3.Функції та джерела історії вчень про державу і право.

Сутність, зміст і призначення історії вчень про державу та право проявляються у функціях, які визначаються особливостя­ми її предмета, місцем і роллю в системі юридичних дисциплін. Тож розгляньмо їх докладніше.

Пізнавальна -зводиться до пізнання та пояснення законо­мірностей розвитку державно-правової думки, раціонального осмислення питань, які стосуються природи держави та права, їхнього походження й способів існування, узагальнення, система­тизації та аналізу державно-правових інституцій і категорій. забезпечує розширення наукових знань про державно-правові вчення, їх пізнання та пояснення на різних історичних етапах розвитку держав.

Світоглядна - упливає на формування правосвідомості, правової й політичної культури.

Евристична - дає змогу на основі вивчення теоретичних форм осмислення держави та права виявити нові закономірності, властиві державно-правовим явищам в нових умовах розвитку суспільства. , знаходження, перевірка нових тенденцій, особливостей і закономірностей розвитку державно-правових явищ.

Комунікативна - сприяє якісному розвиткові юридичних знань, забезпечуючи фактичним, науково обгрунтованим матеріа­лом інші правові дисципліни.

Прогностична - полягає в можливості на основі вивчення закономірностей розвитку державно-правової думки, способів осмислення держави та права, їхніх завдань і соціальної мети передбачити перспективи розвитку держави та права як соціаль­них інституцій і визначити напрям їхньої еволюції.

Навчально-прикладна - сприяє засвоєнню студентами юридичних знань і підвищенню професійного рівня майбутніх правознавців. Прикладна, або функція допомоги практиці, реалізується у практичних результатах досліджень державно-правової думки минулих часів, пошуку методів удосконалення державних інститутів і національної правової системи сучасної України.

Ідеологічна функція визначає формування в суспільстві поглядів на державу і право, що ґрунтуються на всесвітньо визнаних загальнолюдських принципах і цінностях, якими є свобода, рівність, справедливість, гуманізм тощо, саме тому ідеологічну функція визначають ще як виховну.

Виховна - йдеться про формування національної свідо­мості, поваги до українського народу, представники котрого зробили гідний внесок у розвиток вчення про державу та право, зокрема про формування розвитку почуття патріотизму й відда­ності Батьківщині.

Джерелами науки та навчальної дисципліни ІВпДП є певні матеріали,які дають змогу здобувати конкретні знання про предмет самої науки (державно-правові ідеї та цілісні вчення (доктрини, теорії), шляхом їх дослідження).

Поділяються на первинні:

1) праці вчених

Та вторинні:

1) підручники

2)статті

3) енциклопедії , основою яких є першоджерела

4.Взаємозв*язок історії вчень про державу і право з іншими дисциплінами.

Попри те, що історія вчень про державу та право - наука порівняно самостійна в системі правознавства, вона тісно пов’язана з іншими дисциплінами.

Тож історія вчень про державу та право пов’язана:

з філософією та філософією права, адже вони виконують методологічну роль, оскільки в процесі аналізу державно-право­вих учень із застосуванням основних принципів філософії виявля­ються суттєві відмінності між правом природним та правом позитивним (законом), з’ясовується зміст і природа понять "правова держава", "громадянське суспільство" тощо;

з політологією, котра вивчає закономірності виникнення, функціонування й тенденції розвитку суспільної влади, держави, політичних інституцій з метою роз’яснення питань прикладного характеру: як отримати державну владу, як організувати побудову держави, зосереджуючи свою увагу на соціально-політич­них цінностях. Історія вчень про державу та право, вивчаючи політико-правові теорії, концентрує увагу на правових цінностях;

із соціологією, знання котрої дає змогу визначити характер державно-правових учень (прогресивне, консервативне, реакційне), роль людини та її свідомості в створенні держави, здійсненні її функцій, роль психологічного фактору у вивченні права та ін.;

із економічною теорією, що вивчає вплив переважного способу виробництва на зміст і форми суспільної свідомості та державно-правові інститути суспільства. Останні, своєю чергою, виникають у відповідь на економічні потреби й самі є важливим фактором формування соціально-економічних відносин, які зав­жди набувають правових форм. Саме механізми такого взаємо­зв’язку так або так наявні у будь-якій державно-правовій теорії;

з етикою, предметом котрої є людська вдача та її співвіднесення з уявленням про належне. Етику цікавлять питання про те, як виникають переконання про добро, зло, справедливість. Будь-яка державно-правова теорія, пояснюючи причини, завдання й мету держави та права, звертається до уявлення про належне, справедливості;

з теорією держави та права, адже історія вчень про державу та право є тією дисципліною, котра забезпечує теорію держави і права матеріалами про історичний процес формування поняттє­вого апарату теорії;

з історією держави та права, позаяк історія вчень про державу та право для вивчення змісту й виявлення характерних рис державно-правових учень певної історичної доби. наприклад, ІДПУ досліджує давньоримський Звід законів Юстиніана, а ІВПДП — персоніфіковані ідеї римських юристів, без яких цього видатного юридичного пам’ятника не було б.Водночас відповідні теоретичні узагальнен­ня необхідні для розгляду політико-правової реальності в історич­ному розвитку. До того ж, без знання історії держави та права, загальних тенденцій історичного розвитку важко з’ясувати конкрет­ний зміст відповідних державно-правових теорій.