітні – контакт-групи, тренінги особистісного росту, групи психодрами, арт-терапії і т.д. В психологічній літературі є велика кількість розробок, які призначені для практичних психологів і описують методику проведення різних психологічних тренингів.

Особливу групу становлять тренінги батьківської ефективності і тренінги взаємодії батьків з дітьми. Так, тренінг взаємодії батьків з дітьми має за мету сприяти встановленню і розвитку стосунків співпраці батьків і дітей. Його задачами є:

- Розширення можливостей розуміння своєї дитини;

- Покращення рефлексії своїх взаємостосунків з дитиною;

- Відпрацювання нових навичок взаємодії з дитиною;

- Активізація комунікацій в сім’ї.

Робота в такому тренінгу містить 3 основні етапи:

1. Центрація на дитині.

2. Цент рація на взаємостосунках і взаємодії з дитиною.

3. Цент рація на особистості самих батьків.

Тренінги батьківської ефективності ставлять за мету підвищити батьківську ефективність учасників виховних дій з дітьми. Задачами є:

- поглиблення пізнання батьками самих себе, своїх психологічних особливостей, усвідомлення ними своїх дій і думок, зміцнення позитивних рис особистості, набуття навичок адекватної поведінки в певних соціальних ситуаціях;

- вивчення світу дитинства, полиблене пізнання своєї дитини;

- знаходження оптимальних шляхів спілкування з дитиною, пошук та використання адекватних методів виховання і розвитку дитини.