18.Природне божествине право у поглядах бл Августина

• Бог через провидіння постійно присутній у світі

• Благо від Бога безпосередньо

• Зло є результатом зловживання свободою волі

• Провидіння через зло виправляє людей

• Подвійна природа всього сущого

Світ - боротьба добра і зла ,справедливості,багатства і бідності Одним з видних виразників християнської політико-правової думки в той час був Аврелій Августин (354–430) Відповідно до поглядів Августина, є Град Божий і Град земний. Град земний — це царство диявола і всіх порочних людей, Град Божий — спільнота всіх спасенних у цьому світі й у житті прийдешньому . Держава — це множина людей, об’єднаних спільністю єдиних законів. Вона виникає на основі угоди між людьми в силу необхідності упорядкування життя суспільства. Сутність державного стану людської спільності полягає в наявності владно-примусового управління нею. Державою є лише та спільність, де виокремлюється прошарок людей, які здійснюють політичну владу, піднімаючись над підвладним плебосом як душа над тілом. Нормальне існування держави неможливе без досягнення згоди в здійсненні влади, а порядок полягає в упорядкованості відносин веління і підкорення. Призначенням християнської держави є: а) забезпечення соціального порядку; б) служіння церкві, допомога християнському суспільству в його прагненні до духовної досконалості, досягнення вічного блаженства. Основоположне значення в його підході до права мають міркування про непорушний вічний закон, який походить від Бога, діє і в людських відносинах. Вічний закон є вираженням божественного розуму й волі, визначає природний порядок, а, отже, природне право. Окрім природного, божественного закону існують й тимчасові, людські закони, які стоять на стороні першого. Людським законам слід підкорятися, але люди їх часто переступають. Релігійно-етичний підхід властивий і судженням Августина про законне й злочинне, про покарання. Справедливе покарання за своєю суттю не є зовнішньою сваволею, воно уже міститься в самій провині й неминуче випливає з неї

19.Християнська патерналіська модель держави у працях Іоана Златоуста.

Іоан Златоуст (345—407). Константинопольський єпископ Іоанн Златоуст у своєму тлу­маченні «Послання до римлян» апостола Павла вимагав від усіх віруючих суворого додержання предписань Біблії, покори політич­ній владі. Усяка влада від Бога. Покора владі як божественному встановленню — належне і необхідне, «у нагороду добрим і на кару злим». Ціль її: дати можливість людям вести тихе і спокій­не життя. Тому їй варто підкорятися безумовно, відплачувати не тільки даниною, але честю і страхом. За опір і непокору владі, учив Златоуст, грозить боже покарання — «адже якщо ти кора­бель позбавляєш керманича, ти губиш саме судно». Водночас він підкреслював: не всякий цар чи князь діють за законом Бо­жим. «Істинний цар той, хто панує над гнівом, заздрістю і насо­лодами, хто усе підчиняє Закону Божому, хто, зберігаючи віль­ний розум, не дозволяє пристрастям панувати над душею». Таким чином, Бог, заснувавши розмаїття влади і підпорядкування їй, адже рівність честі породжує війну, писав Златоуст, вимагає від володарів і відповідних моральних якостей.

Златоуст підкреслював пріоритет духовної влади над світською. Царська влада має свої межі: вона діє лише в громадських спра­вах. Він ставить священиків вище за царів — «царю доручені тіла, священику — душі», «священство настільки вище царської влади, наскільки велика відстань між плоттю і духом». Священик — посередник між Богом і людиною. «Закон світський не має стояти вище божественного», — учив Златоуст.