1.Господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання. Господарське право це самостійна галузь права, яка визначає основні засади господарювання і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання і іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

2. предмет господарського права. Предметом господарського права є будь-яка господарська діяльність, тобто діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

3.Метод господарського права. Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. загальнодозвільному (“дозволено все, що не заборонено законом”), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов’язуючому (“суб’єкти господарського права зобов’язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом”). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов’язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов’язкових для суб’єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб’єктів підпорядковується обов’язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов’язковість додержання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо)

4.Джерела господарського права. Конституція України як джерело господарського права. Закони України як джерела господарського права *(загальні (Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом»); Цивільний кодекс, який регулює основні види господарських відносин і договорів; закони про види і правовий статус суб'єктів господарювання (закони України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" тощо); закони про окремі види господарської діяльності (закони України "Про зв'язок", "Про транспорт", "Про залізничний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України); закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс України). Підзаконні нормативні акти, локальні нормативні акти, звичаї ділового обороту як джерела господарського права постанови Верховної Ради України з господарських питань, які були прийняті як акти поточного законодавства; господарські нормативні акти міністерств,

5. характеристика нормативно правового акту, господарського кодексу україни ^ Нормативний акт – це офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який встановлює чи відміняє норму господарського права. Господарський кодекс України — кодифікований закон, прийнятий 16 січня 2003 року і набрав чинності з 1 січня 2004 року.Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Кодекс складається з 418 статей і 6 прикінцевих положень, згрупованих у 41 главу і 9 розділів:

6. Історично-правові етапи становлення й розвитку науки господарського права. Можна виділити 4 етапи становлення вітчизняної науки госпо­дарського права, найбільш істотні напрями її розвитку: Перший етап — початок XIX—20-ті роки XX століття — знаменує зародження господарсько-правових ідей. Другий етап — це період раннього розвитку господарського права — 20-і— кінець 30-х років XX століття. Третій етап — період «фундаменталізації» господарського права в 60-80-і роки XX століття. Четвертий етап розвитку господарсько-правової науки — сучас­ний період, який ознаменувався її розквітом, — з кінця 80-х років XX століття до теперішнього часу.

7.Господарські правовідносини та їх види. Господарськими відносинами є суспільні відносини, що складаються навколо господарської діяльності. Іншими словами, господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. За характером правовідносин: господарсько-виробничі відносини – майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Зазвичай набувають форми господарських зобов'язань. Зміст господарських зобов'язань визначається метою її учасників та актами, на основі яких вони укладаються;організаційно-господарські відносини – відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Підставами їх виникнення с акти державних органів, договори між центральними органами державної влади, органами місцевого самоврядування та підприємствами, договори про утворення об'єднань, статутні документи складних виробничо-господарських структур;внутрішньогосподарські відносини – відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання (цехами, виробництвами тощо), і відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. Права та обов'язки учасників внутрішньогосподарських відносин визначаються локальними нормативними актами суб'єктів господарювання.

8. способи державного регулювання господарської діяльності. державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

9. Державний контроль і нагляд за господарською діяльністю. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах: збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин- за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин- за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;цін і ціноутворення- з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;монополізму та конкуренції- з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;земельних відносин- за використанням і охороною земель;водних відносин і лісового господарства- за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;виробництва і праці- за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановленообов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;споживання- за якістю і безпечністю продукції та послуг;зовнішньоекономічної діяльності- з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.

10. Поняття й види господарської діяльності. Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Види: комерційна господарська діяльність, некомерційна господарська діяльність,  господарське забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів — діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання.

11.  некомерційна господарська діяльність. Некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціаль­них та інших результатів без мети одержання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єк­тами господарювання державного або комунального секторів економіки в галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 ГК забороняється підприємництво, на підставі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційну господарську діяльність можуть вести також інші суб’єкти господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом. благодійні фонди і благодійні організації; 5) громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорсь­кої, спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності; 6) творчі спілки; 7) політичні партії; 8) науково-дослідні установи; 9) вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, внесені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

12. Поняття комерційної діяльності Комерційна діяльність (підприємництво) – ініціативна, самостійна, здійснювана від свого імені, на свій ризик, під свою майнову відповідальність діяльність громадян, фізичних і юридичних осіб, спрямована на одержання доходу, прибутку від користування майном, продажу товарів, виконаних робіт.

13. ознаки підприємницької діяльності. Самостійність (особа сама визначає режим майна, самостійно користується, розпоряджається своєю власністю).2) Систематичність (непідприємницькою є діяльність, яка здійснюється менше чотирьох разів протягом календарного року).3) Ініціативність (особа сама вирішує форму підприємництва).4) Легальність (правомірність і законність створюваної структури).5) Ризикованість (особа постійно ризикує).6) Мета підприємницької діяльності (отримання прибутку).7) Форми підприємницької діяльності (виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт та надання

14. принципи підприємницької діяльності. вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

15. правове регулювання малого підприємництва. Основою для діяльності бізнесу в будь-якій країні світу є законодавча база країни, в якій він функціонує. Вибір оптимальної системи правового регулювання бізнесу має, з одного боку, забезпечити представників бізнесу необхідними умовами, а, з іншого, наповнювати бюджет країни. Ця задача є особливо важливою для країн, що розвиваються, оскільки подальший ефективний розвиток економіки прямо залежить від ефективності бізнесу. Досвід розвинених країн світу показує, що найбільш ефективною правовою системою для бізнесу виступає така, яка надає бізнесу вільно розвиватись та перебувати в конкурентному середовищі. Правові основи ведення бізнесу в України знаходяться на стадії становлення. Важливим законодавчим документом є Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15.05.2003 р. Цей закон був запорукою створення Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб – підприємців, крім того, реєстрація була закріплена за місцевими органами влади. Даним законом були введені важливі зміни до обліку підприємництва в Україні і, хоча положення даного закону зазнали деяких змін, він залишається одним із найважливіших в історії створення законодавчої бази підприємництва України.

16. поняття фізичної особи підприємця ознаки.Згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Статтею 42 ГК України передбачено, що підприємницькою є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.Фізичні особи вправі здійснювати підприємницьку діяльність як зі створенням, так і без створення юридичної особи. Фізична особа, яка на законних підставах займається підприємництвом без створення юридичної особи, набуває статусу фізичної особи-підприємця. Для позначення її правового статусу вживаються також терміни "підприємець", "приватний підприємець", "індивідуальний підприємець".Право на зайняття підприємницькою діяльністю на території України мають громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право може бути обмежене лише у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

17. повна дієздатність як умова здійснення права на підприємницьку діяльність.Право на здійснення підприємницької діяльністі має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (п. 1 ст. 50 ЦК України)Повна цивільна дієздатність виникає з досягненням повноліття (18 років) (п. 1 ст. 34 ЦК України). Повна цивільна дієздатність може наступати й до 18 років у таких випадках: у випадку реєстрації шлюбу особою, що не досягла повноліття (п. 2 ст. 34 ЦК України), у випадку запису неповнолітньої особи матір'ю або батьком дитини й у випадку, якщо особа, яка досягла 16-літнього віку, працює за трудовим договором (п. 1 ст. 35 ЦК України), а також якщо особа, якій виповнилося 16 років, бажає займатися підприємницькою діяльністю (п. 3 ст. 35 ЦК України). В останньому випадку необхідна письмова згода батьків (усиновителів), опікуна або органа опіки й піклування (п. 3 ст. 35 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи може бути обмежена тільки судом, якщо особа страждає на психічне захворювання (ст. 36 ЦК України).

18. обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності. Законодавство встановлює неможливість заняття підприємницькою діяльністю певних категорій громадян (військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, нотаріату, внутрішніх справ, органів державної влади та місцевого самоврядування)…. Не можуть займатися підприємницькою діяльністю і особи, які вчинили злочин і до яких судом застосовано покарання у вигляді позбавлення права на заняття окремим видом діяльності…..Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, які не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть бути співзасновником підприємства, обіймати в підприємницьких товариствах і об’єднаннях керівні посади і посади пов’язані з матеріальною відповідальністю.

19. Відповідальність фізичної особи-підприємця.Згідно із ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець несе відповідальність усім своїм майном. Тому за рішенням суду стягнення може бути звернене на все майно боржника, незалежно від того, використовувалося воно у підприємницькій діяльності чи ні. Виняток становить лише майно, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Перелік видів майна, на яке не може бути звернене стягнення, міститься у Додатку до Закону України "Про виконавче провадження". Це предмети домашнього вжитку та особисті речі, необхідні боржникові та особам, що перебувають на його утриманні, у визначеній кількості; продукти харчування тощо. Також стягнення не може бути звернене на доходи, зазначені в ст. 73 цього Закону, зокрема деякі види соціальної допомоги. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладене стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу.

20. Державна реєстрація фізичної особи-підприємця.Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи — підприємця. За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір (ст. 10 Закону) у такому розмірі: за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця - 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, чи інша уповноважена нею особа, повинна подати особисто (чи надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) чи через довірену особу державному реєстратору за місцем проживання копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів (ідентифікаційний номер), реєстраційну картку (Форма № 10) на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, яка заповнюється від руки друкованими літерами, копію квитанції, виданої банком, або копію платіжного доручення з відміткою банку про сплату реєстраційних дій; у випадку, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю, подається нотаріально засвідчена письмова згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування.

21. Припинення діяльності фізичної особи-підприємця.Державна  реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі: прийняття фізичною   особою - підприємцем   рішення   про припинення підприємницької діяльності; смерті фізичної особи - підприємця; постановлення судового  рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою; постановлення судового рішення про визнання  фізичної  особи, яка  є  підприємцем,  недієздатною  або про обмеження її цивільної дієздатності; постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця за її рішенням фізична особа – підприємець або уповноважена нею особа подає (надсилає) державному реєстратору реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця. Для цього потрібно заповнити реєстраційну картку форми № 12,  яку можна знайти на офіційному сайті Державної реєстраційної служби України . З собою потрібно мати паспорт фізичної особи - підприємця або нотаріально завірену довіреність (оригінал) у разі якщо такі дії виконує представник, включно документ який посвідчує особу представника (паспорт). У  разі  смерті  фізичної особи - підприємця третя особа, зокрема  спадкоємець  або відповідний орган виконавчої влади, може подати   державному   реєстратору   особисто  (надіслати  поштовим відправленням)  нотаріально  засвідчену копію свідоцтва про смерть фізичної  особи  або  витяг  з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть фізичної особи. Дата надходження документів для припинення підприємницької діяльності вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати  надходження документів для проведення державної реєстрації припинення   підприємницької діяльності фізичною особою заповнити реєстраційну картку на проведення державної реєстрації  припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця та внести до Єдиного державного реєстру запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

22. Становлення й розвиток законодавства України про підприємництво.Господарські закони можна класифікувати як: загальні (Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р., Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р., який регулює окремі види господарських відносин і договорів); закони про види і правовий статус суб'єктів господарювання (Закони "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" тощо); закони про окремі види господарської діяльності (Закони "Про зв'язок", "Про поштовий зв'язок", "Про транспорт"). Закон від 11 січня 2001 р. "Про захист економічної конкуренції"; закон України від 21 вересня 2006 р. "Про управління об'єктами державної власності". Закон України від 26 листопада 1993 р. "Про Антимонопольний комітет України", Закон України від 7 червня 1996 р. "Про захист від недобросовісної конкуренції". Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність"; від 23 грудня 1998 р. "Про регулювання бартерних (товарообмінних операцій) у галузі зовнішньоекономічних відносин"; Закон України "Про міжнародне приватне право". Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування представлене Законом України від 18 листопада 1997 р. "Про державне регулювання видобутку і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", Законом України від 11 лютого 1998 р. "Про метрологію та метрологічну діяльність", Законом України від 17 травня 2001 р. "Про стандартизацію" та Законом України від 1 грудня 2005 р. "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності".

23. Поняття й ознаки підприємства як суб'єкта господарювання.Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування чи іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГКУ та відповідними законами України. Ознаками підприємств як суб'єктів господарського права, складовими їх організаційно-правової форми є: 1) визначеність організаційно-правової форми суб'єкта господарювання; 2) майнова відокремленість; 3) легітимація існування як суб'єкта господарювання; 4) відповідальність за результати господарювання; 5) самостійність у господарському обороті.

24. Класифікації підприємств.Відповідно до ст. 63 ГК України, підприємства класифікуються за різними озна­ками:1. Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство; підприємство колек­тивної власності; комунальне підприємство; державне підприємство; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання май­на різних форм власності). 2. За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іноземної інвести­ції та розміру останньої ч. 2 ст. 63 ГК розрізняє: підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фонді такого підпри­ємства іноземна інвестиція має становити не менше ніж 10%); іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100%). 3. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, відповідно до ч. 7 ст. 63, підприємства бути можуть віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств: малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за се­редньорічним курсом Національного банку України щодо гривні; великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Націо­нального банку України щодо гривні; усі інші підприємства вважаються середніми. 4. Залежно від способу утворення (заснування), формування статутного фон­ду та порядку управління підприємством розрізняють унітарні підприєм­ства та корпоративні підприємства (частини 3-5 ст. 63 ГК України). 5. За критерієм залежності від іншого суб'єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство розрізняють асоційовані підприємства двох видів: залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або відповідною часткою в майні чи голосів на загальних зборах якого володіє інший суб'єкта господарю­вання); контролююче підприємство.

25. Поняття приватного підприємства і його ознаки.Відповідно до ст. 113 ГК України, приватним підприємством є підприємство, яке діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їхньої) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання - юридичної особи (дочірнє підприємство іншого приватного підприємства). Приватні підприємства можуть бути двох типів – унітарного та корпоративного. Ознаки: 1. Функціонування на базі приватної власності (а) однієї особи (громадянина чи ПП-власника) чи (б) двох і більше осіб – суб’єктів права приватної власності зі збереженням за ними права власності на майно підприємства (складене майно зазвичай належить їм на праві спільної часткової власності). 2. Установчий документ ПП, який засновується двома і більше особами, треба укладати як засновницький договір, форма (письмова чи усна) та зміст якого законом не передбачено. 3. Відсутність законодавчих вимог до розміру та складу майнової бази приватного підприємства, а також до правового титулу його майна.

26. Поняття державного підприємства, ознаки й види.Державне підприємство — статутна господарська організація (підприємство) унітарного чи корпоративного типу, що функціонує на базі державного майна, стоворюється та/або контролюється державою і безпосередньо здійснює господарську діяльність, володіючи необхідним обсягом правосуб'єктності — залежно від виду (комерційне чи некомерційне, унітарне чи корпоративне) підприємства, а також правового титулу закріпленого за ним майна. Підприємства державної форми власності можуть бути унітарного та корпоративного типу. До унітарного типу належать державне комерційне підприємство і казенне підприємство, до корпоративного типу – державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство). Державне унітарне підприємство – це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить до сфери управління зазначеного органу. Ознаки: - господарська організація унітарного типу; - підприємство - не власник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і погодження з ним основних питань діяльності; - функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за державним унітарним підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління; - функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо державного унітарного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство), до сфери діяльності якого входить підприємство, або державне господарське об'єднання, до складу якого включено підприємство; - обов'язкове включення до найменування державного унітарного підприємства слів "державне підприємство". Державні унітарні підприємства залежно під комплексу ознак (виду господарської діяльності - комерційна чи некомерційна, правового титулу майна - право господарського відання чи право оперативного управління, можливості чи неможливості бути суб'єктом банкрутства, порядку створення та ін.) поділяються на державні комерційні підприємства і казенні підприємства.

27. Поняття казенного підприємства і його особливості.Казенне підприємство - це державне некомерційне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Характерні риси казенних підприємств: - казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких: - законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; - основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; - переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; - приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом. - майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління; - казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням. Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом; - казенне підприємство не має права відчужувати або в інший спосіб розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

28. Поняття господарського товариства, ознаки й види.Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна й участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Діяльність господарських товариств регулюється ЦК України, ГК України, Законами України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства". Ознаки господарських товариств: господарські організації корпоративного типу (як правила, наявність двох і більше засновників - фізичних та/або юридичних осіб, а також подільність майна на частки та корпоративна форма управління справами); універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосування для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки, що мають на меті отримання прибутку (банків, страхових компаній, корпоративних інвестиційних фондів), неприбуткових господарських організацій (фондові біржі тощо), господарських об'єднань у формі холдингових груп, кожна з яких складається з холдингової компанії та її корпоративних/дочірніх підприємств; наявність статусу юридичної особи; основний правовий титул майна товариства - право власності, основними джерелами формування якого є: вклади засновників та учасників товариства; вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте на підставі договорів та інших правочинів, не заборонених законом. Є п'ять видів господарських товариств за критерієм домінування майнових чи персональних інтересів: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

29. Об'єднання капіталів і їхні ознаки.До об'єднань капіталів належать господарські товариства, в яких домінуючими t майнові елементи (акціонерне товариство/АТ, товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ і товариство з додатковою відповідальністю/ ТДВ). Попри наявність значних відмінностей між цими товариствами, вони мають спільні ознаки, що є характерними саме для цієї групи господарських товариств; обмеження ризику учасників товариства за результати діяльності товариства розміром сплачених вкладів (акцій) і відсутність у них (учасників AT, ТОВ) чи обмеженість субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства (притаманно для учасників ТДВ), що викликає застосування спеціальних механізмів захисту інтересів кредиторів товариства; законодавчі вимоги до мінімального розміру статутного фонду (капіталу), резервного фонду, порядку їх формування та необхідності підтримання не нижче певного розміру (подібні вимоги встановлюються з метою захисту інтересів кредиторів товариства); основний установчий документ – статут; участь учасників в управлінні справами та розподілі прибутку товариства залежить, як правило, від розміру їхніх часток у статутному фонді/капіталі товариства; здійснення управління товариством за допомогою його органів (вищий - загальні збори учасників; виконавчий орган, що може формуватися не лише з учасників товариства, а й з найманих працівників; контрольний орган чи інші форми контролю за діяльністю виконавчого органу), порядок формування та вимоги до яких встановлюються законом і статутом товариства; обов'язковість майнової та необов'язковість персональної участі в товаристві (за деякими винятками) для його учасників; можливість виходу учасника а товариства в будь-який момент за його бажанням з дотриманням встановленої законом і статутом товариства процедури; можливість створення таких товариств однією особою та функціонування у складі однієї особи. Можливість здійснення контролю над товариством з боку одного учасника, який володіє контрольним пакетом акцій (відповідною часткою в статутному фонді товариства).

30. Персональні об'єднання і їхні ознаки.Персональними товариствами або об'єднаннями осіб є такі господарські товариства, в яких домінують особисті елементи. Для таких товариств (а до них належать повне товариство і командитне товариство) притаманні специфічні риси: - установчий документ - засновницький договір, а в командитному товаристві з одним повним учасником - меморандум; - обов'язковість не лише майнової, a й персональної участі в товаристві для всіх (повне товариство) або частини його учасників (командитне товариство); - створення товариства з метою спільного здійснення його учасниками підприємницької діяльності, у зв'язку з чим традиційною (зафіксованою в законодавстві країн ринкової та більшості країн перехідної економіки) вимогою до учасників повного товариства та повних учасників (повних товаришів) командитного товариства є наявність у них статусу зареєстрованого суб'єкта підприємництва; - наявність у всіх (повис товариство) або частини учасників (командитне товариство) повної субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства; - відсутність законодавчих вимог до мінімального розміру майна товариства та порядку його формування (за окремими винятками); це має визначатися засновницьким договором/меморандумом; - управління справами здійснюється безпосередньо самими учасниками товариства, що несуть повну субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями; - порядок управління справами товариства визначають самі учасники, закріплюючи його в засновницькому договорі, - заборона для таких учасників конкурувати з товариством; - заборона або обмеження можливості відступлення учасником своєї частки третім особам, необхідність повідомлення про вихід за певний термін.

31. Підприємства колективної власності.Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). До них належать: виробничий кооператив; колективне підприємство (в тому числі колективне сільськогосподарське підприємство); унітарне дочірнє підприємство, створене виробничим кооперативом чи колективним підприємством; унітарне підприємство, що створюється суб'єктами права колективної власності (споживчим товариством, релігійною організацією, громадською організацією та ін.). Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності. Колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) - це корпоративне підприємство колективної форми власності, що створюєть­ся громадянами метою спільного здійснення господарської діяльності ч_з виробництва товарної сільськогосподарської продукції. Споживче товариство - самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Підприємством об'єднання громадян релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

32. Комунальне підприємство.Комунальне унітарне підприємство, під яким розуміють унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини комунальної власності, без поділу її на частини, утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку і входить до сфери його управління. Характерними рисами комунального унітарного підприємства є: орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції; майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство); найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить це підприємство; комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить; комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові; збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

33=30. Підприємство об'єднання громадян (персональні об'єднання ).34. Поняття акціонерного товариства, його ознаки й види.Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Діяльність АТ регулюється Законом України "Про акціонерні товариства". Ознаки акціонерного товариства такі: різновид господарського товариства; діє на підставі статуту; обов'язковість двох фондів статутного та резервного; законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного фонду (мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат на підставі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Можливість створення АТ як класичного типу (двома і більше засновниками), так і однією особою; поділ статутного капіталу та частки рівної номінальної вартості, що іменуються акціями; наявність статусу інституційного емітента цінних паперів (акцій), що зумовлює спеціальне регулювання діяльності АТ з боку Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР); можливість залучення бажаних для товариства інвесторів як власників привілейованих акцій; відповідальність АТ за своїми зобов'язаннями лише майном, що належить йому на праві власності. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства (ПАТ) та приватні акціонерні товариства (ПрАТ). Особливостями приватного акціонерного товариства є: максимальна кількість акціонерів не може бути більшою 100 осіб; товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій; статутом товариства може бути передбачено переважне право акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі; акціонер товариства завжди має переважне право на придбання акцій додаткової емісії; акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону. Особливостями публічного акціонерного товариства є: акціонери можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства; товариство може здійснювати як публічне, так і приватне розміщення акцій; при публічному розміщенні акцій акціонери не мають переважного права на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством; публічне акціонерне товариство зобов'язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розміщується інформація, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства.

35. Поняття товариства з обмеженою відповідальністю, ознаки.Товариство з обмеженою відповідальністю - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном; учасники, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх внесків. Основні риси: різновид господарського товариства - об'єднання капіталів; наявність статусу юридичної особи; установчий документ – статут; максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 100 осіб. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку — ліквідації у судовому порядку; вимоги до майнової бази: складу - статутний фонд (капітал) і резервний фонд (щонайменше 25% від статутного фонду) - ст. 87 ГК України, ст. 14 Закону "Про господарські товариства"; мінімальний розмір статутного фонду - сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою на момент створення товариства; на момент державної реєстрації товариства статутний фонд (СФ) має бути сформований щонайменше на 50%; частина СФ, що залишається несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності ТОВ (ч. З ст. 144 ЦК України); відсутність в учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки; наявність в учасників, які не повністю сплатили свої вклади, додаткової відповідальності за борги товариства у межах вартості несплаченої частини вкладу, у випадках, передбачених статутом товариства. Можливість створення TOB однією особою, яка, в свою чергу, не може бути товариством однієї особи; відповідно - заборона участі вдвох і більше товариствах однієї особи (ч. 2 ст. 141 ЦК)

36. Поняття товариства з додатковою відповідальністю і його ознаки.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, а у разі його недостатності - також майном учасників у визначеному статутом товариства кратному розмірі до вкладу кожного з них. Основні риси: різновид господарського товариства, що належить до об'єднань капіталів; мінімальний розмір статутного фонду - сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою, що діє на момент створення товариства; поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається статутом товариства і може бути будь-яким (рівним або різним); субсидіарна, обмежена, майнова відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється або законом (щодо довірчих товариств) та/або статутом ТДВ в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів; характер субсидіарної відповідальності учасників – солідарний; подібність правового становища ТДВ і його учасників до правового становища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних з цим питань (у тому числі змісту статуту товариства).

37.Поняття повного товариства і його ознакиПовне товариство - це об'єднання зусиль і капіталу двох і більше осіб для ведення підприємницької діяльності. З цього випливає, що повне товариство не може бути одноосібним. Таке товариство є одним із видів безстатутних товариств, в основі якого лежить договір між учасниками. З моменту повне товариство визнається юридичною особою між ним та кожним учасником зокрема виникає корпоративне правовідношення зобов'язального характеру. Оскільки повне товариство є самостійним суб'єктом права, то всі права та обов'язки за зобов'язаннями виникають безпосередньо для нього. Таким чином, підприємницька діяльність учасників товариства визнається діяльністю самого товариства, вчиняється від імені останнього, і тому кредиторські зобов'язання висуваються спочатку товариству, а за відсутності активів - безпосередньо учасникам товариства. Визнання повного товариства юридичною особою та субсидіарною відповідальністю його учасників відрізняє його від простого товариства (глава 77, параграф 2 ЦК). Закріплена в коментованій статті солідарна відповідальність учасників полягає в тому, що кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом або окремо від будь-кого із них. При цьому виконання солідарного обов'язку одним із боржників є підставою для регресного позову (статті 543, 544 ЦК). Субсидіарність відповідальності учасника товариства полягає в тому, що до пред'явлення вимоги учаснику кредитор зобов'язаний звернутися з аналогічною вимогою безпосередньо до товариства (ст. 619 ЦК). Учасники повного товариства несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, незалежно від того, коли вони вступили в товариство або вибули з нього. Тому правомірною слід вважати ситуацію, коли за договором, укладеним одним учасником, відповідальність будуть нести інші учасники, причому всім своїм майном. З цього випливає, що відносини між учасниками повного товариства передбачаються як такі, що мають особисто-довірительний характер.

38.Поняття командитного товариства і його ознакиКомандитне товариство - це таке господарське товариство, в якому один або більше учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть по його боргах додаткову відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути поширене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники). Основні риси:різновид господарського товариства, що належить до персональних товариств;спеціальне регулювання: ГК України (частини 7 і 8 ст. 80), ЦК України (статті 133-139), Закон "Про господарські товариства" (статті 75-83);наявність двох категорій учасників як мінімум по одному учаснику кожної категорії: а) повних учасників і б) вкладників;установчим документом є засновницький договір, а у разі наявності в товаристві лише одного повного учасника - установчим документом, відповідно до ЦК (ч. З ст. 134), є підписаний такою особою меморандум;відсутність законодавчих вимог до розміру майна і порядку його формування повними учасниками (ці питання регулюються засновницьким договором/меморандумом);обмеження сукупної частки вкладників 50% майна товариства;відсутність органів товариства, оскільки управління справами здійснюється повними учасниками…

39.Поняття об’єднання підприємств, види і ознакиЗгідно з ч. 1 ст. 118 ГК об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до ГК та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об'єднання підприємств можуть утворюватися на невизначений строк або як тимчасові об'єднання (на визначений строк).Об'єднання підприємств є юридичною особою.

40.Асоціація й корпораціяАсоціація — договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств — учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Корпорацією в Україні визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

41.Концерн і консорціумКонцерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Консорціум – тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

42.Поняття й ознаки промислово-фінансової групиПромисло́во-фіна́нсова гру́па (ПФГ) — об'єднання, до якого можуть входити промислові й сільськогосподарські підприємства, банки, наукові й проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудовиекономіки України, зокрема програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції. Сучасні ПФГ — універсальні за характером діяльності та транснаціональні за їх масштабами об'єднання. Створені на основі акціонування, поєднання фінансових і ділових зв'язків, вони об'єднали промислові фірми, банки та інші фінансові інститути, торговельні і будівельні компанії, а також компанії інших галузей господарства.

43.Поняття й ознаки холдингуХолдинг або голдинґ (англ. holding — утримання, зберігання) — сукупність материнської компанії та контрольованих нею дочірніх компаній. Крім простих холдингів, що являють собою материнське товариство і одне або декілька контрольованих ним дочірніх товариств (про яких говорять, що вони у відношенні один до одного є «сестринськими» компаніями) існують і складніші холдингові структури, в яких дочірні товариства самі виступають в якості материнських компаній у відношенні до інших компаній. При цьому материнська компанія, що стоїть на чолі всієї структури холдингу, іменується холдинговою компанією. Контроль материнської компанії за своїми дочірніми товариствами здійснюється як за допомогою домінуючої участі в їхньому статутному капіталі, так і за допомогою визначення їхньої господарської діяльності (наприклад, виконуючи функції їхнього одноосібного виконавчого органу), так і іншим чином, передбаченим законодавством. Ознаки:1. Концентрація акцій фірм різних галузей і сфер економіки або фірм, розташованих в різних регіонах.2. Багатоступінчатість, тобто наявність дочірніх, онучатих і інших споріднених компаній. Нерідко холдинг є пірамідою, очолюваною однією або двома фірмами.3. Централізація управління в рамках групи шляхом вироблення материнською компанією глобальної політики і координації сумісних дій підприємств за такими напрямками:вироблення єдиної тактики і стратегії в глобальному масштабі;реорганізація компаній і визначення внутрішньої структури холдингу;здійснення міжфірмових зв'язків;фінансування капіталовкладень в розробку нової продукції;надання консультаційних і технічних послуг.