1.3 Шляхи підвищення ефективності роботи інструментального господарства
інструментальне господарство виробництво
Основні шляху підвищення ефективності інструментального господарства:
На середніх, великих в масштабах виробництва машинобудівних заводах доцільна організація централізованої заточення інструмента, що забезпечує підприємству значної економічної ефект. Централізація заточення інструмента скорочує час і скоротити витрати на заточення, підвищує підвищення якості з допомогою використаннярабочих-заточников мають
спеціальні навички та працівників спеціалізованих верстатах. Разом про те слід враховувати поява додаткових витрат, передусім зарплату з нарахуваннямирабочих-заточников, розмір якої мають бути менші економії наусловно-постоянних накладних витратах,достигаемих з допомогою зростання продуктивність праці кваліфікованихрабочих-заточников [5,стр252].
На заводах низький відсоток задоволення потреби у інструменті, оснастці,покриваемий у цих колегіях відновлення. Під відновленням технологічної оснастки розуміється ремонт які прийшли непридатність і зняті з експлуатації інструментів, пристосувань щоб надати їм початковий вигляд, властивостей і збільшення розмірів. Відновлення працездатності інструмента то, можливо багаторазовим і полягати й у переробці його за інші розміри. Ефективність відновлення інструментарію обумовлюється тим, що видатки приведення в придатне роботи стан зношеного інструмента завжди менше, ніж виготовлення так само нових. У середньому вартість відновленого ріжучого інструмента, проти новим, становить 50%, передусім з допомогою економії матеріалів (у зв'язку з швидким зростанням цін метал). Через війну відновлення потреба у новому інструменті може скоротитися вдвічі. Уся зношена оснащення передається в інструментальний цех на відновлення, де його поділяють на 3 групи залежно від характеру використання: а) інструмент, готовий до використання інших операціях без переробки; б) інструмент, яка має можуть бути відновлені його початкові параметри, тобто. вид, властивості, розмір; в) інструмент, який підлягає переробці інші типорозміри.
Необхідно підвищити рівень стандартизації, та уніфікації інструмента, розширити області застосування універсально складальних і групових пристосувань, ширше застосовувати типові технологічні процеси, що дозволить перевести виготовлення інструмента на серійний метод організації виробництва замістьмелкосерийного.
Концентрація виробництва однотипного спеціального інструмента в інструментальних цехах великих підприємств, обслуговуючих всіх підприємств певного економічного регіону, і навіть розширення обсягу відновлення інструментів, оснастки на спеціалізованих підприємствах [8,стр31].
При організації цехового інструментального господарства треба мінімізувати втрати часу робочих отримання і здачу інструмента. Це можна досягнути при системі активного забезпечення працівників місць інструментарієм, коли з заздалегідь розробленого графіку інструмент доставляється на робочі місця зЦИС чи інструментальної роздавальної комори цеху замість зношених. Попереднє комплектування інструментарію для робочих місць проводиться у разі спеціально складенимкомплектовочним картам, які у центральний склад чи ІЗК. За цією системою заміна інструмента проводиться періодично, незалежно з його фактичного технічного стану. Така примусова заміна інструменту та оснастки має і як профілактичний значення, оскільки попереджає прискорений знос верстатів, випадковий вихід їх із ладу синапси і підвищує стабільність якості операцій. Примусова заміна оснастки особливо економічно вигідна на автоматичних верстатах, лініях.
Широке впровадження на підприємствах системи «>максимум-минимум», що дає змогу вести постійний нагляд руху запасів постачанням цехів, робочих місць інструментарієм, отже, дотримуватися нормативні величини оборотних фондів і страхових запасів, своєчасно замовляти потрібний інструмент чи технологічне оснащення. Застосування системи «>максимум-минимум» впорядковує роботу інструментального господарства.
Не доцільно застосовувати централізовану систему організації інструментального господарства , з малим обсягом випуску продукції. Тому пропонується реконструювати інструментальне господарство даного підприємства. Інструментальне відділення буде забезпечувати інструментом столярний цех підприємства. Це дасть можливість значно підвищити якість продукції, обсяги їх виробництва і покращити підприємство в цілому. 2. Технологічна частина 2.1. Вибір системи організації інструментального господарства Основні завдання інструментального господарства: - визначення потреби підприємства у дереворізальному та робочому інструменті для його підготовки; - планування постачання різального інструменту та забезпечення ним виробництва; - організація підготовки, ремонту та експлуатації різального інструменту і технічний нагляд за його експлуатацією; - забезпечення робочих місць різальним інструментом; - організація обліку та зберігання різального робочого абразивного та контрольно-вимірювального інструменту. У зв'язку з тим, що об'єми випуску продукції є малими, недоцільно застосовувати централізовану систему організації інструментального господарства, тому вибираємо децентралізовану систему. 2.2. Характеристика обладнання і дереворізальних інструментів
Організація інструментального господарства на деревообробному виробництві 1. Загальна частина 1.1 Вступ На даному етапі розвитку економіки більшість підприємств залежать від раціонального використання основних фондів держави. Основні фонди держави є однією із найважливіших складових будь-якого виробничого процесу, адже від їх величини залежать об’єм виробництва, потужність, а від обсягу використання обладнання і випуск готової продукції. На даний момент є актуальним забезпечення ефективного використання основних фондів. Вихід з ситуації, яка склалася вимагає пошуку нових варіантів господарювання, нових підходів, експериментів. Але складність виникає в тому, що більшість підприємств володіють старими основними фондами і не мають коштів на їх модернізацію. Актуальність цієї проблеми полягає також в тому, що продукція, яка збувалась централізовано тапер не може знайти свого покупця через не конкурентоспроможність, а також дуже високу ціну в порівнянні з іноземними аналогами виробництва. Крім того підвищення використання основних фондів, зумовлене тим, що величина їх зростає, а віддачі немає. Оскільки діюче обладнання працює не в повну потужність, а нове обладнання в більшості випадків за своїми характеристиками мало відрізняється від діючого, проте його вартість набагато вища і це призводить до того, що на більшості підприємств не замінюють нове обладнання на діюче. Саме тому потрібно робити нові вкладення які спрямовуватимуться на реконструкцію і модернізацію діючих підприємств. При цьому вони сприятимуть покращенню використання діючих основних фондів, забезпечуватимуть повну потужність обладнання на більш прогресивне і високопродуктивне. Зважаючи на те, що основні фонди – це матеріально-технічна база будь-якого підприємства, тому покращення їх використання приведе до більш ефективно підвищення виробничого процесу. Дбайливе використання основних фондів є базою для підвищення прибутків і зниження собівартості. Необхідність теми дослідження полягає також в тому, що з переходом економічної системи від командно-адміністративної до ринкової, занепадає машинобудівна та оборонна галузь України, через скорочення військових замовлень. На цю проблему неодноразово звертали увагу Уряд та Верховна Рада України. Сучасний етап розвитку економіки вимагає більше нових підходів, експериментів і аналізу ефективності використання основних засобів. Коротка характеристика підприємства Дипломне проектування виконується на підприємстві ТзОВ «Женець» (далі Товариство), яке створене на засадах договору між Учасниками і здійснює свою діяльність з метою задоволення сучасних потреб у продукції, роботах, послуга, що ними постачаються, та реалізація, на основі одержаного прибутку, соціальних та економічних інтересів Учасників та членів трудового колективу Товариства. Воно спеціалізується на випуску віконних та деревинних блоків, розпилу лісоматеріалу на бруси, дошки, виробництві меблів. Вся продукція виробляється на замовлення. Підприємство складається з виробничого цеху, в якому також знаходиться ремонтне і відділення для загострення, складів сировини і готової продукції, цеху для розпилювання деревини і приміщення для збору готової продукції. Виробничий цех обладнаний наступними верстатами: кругло пильний: ЦДК4-3, Ц6-2, ЦПА-40, власного виготовлення; стрічково пильний: ЛС80-6 і власного виготовлення; фугувальний СФ4; рейсмус ний СР6-6, фрезерні ФСШ1А і два ФС; свердлильний в торець і два СВА-3; чотирьох бічний С10-2. Сировину підприємство закуповує на підприємствах Коломийського і Надвірнянського районів. На підприємство сировину завозять автомашини. 1.3 Характеристика існуючої системи організацій інструментального господарства і обґрунтування теми дипломного проекту. Інструментальне господарство – це самостійна служба деревообробного підприємства, основним завданням якого являються: Визначення потреб підприємства в деревообробному, абразивному і алмазному інструментах; визначення кількості в контрольно-вимірювальним, пилоправ ним інструментам і обладнанням використовуваним при підготовці ріжучого інструменту. Запланована купівля і забезпечення виготовлення власними силами ріжучих інструментів та забезпечення виробництва ріжучими інструментами; організація підготовки ріжучого інструменту, організація експлуатації ріжучого інструменту і технічний нагляд за його експлуатацією; забезпечення робочих місць ріжучим інструментом; організація нагляду і зберігання ріжучого, абразивного і алмазного інструменту. Система організації інструментального господарства підприємства Інструментальне господарство – це самостійна служба деревообробного підприємства, основним завданням якого являються: визначення потреб підприємства в деревообробному, абразивному і алмазному інструментах; визначення кількості в контрольно-вимірювальним, пилоправ ним інструментом і обладнанням використовуваним при підготовці ріжучого інструменту. Запланована купівля і забезпечення виготовлення власними силами ріжучих інструментів та забезпечення виробництва ріжучими інструментами; організація підготовки і ремонту ріжучого інструменту; організація експлуатації ріжучого інструменту і технічний нагляд за його експлуатацією; забезпечення робочих місць ріжучим інструментом; організація нагляду і зберігання ріжучого, абразивного і алмазного інструменту. Система організації інструментального господарства на підприємстві може бути централізованою, децентралізованою і змішаною вибір системи проводиться при проектуванні нового чи реконструкції існуючого підприємства з врахуванням об’ємів і виду виробництва, кількості і територіального розміщення виробничих цехів підприємства. Відрізняють особливості централізованої системи – централізація управління всім центральним господарством і підготовки основного інструменту (не менше 70%-80% всієї кількості) в одному інструментальному цеху. Децентралізована система характеризується децентралізованим управлінням підготовки інструменту: в кожному виробничому цеху знаходиться підлегла начальнику інструментальна майстерня. Змішана система передбачає централізовану підготовку 30%-70% інструмента для ряду цехів і децентралізовану для решти. Використання цієї системи виправдано при не високій стійкості інструменту великих об’ємів підготовки і труднощах при транспортуванні важкого інструменту (круглих пил великого діаметру, стрічкових пил розпилювання колод, стругальних ножів). Переважно на підприємствах виділяють територіально-інструментальну майстерню лісопильного цеху, а інструменти всіх решти підготовляють централізовано-інструментальному цеху. На діючих підприємствах, особливо великих необхідно добитися прогресивної централізованої системи організації інструментального господарства. Досвід централізованого управління і єдиної відповідальності за весь комплекс робіт по забезпеченню ріжучим інструментам найбільш передові підприємства, довів існування переваги централізації, дозволяючи: ефективно використовувати комплексну систему організації виробітку, праці, управління і заробітною платою; зменшити плинність кадрів; спеціалізувати робочих до підготовки окремих видів інструментів; використати метод співпраці професії; використати систему без дефективної праці; підвищити коефіцієнт робочого часу; покращити завантаження обладнання; перейти до підготовки інструменту в одну зміну (з видачею підготовленого інструменту в другу і третю зміни, через інструментально-роздаточні відділи); організувати контроль якісної підготовки інструменту; покращити умови для запуску нової техніки і заходів по підвищенню рівня інструментальної справи. В майбутньому намічається відкриття централізованих цехів підготовки ріжучих інструментів, що обслуговують 25-30% підприємств. Це дозволить скоротити необхідну кількість обладнання, паралельно з цим застосовувати нові прогресивні конструкції ріжучого інструмента і технологічні режими підготовки його до роботи. Все це приведе до покращення якості інструменту і зменшенню необхідності інструменту не менш як на 25-30%. При децентралізованій підготовці інструментальної системи організації господарства основним структурним підрозділом являється інструментальна майстерня, завідуюча головним механіком. При централізованій системі інструментальне господарство також включає наступні структурні підрозділи: інструментальну лабораторію; інструментальний цех; заточні майстерні; інструментально-роздаточне відділення; центральний інструментальний склад. На підприємстві застосована децентралізована система організації інструментального господарства. Одним із недоліків цієї організації є те, що інструменти підготовляються до роботи в різних місцях. І це безпосередньо впливу на те, що інструмент довше перебуває у різних інструментальних цехах. Приміщення для підготовки інструменту недостатньо освітлене природнім світлом, що суттєво впливає на якість заточки чи іншої операції. Поганим є також те, що дуже мале приміщення для загострення і зварювальних верстатів. В приміщеннях для загострення працюють лише два робітника, які перевантажені роботою. З огляду на ці проблеми виникає проблема у розробці нового відділення для загострення інструменту. Нова розроблена інструментальна майстерня дасть змогу пришвидшити підготовку інструменту до роботи, покращити освітлення, а також і підвищити якість підготовки інструменту до роботи. Інструментальна лабораторія організовується переважно на меблевих і деревообробних підприємствах з великим об’ємом випуску продукції при необхідності розробки спеціального ріжучого інструменту і різних приспосіблень . Вона існує: розробка конструкцій і технологій виготовлення інструменту; вибір режиму підготовки і експлуатації інструменту; розробку доходів підвищення роботоздатності інструменту. 2. Технологічна частина. 2.1. Технологічний процес підготовки дереворізального інструменту. Є три види пил: рамні пили, стрічкові і круглі. Рамні пили – інструменту вигляді тонкої полоси на одній із кромок нарізані зуби. Їх використовують на лісопильних рамах для розпилювання колод і брусів на дошки. Рамні пили здійснюють повздовжне розпилювання, якщо поверхність пропилу паралельна волоскам деревини. Рамні пили закріплюють комплексом в пильну рамку здійснюючи зворотно-поступальний рух від кривошипно-шатунного механізму. Цей рух пили являється головним. В залежності від технологічного призначення розрізняють пили для вертикальних, горизонтальних і тарних лісорам. Пили для вертикальних лісопильних рам бувають двох типів: 1 – з планками (для лісопильних рам з нормалізованими пильним рамками і захватами); 2 – без планок (для лісопильних рам з ненормалізованими пильним рамками). На лісопильних підприємствах до цих пил прикріплюють планки захвати. Пили для тарних лісопильних рам – призначені для розпилювання тонкомірного круглого лісоматеріалу і брусів висотою 220 мм. Пили для горизонтальних лісопильних рам виготовляються на деревообробних підприємствах. Для збільшення жорсткості пили доцільно застосовувати пили мінімально доступною довжиною. Стрічкові пили представляють собою інструмент у вигляді безкінченної стальної стрічки, на одній із кромок нарізані зуби. Стрічкові пили використовуються для повздовжньої розпилки колод, пиломатеріалів, а також для криволінійного розпилювання деревини, фанери і інших дерев’яних матеріалів. Головна перевага стрічкових пил – мала товщина стрічки, а значить менша ширина пропилу. Промисловість випускає стрічкові пили для розпилювання деревини на столярних і ділильних стрічково-пильних верстатах, а також для розпилювання колод і брусів. Стрічкова пила як і рамка складається із полотна і зубчастого вінця. Полотно стрічкової пили характеризується товщиною b, шириною В, і довжиною L (мм). Вузькі стрічкові пили використовують на столярних стрічкових верстатах для повздовжнього і поперечного розпилювання деревини і для випалювання криволінійних деталей. Широкі стрічкові пили застосовують при розпилюванні товстих дощок на більш тонкі. При виборі товщини треба пам’ятати наступне: чим менша товщина пили менші відходи деревини в стружці, менша сила різання, але менша і жорсткість пили; чим товстіша пили, тим більше навантаження згибу при згинах стрічки на шківах. Круглі пили представляють собою диск, на периферії якого сформовані зуби. Ці пили використовують для поздовжнього в поперечного розпилювання деревини і дерев’яних плит (ДВП, ДСТП, фанера, щити). В залежності від того де розташований центр пили, розрізняють дві основні схеми розпилювання круглою пилою: з верхнім і нижнім розміщенням пили. Промисловість випускає декілька типів круглих пил. Відрізняються вони різним технологічним призначенням. Найбільш поширені і універсальні пили з плоским диском. Вони бувають стальними з устаткуванням пластин твердих сплавів. В залежності від профіля зубів пили з плоским диском використовують для поздовжнього і поперечного розпилювання, фанери, ДВП, ДСТП, облицювальних щитів. Пили з конічним диском бувають ліво- , і право, двосторонні. Вони використовуються для повздовжнього розпилювання пиломатеріалів на тонкі дощечки (до 15 мм). Лівосторонні (конус, зліва відносно руху подачі) призначені для відпилювання дощечка з лівої сторони дошки, а правосторонні з правої. Двохсторонні конічні пили застосовуються для розпилювання широких дощок товщиною до 40 мм. Обмеження по товщині зв’язані з тим, що канонічна частина пили повинна відігнути відпиляну дощечку. Конічні пили більш стійкі в роботі і зменшують кількість стружки приблизно в 2 рази по відношенню з плоскими пилами, за рахунок меншої товщини периферійної частини пили. Стругальні пили застосовують для чистової, повздовжньої і поперечної розпилювання деревини. Свою назву вони отримали в зв’язку з тим, що забезпечують шорсткість поверхні, так і процес поздовжнього фрезерування (по старій термінології – процес стругання). Висока якість поверхні пояснюється тим, що зуби струганих пил не розводять і не плющать. Для зменшення тертя пили об стінки пропила диск пили має бокові звуження під малим кутом (біля 0,5°). Це пили з зворотнім конусом (звужуються до центру пили). Стругальні пили мають більшу ширину пропилу , чим плоскі і тим більше конічні пили. Фрези. Фрезерувальний інструмент має багаточисельні конструктивні форми. Це пояснюється багатьма видами робіт, які можуть здійснюватись за допомогою фрез (формування плоских і профільних зовнішніх поверхонь деталей, обробка шипів, лазів і гнізд, копіювання ...). Фрези – основний інструмент (ріжучий) повздовжньо - фрезерних, фрезерних-шипорізних, свердлильно-фрезерних, фрезерно-копіювальних, фрезерно-брусочних верстатів. Загальним для фрез являється кількість крутних навколо осі ріжучих елементів, кожна точка леза яка описує в обробному матеріалі циклопедіальну територію. Фрези являють собою корпус встановлений на шпиндель верстатці формованими на ньому ріжучими елементами (зуби). Фрези класифікуюся по конструктивним ознакам: способу кріплення на верстаті, формі і розташуванні ріжучих кромок відносно осі обертання; способу сполучення ріжучого елемента з корпусом; формі задньої поверхні ріжучого елемента. За способом кріплення на верстаті розрізняють 2 види фрез: насадні і кільцеві. Насадні фрези центральним отвором насаджують на шпиндель верстату. Для кращого забезпечення співвісності фрези інколи оснащують центруючими лонгами. Кінцеві фрези мають хвостовик для закріплення в патроні верстату. По орієнтуванні ріжучих кромок фрези діляться на: циліндричні, торцево-канонічні і профільні. В профільних фрезах ріжуча кромка має криволінійні і прямолінійні ділянки і описує поверхню обертання складеного профілю. По способу сполучення ріжучого інструменту з корпусом фрези поділяються на: цільні, збірні і складні. Цільні фрези виготовляються із однієї заготовки, чи з корпусу з нерозмінним з’єднаним з ним ріжучим інструментом. При нероздільному з’єднанні ріжучий інструмент виготовляють у вигляді пластини з зносостійкого матеріалу. З’єднання пластини з корпусом із конструкційної сталі здійснюється за допомогою пайки. Цільні фрезери характеризуються високою врівноваженістю і точністю, що дозволяє експлуатувати їх при високій частоті обертання шпинделя. Збірні фрези складаються із корпуса, виготовленого із конструктивної сталі і закріпленим на ньому ріжучим елементом. Ножеві вали поздовжньо фрезерних верстатів близькі конструктивно збірним циліндричним фрезам. Складні фрези представляють собою комплект цільних чи збірних насадкових фрез установлених на один шпиндель і призначених для обробки складних профілів. По способу закріплення і форми ріжучого елементу збірні фрези є різними. При роз’ємному з’єднанні ріжучий елемент (ніж) завжди утримується на корпусі силою тертя, для виникнення якої використовують гвинтові, клинові або клемні механізми. По формі задньої поверхні ріжучого елемента розрізняють фрези з прямолінійними і криволінійними затилом. Фрези з прямим затилом називають гостоконічними. Вони прості у виготовленні, але по мірі експлуатації перетинок змінюються кутові параметри зубів і профіль оброблюваної деталі. Використання таких фрез раціонально при відносно невеликому числі перетинок, наприклад при оснащенні зубів пластинками із стійкого матеріалу. Ножі – ріжучі інструменти плоскої форми. Застосовують як самостійні ріжучі інструменти і як частина збірного ріжучого інструменту. Технологічне призначення ножів різне: покращення плоских і профільних поверхонь фрезерування (ножі для фрезерування), отримання струганого (стругані ножі), лущеного (лущильні ножі), для рубки шпона (ножі, ножиці) і для отримання стружки у випуску ДСП (стружні ножі). Всі ножі виготовляють у вигляді пластин. По конструкції, до ножів дуже схожі нарамні лінійки лущильних і стругальних верстатів. Зажині лінійки також являють собою пластини з робочою фаскою. В залежності від способу кріплення у верстаті лінійки, так як і ножі, бувають без вирізів і з вирізами різної конфігурації. Профілі затискних лінійок по довжині відповідають довжині ножів лущильних і стругальних верстатів. Затисні лінійки служать для притискання шпону в процесі різання з ціллю передутворення появи в ньому тріщин. Умови роботи ножів для фрезерування деревини аналогічні умовам збою фрези. Умови роботи всіх міцних ножів дуже своєрідні і показують свій вплив на потреби до підготовки і експлуатації. Свердла. Свердління – це процес різання деревини обертовими ріжучими елементами з одночасною подачею в напрямку паралельному осі обертання. Кожна точка ріжучої крапки описує в деревині гвинтову поверхню. Свердління застосовують для отримання наскрізних отворів, або гнізд круглого січення. Свердла – ріжучий інструмент у формі стержня з ріжучими елементами на торцевій частині. Основні частини свердла: робоча частина; шийка, хвостовик. Хвостовик циліндрична чи конічна частина свердла ,яка служить для його закріплення в передачі крутного моменту. Циліндри від прокручування в патроні. Конічний хвостовик закінчується лапкою, виконуючи роль упора при вибиванні свердла із отвору шпинделя. Свердла з конічним хвостовиком швидше за все застосовують в обробці металів. Шийка проміж уточна частина, яка з’єднує хвостовик з робочою частиною свердла. Робоча частина свердла складається із напрямної і головки. Напрямна служить для направлення свердла при роботі. Сформована на ній канавка необхідна для виведення стружки. Свердління глибоких дірок (глибиною більше діаметрів свердла) за один прохід можливо лиш при гвинтовій канавці. Ріжуча частина (головка) складається з одної чи двох ріжучих кромок утворених пересіканням передньої і задньої поверхонь. Свердла з одною ріжучою кромкою випробовують на собі несиметричне навантаження, що приводить до зміщення і биття свердла при великих швидкостях подачі. Положення ріжучих кромок визначається в основному направленням свердла відносно волокон. Для свердління деревини вздовж волокон ріжуча кромка утворює з віссю свердла кут \x03C6 = 40-45° (кут при вершині свердла 2\x03C6 = х80-90°). Для свердління дерев’яних плит і деревини в поперек волокон характерно до осі ріжучих кромок до осі свердла (2\x03C6 = 180°). Крім того, ріжуча частина таких свердл, має підрізний і направляючий центр. 2.2 Заходи по введенню твердосплавного інструменту. Використання твердосплавного інструменту являється ефективним методом економії робочого часу та матеріальних ресурсів. Використання твердого сплаву дозволяю в десятки разів підвищити стійкість дереворізального інструменту і поліпшує якість обробки деталей. Досвід експлуатації таких інструментів на деревообробних підприємствах показав високу ефективність їх застосування на масових операціях, особливо при обробці клеєної деревини, плит і пластиків. Крім того, ефективність твердосплавного інструменту в значній мірі залежить від технології його виготовлення і підготовки до роботи. Весь технологічний процес по виготовленню інструменту з твердого сплаву потребує великих трудозатрат при підготовці його до роботи і складається з трьох етапів: підготовчий (виготовлення корпусів, вибір і підготовка пластин твердого сплаву), закріплення пластин на корпусі, обробка інструменту з ціллю отримання кінцевих лінійних та кутових параметрів
Обладнання для інструментальної дільниці повинно бути ефективним і сучасним
Реферат на тему: Організація інструментального господарства підприємства. План 1. Значення, завдання і структура інструментального господарства 2. Класифікація й індексація оснащення 3. Планування потреб підприємства за різними видами оснащення Значення, завдання і структура інструментального господарства Значення інструментального господарства підприємства визначається тим, що його організація істотно впливає на ефективність основного виробництва. Витрати на технологічне оснащення в масовому виробництві сягають 25—ЗО % вартості устаткування, у великосерійному — 10—15, у дрібносерійному й одиничному — близько 5 %. Частка витрат на оснащення в собівартості продукції становить відповідно: 1, 5—4, 4—6, 6—8 і 8—15 % і більше. Величина оборотних коштів, вкладених в інструменти (оснащення), коливається від 15 до 40 % загальної суми оборотних коштів промислового підприємства. Від правильної організації інструментального господарства значною мірою залежать успіх і ритмічність роботи всього підприємства, якість продукції й рентабельність. Основні завдання інструментального господарства такі:— своєчасне й безперервне забезпечення цехів і робочих місць основного виробництва якісним технологічним оснащенням та інструментом (оснащенням);— підвищення якості оснащення й організація раціональної його експлуатації; зниження витрат на виготовлення, придбання, зберігання й експлуатацію оснащення;— організація заточування й відновлення інструменту, ремонту оснащення й вимірювального інструменту. Для вирішення всіх цих завдань на підприємстві створюється інструментальне господарство. Його склад визначається характером і типом основного виробництва й розмірами підприємства. В інструментальне господарство великого й середнього підприємства входять відділ інструментального господарства (ІГ), інструментальний цех, центральний інструментальний склад (ЦІС), цехові інструментально-роздавальні комори (ІВК), ділянки складання пристосувань (ДСП), ділянки централізованого заточування різального інструменту (ЦЗІ), ділянки ремонту оснащення, ділянки відновлення (ДВ) інструменту, комора неліквідів. Відділ інструментального господарства очолює начальник, підлеглий безпосередньо головному інженерові підприємства. На невеликих заводах організується загальнозаводське бюро інструментального господарства (БІГ), що підпорядковується безпосередньо головному інженерові або головному технологові заводу. У складі цього відділу, як правило, створюються такі функціональні підрозділи: планово-диспетчерське бюро, бюро технічного нагляду, бюро нормативів, бюро купованого інструменту, конструкторсько-технологічне бюро (прогресивної технології). Планово-диспетчерське бюро визначає потреби підприємства в різних видах інструменту й оснащення, розробляє плани його виробництва й закупівлі, веде облік і контроль їхнього виконання, установлює ліміти відпускання інструменту цехам, а також здійснює контроль за їхнім дотриманням. Бюро технічного нагляду здійснює контроль за зберіганням і експлуатацією інструменту, перевіряє норми стійкості та його зношування, бере участь у розробці заходів щодо вдосконалювання організації інструментального господарства. Інспектори технагляду також контролюють заточування і відновлення інструменту, ремонт оснащення, виявляють причини поломок, перевіряють умови експлуатації інструменту, а також весь зламаний інструмент перед здачею в утиль. Бюро нормативів проводить роботу щодо класифікації й індексації інструменту, установлює норми його видачі й оборотний фонд підприємства в цілому й за цехами, контролює їхнє дотримання, розробляє інструкції й правила експлуатації інструменту й оснащення. Бюро купованого інструменту організовує закупівлю інструменту відповідно до плану, розробленого планово-диспетчерським бюро. Конструкторсько-технологічне бюро здійснює проектування технологічного оснащення й розробку технологій з її виготовлення. Інструментальний цех є основною матеріальною базою інструментального господарства. З огляду на швидку зміну асортиментів продукції, що випускається, а також більшу частку спеціального інструменту, значна частина потреб в інструменті на машинобудівних підприємствах покривається за рахунок власного виготовлення в інструментальних цехах. Центральний інструментальний склад є основним сховищем заводських запасів оснащення. На ньому здійснюють приймання й зберігання всіх видів оснащення, що надходить з інструментального цеху й зі сторони, видачу інструменту цехам інструментально-видавальних комор, а також облік надходження, наявності й видачі. Цехові інструментально-роздавальні комори організовуються в основних цехах заводу. Основним їхнім завданням є систематичне забезпечення робочих місць необхідним інструментом і його зберігання. У коморах здійснюють також нагляд за запасами та їхнім поновленням; комплектування інструменту перед передачею на робочі місця; його передачу на перевірку, переточування, відновлення й ремонт; облік видачі й руху інструменту в цеху. Організація централізованого заточування інструменту значно підвищує його якість. Це пов'язане з тим, що заточувальне відділення оснащується відповідними заточувальними й доводочними верстатами, технологічними процесами й інструктивно-технологічними картами. Організація відновлення дає змогу покривати потребу в різальному інструменті на 20—25 %. Планово-попереджувальному ремонту підлягають, як правило, дорогий вимірювальний інструмент і технологічне оснащення. Класифікація й індексація оснащення Передумовами раціональної організації інструментального господарства є класифікація й індексація інструменту і технологічного оснащення, які дають змогу все різноманіття оснащення звести до єдиної системи угруповання за однією головною або декількома основними ознаками. У результаті цього усуваються труднощі, пов'язані зі здійсненням обліку, зберігання, видачі оснащення, а також з організацією його виробництва й придбання в потрібних кількостях. Класифікація— це розподіл усього різноманіття оснащення, застосовуваного на підприємстві, на певні групи за найбільш характерними ознаками. Нині найпоширенішою є класифікація оснащення за такими ознаками, як характер використання; місце у виробничому процесі та призначення. За характером використання виділяють:— оснащення загального користування, параметри якого визначені ДСТ — "Стандартний інструмент і оснащення"; оснащення, застосовуване для виконання певних груп операцій на багатьох підприємствах певної галузі або підгалузі — стандартизований інструмент і оснащення;— оснащення, використовуване для виконання певної операції під час обробки певної деталі — спеціальний інструмент і спецоснащення. За місцем застосування у виробничому процесі виділяють:— інструмент першого порядку, використовуваний для виготовлення основної продукції підприємства (в основному виробництві);— інструмент другого порядку, застосовуваний для виготовлення інструменту першого порядку. За призначенням все оснащення на підприємстві звичайно поділяють на такі класи за десятковою системою класифікації (кожний клас має від п'яти до семи рівнів): різальний, абразивний, вимірювальний, слюсарно-монтажний, ковальський, допоміжний інструменти; штампи; пристосування; моделі, кокілі, прес-форми; різний інструмент. Кожний клас включає кілька підкласів, утворених за ознакою основних різновидів оснащення всередині класу, наприклад різальний інструмент поєднує різці, довбала, свердла, фрези та ін. Підкласи поділяють на групи, що визначають характер оснащення і його використання, наприклад фрези циліндричні, торцеві, дискові, фасонні, модельні, різьбові та ін. Група має підгрупи, що характеризують безпосереднє технологічне призначення інструменту, наприклад токарські різці: обдирні, чистові, підрізні, відрізні, фасонні, різьбові та ін. Підгрупи поділяються на секції за конструкцією оснащення, наприклад різці токарські чистові: прямі, відігнуті, вигнуті, дискові, чашкові та ін. Секції поділяються на підсекції, а підсекції — на види, й кожному з них присвоюється індекс. За десяткової системи індексації індекс становить низку цифр, розташованих у порядку класифікаційних ознак: перша цифра в індексі позначає клас, друга — підклас тощо (табл. 10.1 на с. 230). З табл. 10.1 зрозуміло, що, наприклад, індекс автоматного фасонного дискового різця зі швидкорізальної сталі, діаметром 40 мм, має такий вигляд: Індексація за цією системою забезпечує повну характеристику інструменту, що класифікується. Така система дає змогу застосовувати автоматизований облік. ЛІТЕРАТУРА 1. Адаєв 10.Е. Обеспечение ритмичности машиностроительного производства: организационно-экономические аспекты. — Пенза: Изд-во Пепз. гос. ун-та, 1996. — 152 с. 2. Апискип ЮЛ., Моисеева М.К., Проскуряков AM. Новая техника: повышение эффективности создания и освоения. — М.: Машиностроение, 1984. — 192 с. 3. Афитов Э.Л„ Новицкий Н.И., Цыганков В Д. Организация вспомогательных цехов и обслуживающих хозяйств предприятия: Учеб. пособие по курсу "Организация и планирование производства. Управление предприятием". — Минск: МРТИ, 1992.— 609 с. 4. Базилевич Л.А. Автоматизация организационного проектирования* — Л.: Машиностроение, 1989. 5. Беленький П.Е. и др. Управление техническим и организационным развитием предприятия. — К.: Техника, 1992. — 126 с. 6. Васильев ВЛ. Организация производства в условиях рынка. — М.: Машиностроение, 1993. 7. Вейе Г., Геринг У. Введение в общую экономику и организацию производства: Пер. с пем. — Красноярск: Изд-во Красноярского гос. ун-та, 1995. 8. Войчинский AM., Диденко Н.И., Лузин В.П. Гибкие автоматизированные производства. — М.: Радио и связь, 1987. — 272 с. 9. Гарбер КД., Новицкий Н.И. Учеб. пособие по курсу "Организация, планирование и управление радиотехническим предприятием". — Ч. 1. — Минск: МРТИ, 1984. — 88 с. 10. Генкин ВМ. Экономика и социология труда: Учеб. для вузов. — М.: НОРМА — ИИФРА-М, 1999.
Організація інструментального господарства 5.1.1 Склад і призначення допоміжних та обслуговуючих господарств підприємства Для реалізації функцій технічного обслуговування на всіх промислових підприємствах формуються допоміжні та обслуговуючі господарства. Допоміжне господарство – цехи і підрозділи, які випускають продукцію для власних потреб підприємства: виготовляють запасні частини для ремонту устаткування, проводять ремонт і модернізацію устаткування; виготовляють технологічне оснащення, нестандартне устаткування; виробляють енергію (електричну енергію, стиснуте повітря, пару). Обслуговуюче господарство – цехи і підрозділи підприємства (внутрішньозаводський транспорт, різні склади), які не виготовляють матеріальної продукції, а обслуговують виробництво - надають послуги, необхідні для забезпечення нормальної роботи основних і допоміжних цехів. Робота допоміжних та обслуговуючих цехів і підрозділів впливає на ефективність діяльності основного виробництва, і, перш за все, на ритмічність роботи, собівартість продукції, що випускається, продуктивність праці. Їх значення обумовлене тим, що у сфері технічного обслуговування виробництва на промислових підприємствах зайнято від 40 до 50 % всього промислово-виробничого персоналу. При цьому рівень механізації праці в цій сфері становить 35-40 %, тоді як рівень механізації праці основних робочих досягає 67-70 %. Загальний рівень механізації в основному виробництві в 3 рази вищий, ніж у процесах техобслуговування. Таким чином, перед допоміжним і обслуговуючим господарствами стоять важливі завдання, що пов’язані з необхідністю вдосконалення організації і підвищення ефективності їх роботи. 5.1.2 Склад, функції, завдання і значення інструментального господарства Для здійснення виробничих процесів необхідно оснастити їх технологічним оснащенням. Технологічне оснащення – це різальний, допоміжний вимірювальний та складальний інструмент, штампи, моделі, верстатні й слюсарні пристосування, прес-форми тощо. Технологічне оснащення (далі – оснащення) отримується зі сторони, виготовляється, зберігається, видається в цехи і на робочі місця в підрозділах інструментального господарства. Інструментальне господарство – сукупність загальнозаводських і цехових підрозділів (відділів, груп, цехів, дільниць), призначених для придбання, проектування, виготовлення, ремонту і відновлення оснащення, його обліку, зберігання і видачі в цехи і на робочі місця. Склад інструментального господарства: а) загальнозаводські служби:
інструментальний відділ (відділ інструментального господарства - ВІГ, бюро інструментального господарства - БІГ);
інструментальний цех (цехи);
центральний інструментальний склад (ЦІС);
на великих підприємствах – склади абразивів, моделей тощо;
майстерні відновлення оснащення;
б) цехові служби:
інструментально - роздаткові комори (ІРК);
майстерні із заточування і поточного ремонту оснащення (заточувальні дільниці)
Склад і функції органів інструментального господарства визначаються типом, характером і масштабами виробництва. Основні функції органів інструментального господарства Інструментальний відділ виконує планово-диспетчерські функції із забезпечення підприємства технологічним оснащенням і виробництва його в інструментальних цехах, здійснює технічний нагляд за експлуатацією оснащення та контроль за його станом; Інструментальний цех виготовляє, ремонтує і відновлює оснащення. Центральний інструментальний склад (ЦІС) здійснює приймання всього оснащення, організовує зберігання, облік запасів і рух оснащення, видає його цеховим інструментально - роздатковим коморам. Інструментально – роздаткова комора (ІРК) – забезпечує оснащенням основні робочі місця цеху, організовує його зберігання, облік, збирання і передачу в ремонт, а також у заточування різального інструменту, видає оснащення на робочі місця і забезпечує його повернення. Керівництво інструментальним господарством здійснюють головний технолог і начальник інструментального відділу, на невеликих підприємствах - головний інженер. Головне завдання інструментального господарства – забезпечення безперебійного постачання цехів і робочих місць високоякісним технологічним оснащенням у потрібній кількості, асортименті при мінімальних витратах на його проектування, придбання, виготовлення, зберігання та експлуатацію. Завдання інструментального господарства:
визначення потреби підприємства в оснащенні;
планування споживання (виготовлення) і забезпечення виробництва оснащенням;
організація експлуатації оснащення і нагляду за його експлуатацією;
забезпечення робочих місць оснащенням;
організація обліку і зберігання оснащення.
Значення інструментального господарства обумовлене:
широкою номенклатурою типорозмірів технологічного оснащення, що використовується на підприємствах;
великими витратами на проектування і виготовлення оснащення (у загальних витратах підприємств машинобудування 15 % становлять витрати на оснащення, в загальних витратах на виготовлення нових виробів витрати на оснащення – 60 %);
значними резервами вдосконалення організації інструментального господарства.
5.1.3 Планування потреби в оснащенні Планування потреби в технологічному оснащенні передбачає такі етапи: 1) встановлення номенклатури оснащення, необхідного для виконання виробничої програми; 2) визначення витрати технологічного оснащення при виконанні виробничої програми; 3) визначення запасів технологічного оснащення для забезпечення нормального постачання цехів і робочих місць; 4) розроблення плану покриття потреби в оснащенні. Планування потреби в технологічному оснащенні починається з виявлення номенклатури оснащення. Ця робота виконується шляхом обробки відповідної технологічної документації і складання каталогу технологічного оснащення. Витрата технологічного оснащення визначається на основі встановлених норм витрати. Нормування витрати оснащення здійснюється різними методами залежно від типу виробництва і його особливостей. У масовому та багатосерійному виробництві норми витрати оснащення встановлюються за кожним типорозміром, в умовах одиничного і дрібносерійного типів виробництва використовують укрупнені норми. Поряд з розрахунком річної витрати технологічного оснащення визначається величина запасу, необхідного для безперебійного живлення цехів і робочих місць, так званий оборотний фонд. В умовах масового і багатосерійного виробництва запаси формуються на основі розрахункових формул. В умовах одиничного і дрібносерійного виробництва використовуються укрупнені нормативи. Нормування витрати і запасів технологічного оснащення є базою для визначення щорічної потреби в оснащенні і розробленні плану її покриття. Умовний приклад оформлення таких розрахунків наводиться нижче (табл. 5.1).
Таблиця 5.1 - План покриття потреби в технологічному оснащенні, шт.
Шифр оснащення |
Найменування оснащення |
Річна витрата на програму |
Норма запасу |
Загальна потреба за розрахунком |
Очікувані залишки на початок року |
Потреба з урахуванням очікуваної наявності на початок року |
Джерела покриття потреби |
||||
ІРК |
ЦІС |
ІРК |
ЦІС |
Відновлення |
Придбання зі сторони |
Власне виробництво |
|||||
111622 |
Різці токарні відрізні відігнуті наварні |
1200 |
100 |
400 |
1700 |
100 |
250 |
1350 |
- |
1350 |
- |
При визначенні потреби в оснащенні й складанні плану її покриття необхідно виявляти резерви зниження витрат на придбання і використання оснащення за рахунок його стандартизації, уніфікації, нормалізації, скорочення його номенклатури за рахунок підвищення технологічності виробів і типізації технологічних процесів; застосування науково обґрунтованих норм витрати; зміцнення виробничої і технологічної дисципліни. 5.1.4 Організація виробництва, ремонту, відновлення та експлуатації оснащення Виробництво технологічного оснащення Виробництво технологічного оснащення здійснюється на спеціалізованих інструментальних заводах (універсальне оснащення) і в спеціалізованих інструментальних цехах машинобудівних заводів (спеціальне оснащення). Такі цехи класифікуються за типом виробництва, характером продукції, рівнем спеціалізації та масштабом виробництва. Основні виробничі відділення (дільниці) інструментальних цехів машинобудівних заводів розподіляються або за ознакою однорідності технологічних операцій (токарна, слюсарна, термічна дільниця тощо), що характерне для невеликих масштабів виробництва, або за предметною ознакою (відділення різців, пристосувань, штампів тощо). Інструментальні цехи оснащуються універсальним устаткуванням. Ремонт технологічного оснащення Ремонт складних видів оснащення організовується аналогічно до ремонту основного устаткування. Штампи, пристосування, прес-форми тощо класифікуються за групами складності, і для них розробляються нормативи планово – попереджувального ремонту (ППР). Ремонт організовується за типовою технологією або за індивідуальною. Ремонт може здійснюватися як децентралізовано (у виробничих цехах, що мають спеціальну ремонтну базу), так і централізовано (в інструментальних цехах). Доцільність тієї або іншої форми ремонту обґрунтовується економічним шляхом. Планові й фактичні терміни ремонтів фіксуються в паспортах оснащення. Відновлення технологічного оснащення Досвід свідчить, що до 40 % попиту на оснащення може бути задоволено шляхом її відновлення, при цьому вартість відновлення становить приблизно 10-15 % вартості нового оснащення. Відновлення технологічного оснащення – процес відтворення повністю загублених споживних властивостей оснащення шляхом використання спеціальних методів. Організація відновлення оснащення містить:
збір і сортування відпрацьованого оснащення через ЦІС;
організацію відновлювальної бази;
встановлення обов’язкового завдання з відновлення відпрацьованого оснащення і розроблення системи стимулювання.
Важливість відновлення оснащення обумовлена:
економією високоякісних і дорогих інструментів;
вивільненням потужності інструментальних цехів;
скороченням термінів підготовки виробництва;
зниженням собівартості виготовлення оснащення.
Організація експлуатації технологічного оснащення передбачає:
організацію отримання, зберігання, видачі та обліку руху оснащення;
забезпечення робочих місць оснащенням;
організацію заточування і ремонту;
організацію контролю і нагляду за станом оснащення і дотриманням правил її експлуатації.
Отримання, зберігання, видача в цехи і облік руху оснащення покладається на ЦІС підприємства. Оснащення зі сторони (куповане оснащення) розглядається і сортується працівниками ЦІС. Ними здійснюється кількісне приймання. Якісне приймання здійснюється приймальним пунктом відділу технічного контролю (ВТК) в ЦІС. Оснащення власного виготовлення піддається в ЦІС лише зовнішньому огляду. Якщо ж воно передається безпосередньо в цех-споживач, то в ЦІС передаються первинні документи, що дозволяють вести облік руху оснащення. Місця зберігання оснащення повинні забезпечувати: повне збереження оснащення; такий порядок розміщення, який забезпечує мінімум витрат на знаходження оснащення; можливість механізації складських робіт; роздільне зберігання придатного і зношеного оснащення. Місця зберігання універсального оснащення розміщуються відповідно до прийнятої на підприємстві класифікації оснащення. Інструмент повинен зберігатися в порядку зростання розмірів і розміщуватися за принципом «зліва направо», «зверху вниз». Місця зберігання спеціального оснащення обладнуються на об’єктах виробництва (цех, дільниця тощо). Як складське устаткування для зберігання оснащення використовують стелажі, шафи. Вимірювальні прилади зберігають у закритому приміщенні. Видача інструменту робітникам проводиться через відповідних працівників ІРК. В межах встановленого ліміту споживання – за вимогою цеху за умови обов’язкового повернення відпрацьованого оснащення, понад ліміт - тільки після дозволу керівництва інструментального господарства. Зберігання, видачу на робочі місця, в заточування і ремонт, облік руху оснащення здійснює ІРК цехів. Видача технологічного оснащення на робочі місця проводиться відповідно до прийнятої системи:
централізованої
(масове
і серійне виробництво) - графіки подачі
інструменту з ІРК на робочі місця
розробляють на підставі розрахунку
періоду стійкості різального інструменту
(час роботи інструменту між двома
заточуваннями), а період подачі кратний
періоду зміни інструменту;децентралізованої (одиничне і дрібносерійне виробництво) - робітники отримують оснащення самостійно; оснащення тривалого користування реєструють в інструментальній книжці робітника, а оснащення короткочасного користування видають за допомогою марочної системи (робітник отримує декілька жетонів-марок зі своїм номером, які він може обмінювати в ІРК на необхідне йому оснащення, яке він після використання повертає знову в комору).
Поточний ремонт нескладних видів оснащення проводять у майстернях з поточного ремонту оснащення (заточувальних відділеннях) механічних цехів. Кількість заточувальних верстатів у заточувальних відділеннях рекомендується брати виходячи із співвідношення – 1 заточувальний верстат на 20-25 металорізальних верстатів. На підприємствах організовують контроль і нагляд за станом оснащення і дотриманням правил його експлуатації. Завдання технічного нагляду за станом оснащення:
контроль за дотриманням правил експлуатації;
інструктажі з правил експлуатації;
виявлення причин передчасного зносу оснащення;
участь у розробленні організаційно-технічних заходів щодо експлуатації оснащення;
розроблення нормативів витрати.
Функції технагляду на підприємстві зазвичай виконує інспекторська група відділу інструментального господарства, а на невеликих підприємствах - майстри і технологи. 5.1.5 Техніко-економічні показники інструментального господарства та шляхи їх поліпшення Найважливіші показники інструментального виробництва:
обсяг виробництва;
номенклатура оснащення, що виробляється;
показники продуктивності праці;
показники трудомісткості, металоємності й собівартості окремих видів оснащення.
Основні напрямки вдосконалення інструментального господарства і підвищення рівня техніко-економічних показників:
у сфері проектування оснащення: стандартизація, уніфікація, нормалізація оснащення, його вузлів, деталей і заготовок; застосування типових технологічних процесів;
у сфері виробництва оснащення: збільшення обсягу відновлення оснащення; впровадження передових технологій виробництва і відновлення оснащення; автоматизація і механізація виробничих процесів; організація потокового виробництва; поліпшення системи планування;
у сфері експлуатації оснащення: забезпечення нормальних умов роботи ЦІС, ІРК; організація централізованого заточування інструменту; посилення технагляду; впорядкування нормативного господарства.
Висновки 1 Для реалізації функцій технічного обслуговування на всіх промислових підприємствах формують допоміжні та обслуговуючі господарства. Робота допоміжних та обслуговуючих цехів і підрозділів впливає на ефективність діяльності основного виробництва і, перш за все, на ритмічність роботи, собівартість продукції, що випускається, продуктивність праці. 2 Інструментальне господарство – сукупність загальнозаводських і цехових підрозділів (відділів, груп, цехів, дільниць), призначених для придбання, проектування, виготовлення, ремонту і відновлення оснащення, його обліку, зберігання і видачі в цехи і на робочі місця. Головне завдання інструментального господарства – забезпечення безперебійного постачання цехів і робочих місць високоякісним технологічним оснащенням у потрібній кількості й асортименті, при мінімальних витратах на його проектування, придбання, виготовлення, зберігання та експлуатацію. 3 Планування потреби в технологічному оснащенні передбачає такі етапи: встановлення номенклатури оснащення, необхідного для виконання виробничої програми; визначення витрати оснащення при виконанні виробничої програми; визначення запасів оснащення для забезпечення нормального постачання цехів і робочих місць; розроблення плану покриття потреби в оснащенні. 4 Виробництво технологічного оснащення здійснюється на спеціалізованих інструментальних заводах (універсальне оснащення) і в спеціалізованих інструментальних цехах машинобудівних заводів (спеціальне оснащення). Такі цехи класифікують за типом виробництва, характером продукції, рівнем спеціалізації і масштабом виробництва. 5 Організація експлуатації технологічного оснащення передбачає: організацію отримання, зберігання, видачі та обліку руху оснащення; забезпечення робочих місць оснащенням; організацію його заточування і ремонту; організацію контролю і нагляду за станом оснащення і дотриманням правил його експлуатації. Отримання, зберігання, видача в цехи та облік руху оснащення покладається на ЦІС заводу. Зберігання, видача на робочі місця, в заточування і ремонт, облік руху оснащення здійснює ІРК цехів. 6 Найважливіші показники інструментального виробництва: обсяг виробництва; номенклатура оснащення, що виробляється; показники продуктивності праці; показники трудомісткості, металоємності і собівартості окремих видів оснащення. Основні напрямки вдосконалення інструментального господарства і підвищення рівня техніко-економічних показників: стандартизація, уніфікація, нормалізація оснащення його вузлів, деталей і заготовок; застосування типових технічних процесів; збільшення обсягу відновлення оснащення; впровадження передових технологій виробництва і відновлення оснащення; автоматизація і механізація виробничих процесів; організація потокового виробництва; поліпшення системи планування; забезпечення нормальних умов роботи ЦІС, ІРК; організація централізованого заточування інструменту; посилення технагляду; впорядкування нормативного господарства.