44. Іммануїл Кант (1774-1804)«Критика практичного розуму» «Критика чистого розуму» «До вічного миру»

Світогляд - дуалістичний

- Існування об’єктивного світу, але він принципово непізнавальний

- Вплив Ж.-Ж. Руссо (але відмова від перебільшення ролі людського розуму та менш радикальні політичні погляди)

- У теорії пізнання два періоди – Докритичний та Критичний

Теорія пізнання

1) Докритичний

2) Критичний

- Світ неможливо пізнати чуттєвим досвідом

- Емпіричне знання корисне, але не істинне

- Сутність предмета – непізнавальне

- Ідеї чистого розуму - Апріорні форми (Ідеї чистого розуму)

- Категоричний імператив

Філософська антропологія

- «Що я можу знати?» «Що я повинен знати?» «На що я можу сподіватися?» «Що таке людина?»

- Людина належить до емпіричного світу (зла природа) та розумного світу морального закону (розвиток розуму в людстві)

- Людина долає залежність від природи, підкорюється моральному закону та здобуває СВОБОДУ

- Свобода (абсолютна цінність людини) –

• Вроджений дар встановлювати мету та варіант поведінки

• Самозаконність (людина сама встановлює закон, сама кориться закону – автономія закону)

Мораль та право

- Категоричний імператив

• Роби так, щоб твій намір міг бути загальним законом.

• У сфері моральності – це свобода на базі розуму

- Право потребує, щоб обмежити сваволю однієї особи щодо іншої

- Джерело моралі та права – практичний розум, мета – встановити загальну свободу, внутрішній(мораль) та зовнішній примус (право); забезпечення моральності та легальності вчинків

• Різниця між моральністю і легальністю

- Для морального закону потрібна повага до нього (усвідомлення обов’язку)

- Дії завершенні з зовнішніх причин (право)

- Право – мінімум моралі

- Право надає моральній особистості умови самореалізації

Право

- Складність визначення права

- Право виводиться з чистих форм розуму

- Принципи права

44.1

• Оберігай своє

• Не порушуй чужого права

• Воздавай кожному по справедливості

- Правопорядок – слідування цих принципів, незалежність від зовнішніх обставин

- Право - сукупність умов, за яких сваволя однієї людини сумісна з сваволю іншої з точки зору загального закону та свободи

- Природнє право – апріорне, розумне, ідеал права

- Позитивне – виникає з волі законодавця; історичне, мінливе

• Позитивне право

- Приватне (відносини між людьми як розумними індивідами) – речове особи, речове – особисте

- Публічне (сукупність законів, необхідних для створення правового стану) – право громадянського стану, державне, міжнародне

Суспільний договір

- Суспільний договір як історичний факт неможливий

- Поява держави – стихійно – історична

- Не можна досягти правового ідеалу не правовими (революційними) засобами

- Суспільний договір – угода індивідів про ідеал держави

- Договір – ідея розуму, основа правової держави, спосіб морального самообмеження державної влади

Правова держава

- Правова держава – об'єднання багатьох людей підпорядкованих правовим законам

- Громадянський стан

• Свобода (Можливість самостійно шукати своє щастя)

• Рівність (всі рівною мірою підкоряються законам, крім глави держави

• Самостійність (громадяни мають право голосу)

- Влада має бачити в громадянах повноцінних партнерів

- Поділ влади (субординація), відокремлення церкви від держави, суверенітет моральної особи, обмеження покарань

Міжнародне право

- Вічний мир – мирне співіснування всіх народів

- Перехід від права війни до права миру

- Не визнання каральних війн та війн, спрямованих на знищення держави – супротивника

- Правове обмеження війн

- Федерація самостійних, рівноправних держав республіканського (правового) типу.

45. Своєрідний підхід до з'ясування проблем сутності держави і права мав місце у вченні Йоганна-Готліба Фіхте (1762-1814) - філософа, представника німецького класичного ідеалізму.

1.В основі його вчення, методологічною основою державно-правової концепції був суб'єктивний ідеалізм. Мислитель вважав, що об'єктивна дійсність не існує поза межами свідомості людини. Необхідність у правових настановах диктується не об'єктивними факторами взаємин у суспільстві, а самосвідомістю. Право виводиться з "чистих форм розуму", коли один індивідуум повинен визнавати особисту свободу та свободу інших осіб, що його оточують.

В межах загальносуспільної свободи кожна людина прагне реалізувати особисту свободу. При цьому вона не завжди може діяти в рамках суспільних правил. А тому, щоб устремління індивідуума не виходили за межі загальної свободи, узгоджувалися з нею, необхідна правова свідомість людей, основою якої повинен бути правовий закон. Саме він покликаний врегульовувати дії та вчинки людей у зовнішньому світі, у взаєминах з іншими людьми для реалізації особистої свободи.

2. У державно-правовій концепції Фіхте держава розглядається як самоціль. Що це означає?

Людина за своєю природою є істотою творчою, вільною в своїй діяльності, постійно прагне до реалізації потреби свободи. Але в реальному житті індивідуальна свобода людини порушується. Щоб цього не було, необхідно встановити панування закону, чого можна досягти лише завдяки примусові. Ця обставина і викликає до життя апарат примусу - державу. У примусі держави концентрується єдина колективна воля, яка формується прийняттям державного договору між розумно вільними людьми.

Державний договір поєднує в собі три типи суспільних відносин: договір про власність, договір про захист, договір про об'єднання. Проводячи ідею про те, що єдина колективна воля концентрується у примусі, а апаратом примусу є держава, Фіхте заперечував ідею поділу влади в державі. На його думку, для запобігання можливим зловживанням з боку держави (як апарату примусу) необхідно створити вищу контрольну інстанцію - ефорат (такий орган вперше зустрічається в державній структурі Спарти). Він повинен призначатися народом, стояти над державою та володіти правом забороняти незаконні дії влади.

3. Загальна воля людей є основою законодавства держави. Така аксіома наштовхує мислителя на думку про те, що в процесі схвалення конкретних законів немає потреби враховувати волю окремих людей. Воля однієї людини може порушити закон, і це вважається порушенням вимог загальної волі, тобто правопорушенням. Але скасувати закон таке правопорушення не може, навіть якщо воно мало несприятливі наслідки для волі індивідуума. Закон залишається чинним. На думку філософа, правопорушень буде значно менше, якщо закони, що схвалюються державою, матимуть такі гарантії свободи, що їх кожна особа сприйматиме як особисті.

4. Під впливом ідей французьких соціалістів-утопістів в 1800 р. Фіхте написав працю "Замкнена торгова держава", в якій запропонував проект держави з надмірною етатизацією (одержавленням) усіх сфер суспільного життя. В чому суть проекту?

По-перше, захищаючи право людини на працю і достойне життя, Фіхте вважав державу не самоціллю, а засобом досягнення ідеального суспільного устрою. В ньому

45.1

люди, озброєні наукою і максимально використовуючи техніку, будуть вирішувати проблеми повсякденного буття без надмірних зусиль.

По-друге, держава створює умови для розвитку продуктивних сил. Вона детально регулює виробництво і розподіл, суворо регламентує побут, втручається в особисте життя людей. В "ідеальній державі" існує замкнена торгова система, гроші мають право обігу лише на внутрішньому ринку. З іншого боку, як апарат примусу, держава не може обійтись без органів поліції, які здійснюють жорсткий державний контроль, стежать за кожним громадянином, контролюють його проживання та переміщення.

По-третє, така тоталітарна державна система повинна перетворити країну в самодостатній і самозабезпечувальний організм. В ньому панівне місце відводиться приватній власності, але такій, яка є трудовою, тобто створеною власною працею людини. Фіхте був категоричним противником приватної власності на землю, вважаючи, що земля належить Богові, а людині надається можливість лише її обробляти і використовувати.

46. Георг Вільгельм Гегель (1770-1831)«Конституція Німеччина «Філософія духу» «Філософія права» «Філософія історії» «Англійський біль про реформи»

Світогляд

- Об’єктивний ідеалізм (абсолютна ідея, що розвивається)

- Буття та мислення розвиваються за однаковими законами

- Ідея та реальність – тотожні

- Етапи розвитку абсолютної ідеї:

• Від абстрактного до конкретного (Теза)

• Втілення ідеї у створенні нею природі (Антитеза)

Філософія Історії

- Змістом та результатом та метою історії є СВОБОДА

- Давній схід (деспотія) – античні держави (свобода та рабство) виникнення християнства (загальна свобода – конституційна монархія)

- Сенс історії – рух від рабства до свободи, при якому створюється державно – правовий світ свободи

Право

- Прикладне та філософське поняття права

- Ідея права – загальна свобода (нею володіє загальна воля)

- Загальна свобода вимагає, щоби всі підпорядковували свої дії моральному обов’язку (узгодження свободи з необхідністю(свобода – підпорядкування законам природи, суспільству))

- Широке розуміння права (рівність, мораль, сім’я, громадянське суспільство, держава)

- 3 етапи розвитку права :Абстрактне право, мораль, моральність

Етапи розвитку права

• Абстрактне право

- Формальна рівність

- Свобода в межах заборони

- Власність, договір не право, ПРИМУСОВЕ

Мораль

- Суб’єктивний рівень буття права

- Свобода визначена намірами та думками (автономія);

- Умисел та вина, намір і благо, добро і зло; Неможливість примусу

Моральність

- На основі абстрактного права (зовнішньої свободи) та моралі (внутрішньої свободи) виробляється лінія поведінки – обов’язок

- Поява сім’ї, громадянського суспільства, держави

Громадянське суспільство

- Конгломерат приватних осіб та інтересів

- Суспільні стани

• Землероби (дворяни та селяни)

• Промисловці (фабриканти, торгівці, ремісники, робітники)

• Загальний стан (чиновники, інтелігенція)

46.2

- Громадянське суспільство включає відносини, що склалися стосовно приватної власності + закони та установи, що гарантують громадський порядок

- У громадянському суспільстві абстрактне право стає законом (формальність та специфікація, захист – суд присяжних)

- Громадянське суспільство – внутрішньо суперечливе (боротьба приватних інтересів та кооперація)

- Громадянське суспільство не здатне врегулювати соціальні суперечності – потреба держави

Держава

- Держава – вища мета, стоїть над суспільством

- Держава – хода Бога у світі

- Об’єктивна (організація публічної влади – Конституційна Монархія) та суб’єктивна (духовний організм) сторона держави

- Субординація влади : влада монарха, урядова (чиновники судді), законодавча – верхня (дворяни) та нижня (корпорації) палати парламенту. І всі ці гілки підпорядковуються Монарху.

- Влада монарха чітко визначена та обмежена Конституцією

Інтегративна функція

- Критика ідеї вічного миру (І. Канта) – відстоювання модем національної державності

- Необхідно дотримуватись договорів, але допустима і війна (очищає дух

нації)

47. Історична школа права як особливий напрям у правовій думці виникла наприкінці XVIII ст. в Німеччині. У першій половині XIX ст. цей напрям набув широкої популярності та впливу. У центрі уваги його представників знаходилося питання про виникнення та історичний розвиток права. Засновником історичної школи права був Густав Гуго (1764—1844) — професор Геттінгенського університету. Основна його праця — "Підручник природного права як філософії позитивного права, а надто — приватного права". Послідовником і продовжувачем його був Фрідріх-Карл фон Савіньї (1779— 1861), головні праці якого — "Право володіння" та "Система сучасного римського права". Останнім, найбільш яскравим представником цього напряму був Георг-Фрідріх Пухта (1798—1846). Основні його праці — "Звичаєве право" та "Курс інституцій".

Представники цього напряму вважали, що для правильного розуміння і розвитку державно-правових явищ визначальне значення має вивчення та осмислення їхнього історичного розвитку. У центрі уваги історичної школи права, що виникла і розвивалась як своєрідна реакція на Велику французьку революцію, знаходилися проблеми історії, традицій і, головно, само поняття народу. Базовим було поняття народу та народного духу, або духу історії. У розумінні представників історичної школи права народ — це єдність окремих осіб, що базується на органічних зв'язках між станами і групами суспільства. Дух народу виростає з традиції та формується упродовж віків. Саме тому він є визначальним у правотворчих процесах. З поняттям народу тісно пов'язаний антиіндивідуалізм, характерний для представників цього напряму правової думки, Спершу в історії формувався народ, і тільки згодом на його основі витворювалися стани та права особи. Людина є продуктом середовища, тієї цілості, яка витворила та охоплює її, тобто народу.

Основою концепції представників історичної ніколи права було твердження про зумовленість позитивного права низкою об'єктивних чинників. Позитивне право не є якоюсь виключно теоретичною конструкцією, що твориться у процесі правотворчої діяльності законодавчих органів. Право, яке діє в суспільстві, — це не тільки сукупність приписів уповноважених на те органів держави. Право, як публічне, так і приватне, складається само по собі, воно витворюється суспільним розвитком, як мова та звичаї.