14. Теорія циклічної форми держави у поглядах Полібія

Полібій намагався пояснити процес зміни форм держави. Роздумуючи у своєму творі "Історія в сорока книжках" про царську владу, тиранію, аристократію, олігархію, демократію та охлократію, він дійшов висновку, що вони заступають одна одну за велінням долі, згідно з природним законом.

Полібій пішов далі стоїків, застосувавши їх детерміновані начала до історичного процесу. Долі народів, держав, історичних діячів у нього підлеглі історичній необхідності і закономірності, впливу географічного середовища. Він стверджував: подібно живим організмам усяке суспільство проходить у своєму розвитку чотири стадії — зародження, розквіту, упадку і, нарешті, загибелі. Розвиток суспільства трактується як нескінченний рух по колу, історичній спіралі, де «форми правління змінюються, переходячи одна в іншу, і знову повертаються». Залежно від числа правлячих він розрізняв «правильні» форми (царство, аристократія, демократія), внутрішній стан яких характеризується спокоєм, гармонією відносин між правлячими і підлеглими, пануванням «добрих» законів і звичаїв.

Первісний вождь-самодержець непомітно і природно перетворюється, за концепцією Полібія, в царя. Царська влада наділяє кожного за заслугами, а піддані підпорядковуються їй не стільки від страху насильства, скільки за велінням розуму . З часом царська влада стає спадковою. Царі починають надміру віддаватися розкошам. Внаслідок спричинених цим заздрощів, ненависті, незадоволення підданих "царство перетворюється в тиранію". Цей стан і початок занепаду влади.Але при наявності однієї ознаки (числа правлячих) вони в історичному розвитку змінюються на протилежні. Тиранія — час занепаду влади, беззаконня, сваволі, які люди шляхетні і відважні не бажають терпіти. За підтримкою народу вони скидають тирана і засновують аристократію - таке правління меншості, що встановлюється за згодою народу і за якого ті, хто править, є "найсправедливіші й найрозсудливіші за вибором". Спочатку її правителі піклуються про загальне благо, але поступово перероджуються на олігархів, зловживають владою. В олігархії панує беззаконня, корисливість, користолюбство, пияцтво й ненажерливість.Успішний виступ народу проти олігархів приводить до демократії, де при житті першого покоління правителів високо цінуються рівність і свобода. Демократія вироджується в охлократію. Охлократія за змістом є переродженням демократії, найгіршою формою правління. Соціальні негаразди в суспільстві, що супроводжують охлократію, підштовхують людей до пошуку способів удосконалення державності; вони об'єднуються навколо найавторитетнішої особи і вибирають її правителем — царем.

Усього, згідно з Полівієм, є шість основних форм держави, які, в порядку їхнього природного виникнення і зміни, посідають такі місця в межах свого повного циклу: царство (царська влада), тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія.

15.Пріоритет природного права над позитивним та теорія змішаної форми влади у поглядах Цицерона

Найкращою є змішана форма держави(царська во.+арист+демокр)., яка дозволяє об’єднати достоїнства різних форм правління і уникнути їх вад. У якості найважливіших достоїнств такого державного ладу Ціцерон відзначав міцність держави і правову рівність її громадян. При цьому, зрозуміло, мала­ся на увазі юридична рівність саме вільних станів і громадян римської республіки, але зовсім не рабів. Рабство обумовлене самою природою, що дарує кращим людям панування над слабкими для їх же користі. Влада в державі повинна здійснюватися на підставі закону. Залежно від числа правлячих Цицерон розрізняв три прості форми правління: царську владу (монархію), владу оптиматів (аристократію) і народну владу (демократію). Цицерону належить і вчення про найкращого державного діяча й ідеального громадянина. Правити в державі повинні найкращі люди. Мудрий державний діяч повинен всіляко сприяти міцності і довговічності держави. До обов’язків ідеального громадянина належить слідування таким чеснотам, як пізнання істини, справедливість, велич духу і благопристой-ність.

Цицерон виходив з того, що джерелом права є не писані закони, створені людьми, а універсальні закони природи. За Цицероном «істинний закон - це розумне положення, що відповідає природі, що поширюється на всіх людей, постійне, вічне, котре призиває до виконання обов'язку, наказуючи; відвертає від злочину, заборо­няючи... Пропонувати повне або часткове скасування такого закону - блюзнірство; скільки-небудь обмежувати його дію не дозволено; скасувати його повністю неможливо».

Основою права є справедливість і схильність любити інших людей. «Перша вимога справедливості, - відзначає Цицерон, - полягає в тому, щоб ніхто нікому не шкодив, а потім, щоб всі корист. загальною власністю як загальною, а приватною - як власною».

. Закон, установлюваний людьми, не може порушити порядок у природі й створювати право з безправ'я або благо зі зла, чесне з ганебного. Відповідність або невідповідність людських законів (пози­тивного права) природі (і природному праву) виступає як критерій і мірило їхньої справедливості або несправедливості. Несправедливою і нечестивою є всяка війна, що «не була оголошена». Цицерон виступав за гуманне поводження з полоненими й переможеними.

Поділяв право на природне (істинний закон, що відповідає природі) і позитивне (положення, встановлені людьми). Природне право (вищий, істинний закон) виникло «раніше, ніж будь-який писаний закон, вірніше, раніше, ніж будь-яка держава взагалі була заснована». Основою права є справедливість і схильність любити інших людей. Цицерон поділяв право також на приватне і публічне.