57.Філософія позитивізму та право як гарантія індивідуальної свободи у Огюста Конта.

Засновник позитивізму Огюст Конт (1798-1857). у своїх політико-правових вченнях по-іншому ставився до ліберальних концепцій держави і права. Народився він і жив у Франції. Освіту одержав у ліцеї, а потім у Вищій політехнічній школі. Викладав математику, астрономію, фізику, механіку. Написав свою працю в шести томах "Курс позитивної філософії"" (1830-1846 рр.). У 1851-1854 рр. опублікував роботу "Система позитивної політики чи соціологічний трактат про основи релігії людства" у чотирьох томах.

Позитивізм Конта став відображенням помітних успіхів науки в країнах Європи. Конт стверджував, що позитивне знання дається не відкритими і нескінченними суперечками про Бога, природу, дух, матерію, свідомість та інші "першопричини", а тільки досвідом і спостереженням. Тому потрібно відмовитися від спроб збагнути "першооснови буття і свідомості", оскільки їх пізнання принципово недосяжне і практичного значення не має. Наука повинна вивчати факти, закономірності їх взаємозв'язку. Щирий позитивний дух складається переважно в заміні вивчення першопричин явищ вивченням їх непорушних законів, іншими словами, - у заміні слова "чому", словом "як", писав Конт.

Організацію й основу суспільства складає родина. Індивід - це абстракція. Поза родинами людство ніколи не існувало й існувати не може. У родині людина вчиться жити для інших, переборюючи природний егоїзм. Суспільство засноване на об'єднанні, співробітництві, кооперації. Необхідним органом соціальної кооперації є уряд, влада, що здійснює моральні функції, об'єднання, економічне управління, політичну діяльність.

Необхідність держави Конт пояснював об'єднанням приватних сил для загальної мети: І. Уряди підтримують суспільну солідарність. П. Перешкоджають приватним силам розірвати суспільне ціле. III. Суспільна солідарність досягається засобами матеріальними і моральними. IV. Для цього необхідна наявність двох влад: 1. Світської. 2. Духовної. Конт створює вчення й описує історію цієї влади відповідно до його "трьох стадій" розвитку людства.

Анархія, конкуренція виробництва, безробіття, індивідуалізм, тяжке становище найманих робітників, антагонізм між пролетаріатом і власниками капіталів дратували Конта, і він усе це різко критикував. Політико-правова теорія Конта протистояла ліберальним концепціям, капіталізм критикувався, але комунізм відкидався. Водночас він доводив необхідність поділу суспільства на капіталістів і найманих робітників.

Для виходу з цієї ситуації Конт розробляв "План реорганізації соціального життя". Організацією промислового суспільства повинна стати соціократія. Солідарність класів у соціократії буде забезпечена згодою дії чотирьох сил ("владослужителів"). Жінки - втілення почуттів, зосередження й уособлення моральності. Священики - позитивісти, зосередження розуму. У їхніх руках буде освіта, виховання, виправлення осіб, винних у провинах і злочинах. Невиправні будуть відлучатися від суспільства. Концентрована сила (багатство), носієм якої є "патриціат" (банкіри, купці, фабриканти, хлібороби), забезпечує послідовність розвитку. Здійснює справи фінансові, економічні. Відає розвитком промисловості (під керівництвом трьох

57.1

головних банкірів). Розсіяна сила (число) - пролетаріат, найбільш сприйнятливий до соціальної науки. Є матеріальною силою, покликаною здійснити функцію соціальних перетворень, перехід до промислового ладу. У соціократії він залишиться регулюючою силою, оскільки, об'єднуючись, пролетаріат розвиває в суспільстві його кращі інстинкти і його масова дія утримує суспільство від усяких крайнощів і відхилень.

Згода і спільна дія цих сил забезпечать порядок і прогрес у соціократії, і не буде потреби в судах, поліції, армії. У соціократії відпаде потреба поділу на правителів і підданих, а також у праві і правах особистості, що Конт називав пережитками теологічного і метафізичного періодів.

Конт відкидає поняття "права особистості". А слово "право" пропонує вилучити з правильної політичної мови, як слово "причина" з філософської мови. Поняття "право" аморальне й анархічне. "Право" - це поняття авторитарно-теологічне, засноване на уявленні про боговстановленність влади". Для боротьби з цим теократичним авторитетом було висунуто в "метафізичний період", Новий час, поняття "права людини", що за твердженням Конта, виконувало лише руйнівну роль. Коли ці "права людини" спробували здійснити на практиці, вони негайно ж виявили свою антисоціальну природу, прагнучи увічнити індивідуалізм. У соціократії не повинно бути ні права, ні прав особистості. У суспільстві, що не спирається на божественні витоки, ідея права зникає безповоротно. Ніхто не має іншого права, крім права завжди виконувати свій обов'язок.

У своїх політико-правових вченнях Конт засуджував агресивні війни. Критикував колоніальний гніт, колоніалізм у цілому. У всесвітньому союзі соціократії вся ця спадщина, пережитки "військового побуту" повинні зникнути з життя людства.

Свої ідеї, вчення, теорії, проекти Конт намагався здійснити різними способами. Він звертався до керівників держав, у тому числі і до Миколи І. Вчення Конта вплинуло на наступних мислителів і теоретиків. Учні Огюста Конта розділилися на дві течії. Одні відкидали "позитивну релігію". Другі звеличували релігійно-політичну ідеологію позитивізму. Вони створили позитивістські церковні громади у Франції, Англії, Чехії, в інших країнах. У Бразилії позитивізм був визнаний офіційною релігією. Позитивісти забезпечили умови для знищення рабства в Бразилії 1888 р. У 1889 р. зробили переворот, замінили імперію республікою. На державному прапорі Бразилії записані слова Конта: "Порядок і прогрес".

Великому впливу піддалися філософські ідеї позитивізму. Мистецтво і література опинились так само під впливом позитивізму. Конт вважав приватну власність суспільно корисною. Розподіл на капіталістів і пролетарів - природним і необхідним. Усе це разом він назвав промисловим класом. Однак Конт заперечував наприкінці своєї діяльності юридичну свободу, рівність громадян. За це його засуджували, критикували, називали божевільним і т. ін.

Позитивізм Огюста Конта вплинув на соціологічну, політико-правову теорії, а ті, в свою чергу, на Герберта Спенсера, Еміля Дюркгейма, Леона Дюгі, Макса Вебера.