51.Право як наказ суверена у Джона Остіна.

Засновник юридичного позитивізму. Свої погляди він виклав у книзі "Лекції про юриспруденцію, або Філософія позитивного права", яку було видано після його смерті. У праці простежується бажання вченого перетворити юриспруденцію на точну науку. Для цього необхідно чітко визначити предмет юридичної науки, адже термін і поняття "право" використовують у різних аспектах: означення права як релігійних догматів, правил моралі, законів природи. Юриспруденція як наука, на думку Дж. Остіна, пов'язана із законами чи правом, розглядає та аналізує їх. Первинне значення для юриспруденції має формальна логіка, або логіка правових конструкцій.

Остін, будучи позитивістом і противником природно-правової доктрини, використовував поняття "право" у двох значеннях: право як релігія (божественне) і людське право (позитивне). Під позитивним правом мислитель розумів наказ державної влади для обов'язкового дотримання. Він доводив, що норма поведінки набуває юридичного характеру тоді, коли вона сформульована сувереном і її виконання забезпечується примусово. До позитивного права Остін зараховував правила, встановлені громадською думкою, тобто міжнародне право, закони честі. Такі види нормативного регулювання мислитель назвав "позитивною мораллю". Отже, право, на його думку, охоплює божественне право, позитивне право і позитивну мораль. Позитивне право Остін ототожнював із законом, адже, існуючи в межах прецедентного типу права, вчений не міг залишати поза увагою інші його форми. Так, звичай і юридична доктрина набувають нормативної сили і прирівнюються до закону тільки з волі законодавця чи судді. Суть запропонованого Остіном юридично-позитивістського підходу в розумінні і трактуванні права передається формулою "закон є закон". Учений виходив з того, що за межами розпоряджень суверена правових норм у жорсткому вигляді не існує. Інакше кажучи, право можливе лише як позитивне, а не як природне, реальне, бажаний ідеал.

Згідно з ученням Дж. Остіна, джерелом позитивного права є суверенна державна влада. Сам суверен не обмежений правовими нормами. Його обмеженням є позитивна мораль і божественне право. Гарантія нормального функціонування права і самої влади - звичка більшості до підкорення. Серед форм правління для Остіна пріоритетною була монархія. Обов'язки народу стосовно суверена продиктовані релігією, правом і мораллю. Долю політичних прав народу вирішує суверен. За Остіном, метою діяльності влади є не свобода, а загальне благо. Природно-правові принципи обґрунтування і визнання прав особи він заперечував і у цьому наблизився до позицій представників історичної школи права.

Остін представляє так звану «імперативну теорію». Він розрізняє класи правил, до яких застосовує позитивістський тест на походження. У будь-якій політичній спільноті існує суверен (особа чи група осіб), якому підкоряються і який видає накази, обов'язкові для виконання. Такі накази суверена і є законами у строгому розумінні. Оскільки суверен не може створити систему наказів, яка б охоплювала всі можливі випадки, він надає повноваження особливим групам людей (суддям) витлумачувати конкретні випадки в світлі його базових наказів, що тягне за собою створення нових або перетлума-чення старих правил, з якими суверен може погодитися. В імперативній теорії право розглядається як наказ державного суверена. Характерно, що сам суверен

51.1

стоїть вище від права, він нікому не підкоряється, він не зв'язує сам себе правом, він перебуває поза правом. Стосунки суверена з громадянами є спрямованими лише в один бік, зверху (від суверена) донизу (до всіх громадян, що слухаються наказів суверена). Зворотний зв'язок, зворотний вплив видається просто неможливим. Однолінійна структура наказу є тут визначальною. Бути юридично зобов'язаним означає бути адресатом певного загального наказу з боку суверена. Непокора тягне за собою застосування санкцій (покарання).