74.Психологічна теорія права Лева Петражинського.

Прагнення рішучого і безумовного звільнення теорії права від вузького юридичного догматизму на основі нових дося­гнень модної наприкінці XIX — початку XX ст. психологічної науки привело до створення оригінальної психологічної теорії права Левом Петражицьким (1867—1931). Вчений виходив з того, що науки про право, державу, моральність має спиратися на ана­ліз психологічних явищ. Він вважав незадовільним ділення пси­хічних явищ на пізнання, почуття і волю і ввів поняття емоцій, що мають двосторонній, пасивно-активний характер. Емоції, за Петражицьким, — «істинні мотиви, «двигуни» людської поведін­ки». Серед емоцій особливу роль грають емоції етично-моральні і правові. Моральні емоції імперативні, тобто обов´язкові,пра­вові — імперативно-атрибутивні. Імперативна природа вбачалась автором в усвідомленні особою свого обов´язку, атрибутивна — в усвідомленні свого права. Розвиток права, моралі, естетики і навіть перехід від правової системи рабства до права «вільної праці» і конкуренції — наслідки і продукти «прогресу народної психіки».

Найбільш сильний вплив на суспільство справляє право. Воно є особливою формою (різновидом) психічних переживань. Пра­во вище моралі. Етична мотивація, свідомість обов´язку поро­джує моральні обов´язки, що важливо, але недостатньо у відно­синах між двома сторонами. Обов´язки, «закріплені за іншими, за якими те, чому зобов´язана одна сторона, належить іншій стороні, як щось їй належне» Петражицький називає правови­ми, або юридичнимиобов´язками. Вони лежать в основі право­відносин, прав осіб і закріплюються в юридичних нормах.

До сфери дії права, за Петражицьким, входить безліч «життє­вих випадків і питань поведінки», не передбачених офіційним пра­вом. Останнє передбачає, на його думку, «мікроскопічну величи­ну» життєвих випадків і поведінки. Він відносив до правових норм безліч правил, у т.ч. правила різних ігор (і дитячих), правила ввічливості, етикету і т.п. Прагнув визначити природу права, «що обіймає й об´єктивне, і суб´єктивне право», знайти універсальну формулу права, що охоплювала б різні типи праворозуміння, про­стежити формування юридичних норм у правосвідомості.

Розширене тлумачення права Петражицький переносить і на його джерела. Відмовившись від сформульованих догматичних тлумачень джерел праваі прагнучи охопити всі його форми, він дає свою їх класифікацію. У державі, говориться в «Теорії права і держави в зв´язку з теорією моральності», відбувається диферен­ціація права на офіційне («підлягає застосуванню і підтримці з боку представників державної влади») і неофіційне («позбавлене такого значення в державі», «не начальницьке право»). Далі тео­ретик виділяє інтуїтивне і позитивне право. Він вважає, що існує безліч систем інтуїтивного права — «інтуїтивних прав стільки, скільки індивідів». Інтуїтивне право — це просто почуття спра­ведливості, усвідомлення свого обов´язку. Якщо позитивне право встановлює «одноманітний шаблон правил для більш-менш зна­чних мас людей», тобто універсальне, то інтуїтивне право має індивідуально-мінливий характер, його зміст визначається інди­відуальними умовами життя кожного, його характером, вихован­ням, освітою, соціальним станом, професійними заняттями і т.д. У кожній країні співвідношення інтуїтивного і позитивного права залежить від рівня розвитку культури, стану народної психіки. Ро­сія є «царством інтуїтивного

74.1

права переважно». До її складу вхо­дять народи, які стоять на різних ступінях розвитку, з безліччю національних правових систем і релігій. До того ж, вважав вче­ний, російське законодавство знаходиться в незадовільному стані, а його застосування масово підмінюється офіційною дією інтуї­тивно-правових переконань.

Далі у Петражицького слідують: звичаєве право («яке, не бу­дучи встановлено законом ..., фактично виконується»), у ньому — два види — 1) право звичаїв предків, традицій, старовини і 2) пра­во сучасних звичаїв, «загальноприйнятого»; право судової прак­тики, що також одержує в психіці людей значення нормативно­го факту; міжнародне право. А ще — «книжкове право» (священні книги, Звід законів Юстиніана, збірники звичаєвого права),«пра­во прийнятих у науці думок», «право юридичної експертизи», «пра­во юридичних приказок і прислів´їв» та ін. Так ідея правового плю­ралізму у Петражицького безмежно розширила поняття права.

Підкреслюючи вплив, «тиск» неофіційного, інтуїтивного пра­ва на офіційне, Петражицький водночас застерігав про непри­пустимість зведення інтуїтивного права навіть найбільш освіче­них соціальних верств суспільства в масштаб для оцінки діючих законів. Реформи законодавства необхідно проводити на основі наукових знань, вважав вчений, і пропонував створити особли­ву науку — політику права. Якщо теорія права має бути позити­вною наукою, то політика права — прикладною дисципліною, покликаною поєднати знання про право із суспільним ідеалом, очищати психіку людей від антисоціальних схильностей і на­правляти їх поведінку в бік загального блага за допомогою роз­робки «...начал бажаного, раціонального права в законодавстві». Саме політика права свідомо поведе людство вперед у тім на­прямку, куди воно рухається несвідомо, емпірично.

Держава, вважав Петражицький, служить праву, забезпечує здій­снення права і змінюється відповідно до потреб його системи. «Найважливішим служінням загальному благу з боку державної влади ... є служіння праву; і державна влада є владою службовою насамперед і переважно стосовно прав громадян і права взагалі».

Суспільно-політичні ідеали Петражицького були близькі до етичного соціалізму (а в Україні — до «громадівського соціаліз­му»). Він теж бачив необхідність заміни «деспотичного режиму системою державного й общинного самоврядування», вважав, що в майбутньому право зживе себе і поступиться місцем нор­мам моральної поведінки. «Взагалі право існує через невихова­ність, дефективність людської психіки, і його завдання полягає в тому, щоб зробити себе зайвим і бути скасованим».

Психологічна теорія права і моральності Петражицького, яка викликала активну критику в юридичній літературі, мала чима­ло послідовників. Вона вперше показала недостатність пози­тивістського і природно-правового тлумачення права.