22.Теологічна концепція права та держави у Томи Аквінського

Він є автором коментарів до творів Арістотеля, Петра Ломбардського, Біблії, теологічних праць "Про вічність світу проти буркунів", "Про єдність розуму проти Аверроеса", "Про існування та сутність", "Про демонів", "Про ангелів", "Про могутність Бога", "Про чудеса", "Про жереб", "Про таємні справи природи" та ін.

Тома Аквінський (Аквінат) (бл. 1226 — 1274) народився поблизу містечка Аквіно у сім’ї дрібного феодала. Відповідно до античної традиції Тома виклав учення про «добрі» й «погані» форми правління. Критеріями поділу запропонував кількість правлячих (один, декілька або багато) і мету правління (багатство, чеснота або свобода). Таким чином, добрими формами є монархія, аристократія та політія, поганими — тиранія, олігархія та демократія. З-поміж добрих форм монархію Тома вважав найдосконалішою. Монархії він поділяв на абсолютні та політичні, в яких велику роль відіграють крупні феодали та церковні ієрархи. Саме політичні монархії він вважав найдосконалішими. Серед поганих форм він більш терпимою вважав демократію, а найгіршою — тиранію. Водночас Тома визнавав наявність недоліків у всіх, навіть у правильних форм, а тому для практичного втілення слід завжди шукати «змішаний» тип правління.

Усі закони він ділив на чотири групи: 1) вічний закон, під яким розумів загальний задум Бога щодо управління Всесвітом; від нього походять усі інші закони; 2) природний закон як втілення вічного закону в людській природі; 3) людські (позитивні) закони, які формулюються зусиллями людського розуму з природних законів для вирішення практичних справ; 4) божественний (також позитивний) закон, який втілений у Біблії та є необхідним орієнтиром для пошуку людиною справедливості.

Учення мислителя про державу випливає із загального тлумачення світобудови як універсального ієрархічного порядку буття з чотирьох сходинок (нежива природа, світ рослин і тварин, світ людей, Бог), порядку, встановленого Богом, який розташував усе "на свої місця" (держава - у світі людей), порядку природного, вкладеного Богом у серця людей, якого повинні дотримуватись усі в особистому і суспільному житті.

З п'яти форм правління (чотири простих - аристократія, олігархія, демократія, монархія і одна змішана - аристократія з демократією) найкращою є монархія, оскільки у природній світобудові царює завжди один - Бог над світом, серце над людиною, розум над душею, бджолина матка над вуликом тощо. Якщо влада належить багатьом, переважають заворушення і безладдя. Панування народу за умови демократії є несправедливим: маса придушує багатих і народ перетворюється на колективного тирана. Влада має божественне походження лише за своєю внутрішньою сутністю, а користування нею може суперечити божественній волі. Тому народ зберігає природне право на повстання і скинення тирана (але не на вбивство).

Право як найвища справедливість поділяється на урівнювальне та розподільне.

Закон є розум управління, правило і мірило людських вчинків. Ознакою закону є його обнародування. Метою позитивного закону є розвиток чеснот у людині. Цей закон повинен бути підлеглий природному закону. Божественний, чи одкровенний закон виникає з Біблії. Він, згідно з Аквінським, необхідний з двох причин. По-перше, людський закон не здатний цілком винищити зло. По-друге, через недосконалість людського розуму люди самі не можуть прийти до єдиного уявлення про правду, тому необхідно таке вище керівництво, як Біблія, у т.ч. у законодавстві.