5.Теологічне праворозуміння та модель теократичної держави у брахманізмі

Брахманізм і буддизм — провідні напрями у релігійній і політико-правовій ідеології Давньої Індії.

4 варни: брахмани- панівні , кшатрії – воїни і правителі, вайшії – селяни і робітники, шудри – раби і слуги

Що являє собою система політикоправових поглядів брахманів

1) У світі, природі і суспільстві згідно з брахманістською концепцією діє світовий закон (рта), установлений вищим божеством Брахмою. Цей закон визначає і місце, і правове становище кожного стану (варни) у суспільстві, поділеного божеством.

2) За Законами Ману усі варни і їх члени повинні слідувати дхармі (закону, звичаю, правилу поведінки), тлумачення змісту і захист якої належить виключно брахманам.

3) Вирішальну роль у суспільному устрої і мистецтві управління у Ведах і Законах Ману відведена покаранню(примус). Покарання (данда) у своєму земному вигляді означає буквально палку, а зміст управління (дандаїті) — «керівництво палкою».

4) Політичним ідеалом брахманізму була своєрідна теократична держава, де цар править під керівництвом жерців, визнає вищість релігійного закону над світським.

5) Давньоіндійські правові збірники містять практичне керівництво з державного управління, політики. Такою є «Артхашастра» на зміст збірника помітний вплив справив буддизм. Тут дхарма трактується як «закон, заснований на істині», який охороняється суворими покараннями. Однак принципом державного управління називається не покарання, а «артха» — користь. Принцип користі пронизує практичні настанови про усунення перешкод на шляху до суспільного порядку, про застосування витончених засобів державної політики, про судочинство, правила й обов’язки державних чиновників тощо.

6.Людиноцентричне природне праворозуміння та десакралізація держави у буддизмі.

У VI ст. до Р. X. невдоволення індійських мас брахманізмом який захищав кастовий лад, набуло форми релігійно-етичного вчення буддизму (із санскриту "просвітлений" - у буддизмі істота, що нібито досягла найвищої святості; Буддою називають також напівлегендарного засновника буддизму Сіддхартху Гаутаму). Приваблюючи своїх прибічників демократичною тезою про духов­ну рівність людей, буддизм став релігією мільйонів. У правовій сфері відомий буддійський канон "Дхаммападе" містив вимогу обмеженням ролі та масштабів покарань. Саме буддизм справив значний вплив на формування світських раціоналістичних уявлень про державу та право, на розвиток політико-правової думки взагалі. Поступово ідеї буддизму почали впливати на держав­ну політику й законодавство. За правління Ашоки (268-232 рр. до Р. X.), котрий об’єднав Індію, буддизм-став державною релігією.

1) На відміну від традиційно-теологічного брахманістського тлумачення дхарми, буддизм трактував її як керуючу світом природну закономірність, природний закон («Вічний Закон»).

2) Він обмежує роль і масштаби покарання, підкреслює неприпустимість застосування покарання безвинно, заперечує насилля, стверджує: шлях законності, «срединний шлях» — шлях справедливості, істини, добра, ненасилля, самообмеження.Буддизм — не форма ідейного анархізму (безвладдя).

3)Політичною складовою вчення Будди є створення справедливого суспільства і держави без повстань і революцій лише шляхом удосконалення кожної людини, прагнення добра собі, іншим, суспільству.

Головні шляхетні істини буддизму:

1) Життя неминуче пов*язане із стражданнями

2)Причиною страждань є жадоба до чуттєвих насолод

3)Щоб уникнути страждань, потрібно звільнитися від жадоб.

4) Кінцева мета- - досягнення повного заспокоєння( нірвани).

Ранній буддизм – природне право