4. За способом трансляції програмного продукту (способом виробництва радіопрограм) радіостанції класифікують на:

1. Програми іноземного виробництва – трансляція передач іноземних мовних компаній, а також ретрансляція передач іноземного виробництва, умови якої визначаються міждержавною чи двосторонньою угодою.

2. Програми власного виробництва – це програми, підготов­лені творчими силами і технічними потужностями радіостан­ції, програми, базовані на матеріалах вітчизняного або інозе­много виробництва (з купюрами), програми, підготовлені на замовлення (оплачені з власного кошторису) і отримані для безстрокового користування.

3. Програми вітчизняного виробництва – продукція інших вітчизняних компаній, що транслюється без купюр або ретран­слюється станцією з отриманням прав на демонстрацію. До програм вітчизняного виробництва можна зарахувати програми власного виробництва в тому випадку, коли йдеться про мережеве мовлення радіостанції на території однієї країни.

Отже, за способом трансляції програмного продукту станції поді­ляються на

Радіостанції – ретранслятори (станції, що ретранслюють програми центральної мережевої станції (програми іноземного та вітчизняного виробництва) в прямому ефірі на основі ліцензійних угод.).

Радіостанції – транслятори (станції, які транслюють у запису програми пе­реважно власного виробництва, інколи з невеликою долею програм іноземних радіокомпаній або вітчизняних виробників.

5. За територіальним принципом радіостанції поділяються на:

1. локальні;

2. мережеві.

Локальна радіостанція веде мовлення на одному місцевому чи регіональному ринку, вона є власником однієї або кількох частот, що належать до різних діапазонів.

Мережева радіостанція веде мовлення у двох чи більше місцевих або регіональних ринках і володіє багатьма частотами, що нале­жать до різних діапазонів.

Мережева станція, на відміну від локальної, дозволяє комерційним станціям збільшувати вплив на рекламний радіоринок, розширювати спектр власних пропозицій для рекламодавця, пропонуючи йому ши­ршу аудиторію, аніж станції локальні, передбачаючи, отже, більший прибуток. Витрати на утримання регіональних офісів мережевих станцій (як правило, організація передачі сигналу з центральної станції + підготовка коротких місцевих новин із вклю­ченням до сітки мовлення центральної станції + рекламний відділ) значно менші, аніж спектр витрат на фінансування діяльності лока­льних станцій, яким, окрім забезпечення конкурентного багатогодинного мовлення, доводиться вести ще й господарську діяльність.

Щодо державного чи громадського мовлення, то радіомережа до­зволяє охоплювати якнайбільшу аудиторію для поширення впливу на г ромадську свідомість, створюючи, наприклад, загальнонаціональні або регіональні мережі.

Типи радіомереж

1. «Франчайзинг» – об'єднання локальних станцій у різних регіонах, які ретранслюють програми центральної (мережевої) станції, тобто сприяють поширенню одного програмного продукту (з місцевими рекламними та інформаційними вставками) на різні території з метою розширення рекламного ринку чи ринку послуг. Надаючи пільги, тобто об'єднуючи локальні станції за до­помогою цього типу радіомережі мережева станція допомагає своїм регіональ­ним партнерам зміцнити власні позиції на ринку. Наприклад, локаль­ним станціям пропонується безкоштовна трансляція програм централь­ної мережевої станції, а також певний відсоток з прибутку від реклами.

2. «Консолідація» – об'єднання на одній території кількох локальних станцій з різною програмною продукцією задля виживання в умовах конкуренції та монопольного контролю рекламного ринку. Якщо для першого типу радіомережі характерним є привернення уваги аудиторії зі сталою соціально-демографічною характеристикою, що відповідає формату мовлення однієї станції, то другий тип перед­бачає охоплення аудиторії, якого досягають поєднанням найрізнома­нітніших форматів кількох станцій.