5. Синтаксис мови радіо. Використання «чужого мовлення» в радіоефірі

На радіо мають переважати прості короткі речення. Чим більшу кількість слів ви використаєте, тим більше інформації зможете вмістити в нього. Але в цьому випадку речення стає складнішим для розуміння. Отже,якщо ви зустрінете в тексті повідомлення складне речення, то краще зробіть його простим. Для цього підрядне речення треба перетворити в окреме речення.

Наприклад: «Підписано угоду про співпрацю між Академією наук України та Національною академією наук Вірменії, яка допоможе об’єднати зусилля вчених обох академій у фундаментальних і пошукових дослідженнях з гуманітарних, природничих і технічних наук».

Краще ще довге і складне речення розбити на два прості: «Підписано угоду про співпрацю між Академією наук України і Національною академією наук Вірменії. Обидві академії об’єднають свої зусилля у фундаментальних і пошукових дослідженнях з гуманітарних, природ­ничих і технічних наук».

Подібно до цього слід ділити на два чи, можливо, й три речення заплутані складнопідрядні речення з кількома підрядними. Такі речення – це своєрідний лабіринт, з якого слухачеві, а часто й дикторові нелегко вибратись. Проте, звичайно, сказане не означає, що весь текст має складатися лише з простих речень. Часом без підрядних речень теж не можна обійтись. Але якщо кілька підрядних речень вжито послідовно одне за одним, це – серйозний недогляд з боку автора і редактора.

• Доцільний порядок слів у реченні. У кожному реченні – короткому чи довгому – взаємопов’язані слова мають стояти неподалік одне від одного. Підмет має стояти недалеко від присудка. По можливості слід також уникати прикметникових та дієприкметникових зворотів, а також підрядних речень на початку повідомлення, якщо вони стоять перед головним реченням.

Використання «чужого мовлення» в радіоефірі. Традиційно в лінгвістичній науці поняття «чужого мовлення» включає різноманітні синтаксичні конструкції, здатні найефективніше передати мовлення чи думки певної особи в авторському тексті. Так, за способом презентації інформації виокремлюють пряме цитування, «що передбачає дослівне передавання цитованого висловлювання» та ототожнюється з прямим мовленням, і непряме цитування, яке є ширшим стосовно поняття непрямого мовлення, оскільки «непряме цитування охоплює явище як непрямого мовлення, так і перифразу»

З метою точного відтворення лексичного складу та граматичної будови чужого висловлювання в сучасному інформаційному радіомовленні досить часто використовують пряме цитування у вигляді прямої мови та цитат. Пряма мова – це «не пристосоване до мовлення автора, точно відтворене чуже висловлення, що здебільшого супроводжується словами автора, які містять інформацію про адресанта прямої мови, іноді і про обставини, джерело фіксації, спосіб такого висловлення»

Пряма мова найточніше зберігає лексико-фразеологічний склад та синтаксично-стилістичне оформлення «чужого висловлювання» і разом зі словами автора становить особливий тип синтаксичної будови, близький до складного безсполучникового речення з різнотипними частинами. Слова автора є своєрідним синтаксичним центром, що організовує конструкцію з «чужим мовленням». Зв’язки прямої мови зі словами автора на письмі регламентуються пунктуаційними правилами, а в усному мовленні – інтонацією.

Проте інколи самої інтонації виявляється замало. Уводячи в структуру радіопередачі елементи прямої мови, доцільно використовувати такі слова, які б дали змогу читачеві зрозуміти, де починається й закінчується пряма мова, хто надав цю інформацію. До таких кліше належать слова: заявив, повідомляє, наголосив, так вважає, зазначив та інші, що можуть стояти як перед прямою мовою, так і після неї. Досить часто пряму мову уводять у висловлювання на початку, а слова автора перебувають у постпозиції. Напр.: Угоди про спрощення візового режиму і реадмісію між Україною і ЄС набудуть чинності до кінця року», – так вважає заступник Глави Секретаріату Президента України Олександр Чалий. Рідше в радіоматеріалах переносять вказівку на джерело інформації у препозицію. Напр.:, Заступник Голови Верховної Ради Адам Мартинюк заявив: «У нас поки немає 300 голосів, але вони з’являться найближчим часом. Подробиці появи цих голосів я пояснювати вам не буду тому, що в залі знаходяться журналісти, але ці голоси з’являться». Менш поширеним явищем є уведення слів автора в середину прямої мови, проте воно майже не трапляється в чистому вигляді, слова автора в середині прямої мови найчастіше постають як вставні конструкції: Перша причина такої жорсткої поведінки, стверджують опозиціонери, вперте нехтування колегами з більшості їхніх інтересів.

Одним із різновидів прямої мови, є цитати – «дослівне введення до тексту фрагмента іншого тексту або висловлення».

Серед основних функцій цитат виділяють: забезпечення достовірності інформації, уточнення застосованих у тексті понять, критика процитованої думки, розгортання полеміки навколо якоїсь цитати.

У радіодискурсі зокрема цитата є свідченням достовірності фактичного матеріалу, ілюстрацією певних положень чужими текстовими зразками у вигляді прикладів. Проте якщо на письмі посилання на джерело повідомлення оформлюють у дужках чи виносках, то в усних формах дискурсу медіа існують особливі, зумовлені синтаксичною будовою та підпорядковані законам ефіру способи передачі цитат. Одні з них існують у вигляді простого чи складного речення, інші мають у своєму складі кілька речень, а деякі – лише частину ре­чення (словосполучення чи й одне слово). В останньому випадку цитата вводиться в авторський текст безпосе­редньо і функціонує в ньому як складова частина того ре­чення, до якого вона включена. На письмі така цитата виділяється лапками, а в усному мовленні, зокрема і в радіо дискурсі, – зміною інтонації. Напр.: Олександр Мороз вважає «абсолютно коректним ходом» перенесення розгляду у Парламенті питання щодо призначення міністра закордонних справ.

Довгі цитати вводять у текст так, щоб слухач міг зрозуміти, де вона починається й де закінчується, відокремлюючи її, наприклад, такими словами: «як пише автор», «зауважив Президент». При цитуванні слід обов’язково назвати особу, що надала що надала інформацію (Президент повідомив, як інформує Голова Верховної Ради України, міністр зазначив ) та вказати на початок цитати відповідними словами: цитую, цитата, далі цитата, дослівно, ми цитуємо його точні слова, у заяві дослівно говориться тощо. Напр.: Представник парламентської фракції Блоку Юлії Тимошенко Микола Сеульський не сумнівається в тому, що слід (цитую) «легалізувати процес очищення відповідних фракцій від людей, які зрадили своїх виборців».. Якщо виникає потреба продовжити цитату, вживають, як правило, слова на зразок: «він уточнив», «сказав він далі», «продовжував він», «і додав» та інші. Напр.: Віктор Ющенко у відповідь дивувався, мовляв, «якщо кризи немає, то, очевидно, немає і предмета для антикризової коалiцiї, але чомусь антикризова коалiцiя iснує». І доводив – «якщо в залi не з’являється майже половина народних депутатiв, це і є криза».

Коли цитата складається із кількох речень, то в кінці бажано дати заключну фразу на зразок: «йдеться в матеріалі», «ми наводити слова…, сказані на прес-конференції», «кінець цитати», оскільки коли людина починає слухати повідомлення не з початку передачі, а, приміром, із середини, то без кінцевої фрази може бути незрозумілим, кому належать ці слова: авторові тексту чи журналістові. Напр..: «Зазвичай таке мiгруюче полiтичне середовище – це явище в будь-якiй полiтицi, в будь-якiй країнi спостерiгається. I сьогоднi, підсумував Прем’єр, зi змiненими повноваженнями». .

Вислови на зразок «лапки відкриваються», чи «лапки закриваються» не є нормативними та, як правило, не використовуються для виділення цитат в усних формах дискурсу медіа. Добираючи цитати, «слід дотримуватися розумної межі та, по можливості, уникати довгих цитат», – зазначає В. Я. Миронченко.

Особливим різновидом цитат на радіо є звукові цитати – короткі уривки з виступів або заяв певних осіб, які представляються слухачам за допомогою зворотів: «ось що розповів», «доповідач так сформулював свою думку із цього приводу» або «доповідач підтвердив раніше опуб­ліковані із цього приводу відомості, і ми далі наводимо його слова». При використанні звукових цитат запис повинен іти відразу після паузи з метою створення у слухача враження, що текст ніби читають. Напр.: Сам же Анатолій Кінах, негайно виключений із фракції «Наша Україна», сприймає ажіотаж навколо його персони достатньо спокійно (голос Кінаха):» Ми готові розглядати питання формування коаліції національної єдності…». Інколи після закінчення магнітофонного за­пису звучить фраза, де слухачам нагадують ім’я людини, слова якої перед цим вони чули в ефірі, напр.: «Ви слухали заяву Президента України Віктора Ющенка». Проте, як зауважує В. Я. Миронченко, в українському радіоефірі цей прийом не набув популярності.

Зважаючи на те, що радіо все ж таки має акустичну природу, для оптимального сприйняття інформації реципієнтами краще не завантажувати тексти інформаційних повідомлень зайвими синтаксичними конструкціями, зокрема й цитатами, та, по можливості, «уникати прямого цитування», віддаючи перевагу переказові, якщо, зви­чайно, «пряма цитата не є істотно важливою».

Непрямий цитатний дискурс традиційно представлений у радіоматеріалах у вигляді непрямої мови (напівпрямої мови, підрядно-підпорядкованої мови). Непряма мова не є самостійною синтаксичною одиницею, а разом зі словами автора стано­вить складнопідрядне речення, у якому голов­на частина – це слова автора, а підрядна – непряма мо­ва. Залежно від мети розповіді в оформленні непрямої мови беруть участь різні з’ясувальні сполучники та сполучні сло­ва: якщо «чуже мовлення» – розповідне речення, то непрямою мовою воно оформлюється найчастіше за допомогою сполучника що. Напр.: Голова Верховної Ради Олександр Мороз переконаний, що Президент України не заветує Закон про зміни до Державного бюджету на 2007 рік.. Інші сполучні засоби (щоб, чи, якщо), які оформлюють речення з непрямою мовою, в інформаційному радіомовленні майже не представлені.

Непряма мова, окрім підрядного зв’язку, може бути представлена і у вигляді безсполучникового складного речення, як-от: Глава парламенту Грузії Ніно Буржанадзе заявила: вертольоти, оснащені апаратурою нічного бачення порушують державний повітряний кордон Грузії.

Слід зауважити, що саме недослівний переказ чужих думок є найбільш поширеною формою передачі «чужого мовлення» у коротких інформаційних повідомленнях. Інколи для цього використовують один із різновидів непрямої мови – невласне пряму мову, що характеризується уведенням у структуру висловлювання елементів прямої мови у вигляді окремих слів або сполучень. У невласне прямій мові зберіга­ються лексичні, синтаксичні, а також інто­наційні ознаки чужого висловлення, манера того, хто говорить, але все це передається від імені оповідача. Цей спосіб не претендує, як пряма мова, на точне відтворення чужих ду­мок, він передає лише те, що є ситуативно актуальним. Невласне пряма мова, яка посідає проміжне місце між прямою та непрямою, майже не властива інформаційному радіомовленню, а інколи використовується в радіодраматургії чи інших художньо-мистецьких радіопрограмах для передачі внутрішнього світу героя, інколи постає як внутрішній монолог. Елементи невласне прямої мови частково можуть бути представлені в аналітичних та інформаційно-аналітичних передачах. Напр..:, Навіщо робити крок назад, якщо вистачає сил і можливостей робити кроки лише вперед. Такої логіки дій може вистачити тим, хто хоче лише перемагати, незважаючи на інших, але її не вистачить тим, хто хоче чи змушений, зважаючи на інших, домовлятись..

Найпоширенішими в сучасному інформаційному радіомовленні є синтетичні способи поєднання прямого та непрямого цитування. Однією з найпоширеніших моделей такого взаємозв’язку є поєднання непрямого цитування на початку речення з подальшим його переходом у пряме цитування, на якому, зазвичай, сфокусоване твердження: Напр.: Таку позицію озвучує, зокрема, один з лідерів парламентської опозиції Йосип Вінський, наголошуючи при цьому, що меншість жорстко відстоюватиме свою генеральну лінію, наполягаючи, цитую: «аби більшість повернулася до розв’язання справді ключових для суспільства проблем, а не ховалася за дрібними, другорядними лобійськими законами».