1.Предмет і метод ІВДП. Предметом ІВпДП є теоретично обґрунтовані і концептуально виважені знання людства про державу і право в їх історичному розвитку.

Предметом цієї наукової і навчальної дисципліни є історія виникнення і розвитку теоретичних знань про право, державу, політику, законодавство, історія політичних і правових теорій. Тобто — історія розвитку право- і державознавства.

Методи ІВпДП— це сукуп­ність логічних засобів і прийомів, конкретних способів пізнання загальних закономірностей виникнення та розвитку вчень про державу і право, їх тлумачення й оцінки, способи та форми вираження співвідношення конкретної державно-правової теорії з реальною дійсністю.

Методи, що використовуються при вивченні ІВПДП, можна поділити на загальні (гносеологічні й методологічні настанови, на які зорієнтовані більшість наук), загальнонаукові (застосовуються багатьма науками) та спеціальні (використовуються лише певними науками).

Загальнонаукові методи опрацьовуються переважно філософією.

1) Діалектичний метод відомий з давніх часів. ( Геракліт Ефеський). Дослідником цього методу є Г. Геґель. Сутністю діалектичного методу стосовно ІВПДП є дослідження вчень у динаміці, в їх зміні та розвитку: від простих понять — до складних, від окремих думок та ідей — до цілісних теорій, від теорій окремих мислителів — до єдиних державно-правових учень, від теоретичного вчення — до його втілення в суспільну практику.

2) Метафізичний метод передбачає дослідження державно-правових ідей і цінностей в їх незмінюваності, споконвічності. Незважаючи на його певну наукову обмеженість, саме цей метод дозволяє, зокрема, зафіксувати незмінність і фундаментальність таких чеснот, як невідчужувані природні права людини, свобода, рівність, справедливість, обґрунтувати реальність і значущість однієї з найвпливовіших юридичних доктрин — теорії природного права.

3) Історичний метод - має багато інтерпретацій, у цілому визначає взаємну обумовленість часів — минулого, сьогодення та майбутнього. Його реалізація передбачає дослідження та інтерпретацію вчення таким, яким воно було замислено й опрацьовано його авторами, без впливу політичної та ідеологічної кон’юнктури й ідеологічних уподобань дослідника.

4) Сутність герменевтичного методу полягає в дослідженні вчень засобами тлумачення першоджерел (творів мислителів). При цьому враховуються як їх буквальний зміст, так і історичні обставини створення, специфіка епохи, особистість автора тощо. Жоден підручник не здатен замінити собою безпосереднє спілкування з мислителем через його твори.

Загальнонауковими методами пізнання є загальнологічні методи теоретичного пізнання (абстрагування, аналогія, аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, формалізація тощо) та загальнонаукові (порівняння, логічно-історичний, структурно-функціональний).

Спеціальними методами є соціально-юридичний (дає можливість виявити зовнішні ознаки державно-правових явищ суспільного життя, з'ясувати характер відношення між державою та суспільством) і порівняльно-правовий методи (застосовується для зіставлення юридичних понять, явищ та процесів державно-правового життя суспільства й виявлення в них спільних і відмінних рис). діалектичний метод дослідником цього методу є Геґель. Сутністю діалектичного методу є дослідження вчень у динаміці, в їх зміні та розвитку.

2. Періодизація етапів розвитку вчень про державу і право.

Одні є прихиль­никами формаційного (в основі - вчення про суспільно-еконо­мічну формацію), а інші - класичного підходу (за поділом загаль­ної історії) при визначенні періодизації історії вчень про державу та право. Обидва з них не завжди дають змогу виявити спе­цифіку розвитку вчень про державу і право. Головна специфічна риса полягає в тому, що кожна історична епоха мала свої, притаманні лише їй державно-правові інститути, поняття і способи їх теоретичного пояснення. Особливості різних історичних епох наклали свій відбиток на співвідношення держави та права, тому мислителі й політики в різні часи зо­середжували увагу на різних теоретичних питаннях держави та права, політики й суспільства. З огляду на все це, видається, що в періодизації вчень про державу та право прийнятнішим є класичний підхід:

1)стародавній (не розрізняли державу й суспільство, право та мораль);

2) середньовічний (прагнення звільнитися від земних пут, перенесення ідеалів у загробне життя. Водночас держава та церква зливалися в єдине ціле, а норми права ототож­нювалися з релігійними канонами);

3)новий час (охоплює і сучасність, характеризується боротьбою людини за власні права та свободу).

Розвиток політико-правових вчень України підпадає під цю періодизацію, з більш яскраво вираженими рисами, притаманними другому та третьому періодам.

Формаційний підхід (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін)  ґрунтується на вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис - тип виробничих відносин), кожній з яких відповідає свій історичний тип держави.:

1. Рабовласницький (наявність класів рабів і рабовласників; диктатура останніх)

2. Феодальний (велика власність феодалів на землю і натуральне господарство залежних від феодалів селян; наявність класів кріпаків і феодалів; диктатура останніх)

3. Буржуазний (капіталістичний спосіб виробництва, що ґрунтується на свободі приватної власності на знаряддя і засоби виробництва та експлуатації найманої робочої сили; наявність класу робітників і буржуазії; політичне панування останньої);

4. Соціалістичний (спільна соціалістична власність і планове господарство; поділ населення на робітників, селян та інтелігенцію; диктатура пролетаріату).

Прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на первинні і вторинні.

Первинні - Давній Єгипет, Персія, Вавилон, та ін., що характеризуються командно-адміністративною організацією державної влади. Держава (влада), перебуваючи в поєднанні з культурно-релігійним комплексом, забезпечує як політ, так і соціально-ек розвиток суспільства. (єгипетська, китайська, західна, православна, арабська та ін.).

Вторинні - держави Західної Європи, Східної Європи, Північної Америки та ін. - виникли на основі відмінностей, що первісно означилися між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація з найдавніших часів тяжіє до ринково-власницького укладу, громадянського суспільства і правової організації.