14.Становище православної церкви на землях Великого князівства Литовського та Польського королівства.

Становище православної церкви. XVI ст. дослідники називають темною епохою в історії української православної церкви. І хоча проголошувалося терпиме ставлення до православ'я, існували істотні причини, які викликали глибоку кризу церковного життя. . Водночас саме в цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ'я як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.

Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату або „право подавання». Відповідно до нього питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Після Люблінської унії ситуація погіршилась. Польські королі за правом патронату стали призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив.

Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою. Православних єпископів, на відміну від католицьких, не допускали до участі в роботі сенату — верхньої палати сейму. Православне духівництво, на відміну від католицького, мало сплачувати податки.

15.Утворення української греко-католицької церкви та її вплив на розвиток релігійного життя в Україні.

Українська греко-католицька (уніатська) церква виникла внаслідок укладення Берестейської церковної унії, яка була підписана окремими православними ієрархами України та Білорусії з Ватиканом у 1596 р. Згідно з умовами унії православна церква України та Білорусії мали прийняти католицькі догмати, філософську доктрину, визнати главенство папи римського. Проте зберегти православну обрядовість і мову богослужіння. УГКЦ виникла на основі унійної ідеї католицизму і православ’я. Унійна ідея виникає на початку розколу єдиної Вселенської християнської церкви

Світлою сторінкою вписана в історію Церкви діяльність митрополита Йосифа Сембратовича з морального та економічного оздоровлення ситуації в Галичині, створення братств та товариств тверезості. Основи для духовного і матеріального піднесення Галичини було закладено в його посланні «Про велику гідність людини»

На порозі XX століття греко-католицька церква в Галичині удостоїлася визначної постаті митрополита Андрея Шептицького. На час його пастирського служіння припадають тривожні часи двох світових війн та семиразової зміни політичних режимів. За цей період, завдяки його жертовній посвяті та талантам церковного і народного провідника, греко-католицька церква досягнула найбільших висот за увесь дотеперішній період свого історичного розвитку. Його стараннями відкрито семінарії для підготовки духовенства в Станіславові (тепер — Івано-Франківську) та Перемишлі, засновувалися українські школи, бурси для молоді, шпиталі, сиротинці, надавалася підтримка українському мистецтву та культурі і допомога обдарованим студентам.

Греко-католицька церква у цей період вкладала значні фінанси з метою становлення українського економічного життя. Митрополит Андрей вперше відвідав українських поселенців у Північній Америці та заснував для їхньої духовної опіки греко-католицьку ієрархію. Митрополит Андрей відновив автентичні форми східного чернецтва, дбав про подолання латинізаторських впливів та відновлення східнохристиянської ідентичності церковного життя. На початку минулого століття він виступив як зачинатель міжцерковного діалогу сучасних українських Церков — спадкоємниць Хрещення святого Володимира, щоб наблизити час їхнього єднання навколо престолу Митрополита Київського. Саме оновлена греко-католицька церква, на думку Митрополита, мала бути не перешкодою, а головною сполучною ланкою у відновленні сопричастя між християнським Сходом і Заходом.