26. Гуманізація і гуманітаризація — основний стратегічний напрямок освіти.

Одним із основоположних питань, що

постає перед науковцями, виявляється

розрізнення понять «гуманізація» та

«гуманітаризація».

У співвідношенні понять «гуманізація»

та «гуманітаризація» незаперечним є

спільний корінь і походження від

латинського «HUMANUS» – людяний. Ці

поняття спираються на вчення про людину,

яке зародилося в давніх філософія і

розвивається у всіх сучасних науках,

зокрема психології. Висвітлюючи сутність

поняття «гуманізація», М.Добрускін роз-

глядає її як «сукупність філософських,

гносеологічних, соціокультурних, психоло-

гічних і педагогічних поглядів, що визна-

чають цілі та завдання навчальних закладів

у підготовці та вдосконаленні майбутнього

фахівця як творчої особистості, суб'єкта та

об'єкта суспільних відносин, цілісності

людини в єдності її професійних,

інтелектуальних та соціально-психологічних

якостей» [9, 14]. У контексті такого

визначення гуманізації гуманітаризація

мусить реалізовувати ці настанови в

діяльності навчальних закладів, які

створюють відповідні умови для навчання

та виховання. К.Міквабія наголошує на тім,

що гуманізація особистості не може

здійснюватися без гуманітаризації освіти,

що охоплює природничо-наукову, математичну

й технічну підготовку.

------------------------------------------------------------------------------

27. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами.

------------------------------------------------------------------------------

28. Філософський підхід до управління освітою.

------------------------------------------------------------------------------

29. Філософсько-методологічні основи реформування управління системою освіти в сучасній Україні.

------------------------------------------------------------------------------

30. Структура науки як соціального інституту. Інституційні форми наукової діяльності.

Наука - це надскладна система пізнавальної діяльності з виробництва та застосування наукового знання, що включає:

а) фундаментальні та прикладні дослідження;

б) дослідно-конструкторські розробки;

в) відкриття нових фактів, висунення нових гіпотез та теорій, їх оцінку і відбір.

Наука як пізнавальна діяльність є істотно рефлексивної, що здійснюється за допомогою різного роду методів і методик, спрямованих на отримання та обгрунтування максимально об'єктивного, істинного і корисного знання. Всі елементи науково-пізнавальної діяльності внутрішнє взаємопов'язані між собою і замкнуті одне на одного і на практичні завдання.

Наука як соціальний інститут.

Наука - це:

а) безліч формальних і неформальних об'єднань (спільнот) вчених (лабораторія, кафедра, інститут, академія, університет, дисциплінарне спільнота, національна наука, міжнародні наукові спілки і асоціації вчених, наукові школи, невидимі коледжі та ін);

б) мережа когнітивних та інституційних комунікацій в наукових колективах;

в) способи самоорганізації і управління науковою діяльністю та ін.

Функціонування науки як соціального інституту регулюється правовими нормами та етичними науковими цінностями (етос науки).

Наука як система знання.

Наука - це надскладна система знання, що включає в себе якісно різні:

а) галузі наукового знання (математика, природознавство, соціально-гуманітарні науки, технічні науки);

б) одиниці знання (протоколи, факти, закони, теорії, науково-дослідні програми, дисципліни, міждисциплінарні та комплексні дослідження, проекти тощо);

в) рівні наукового знання в межах окремих дисциплін (чуттєве, емпіричне, теоретичне, метатеоретическое);

г) види наукового знання (емпіричне - теоретичне, аналітичне - синтетичне, предпосылочное - вивідний, описове - нормативне, дискурсное - інтуїтивне, явне - неявне, особистісний - загальнозначуще і ін).

------------------------------------------------------------------------------

31. Освіта як результат: грамотність-освіченість-професійна компетентність-культура-менталітет.

------------------------------------------------------------------------------

32. Структура і методи наукового знання.

Наукове пізнання має два рівні - емпіричний і теоретичний. На емпіричному рівні здійснюється встановлення та узагальнення наукових фактів, на теоретичному - їх пояснення. Основними методами емпіричного пізнання є спостереження, вимірювання та експеримент. Спостереження досліджує об'єкт в природних умовах. Воно може бути безпосереднє і опосередковане (за допомогою приладів та інших технічних засобів). При цьому треба пам'ятати, що кордон тут не абсолютна: зрештою, людське око - це теж складний прилад, тільки природного походження. Вимірювання - це таке спостереження, результати якого зафіксовані в кількісному вираженні. Експериментом називають вивчення об'єкта в штучних умовах. У більшості випадків, найважливішою умовою наукового експерименту є принципова можливість його повторення. Результати спостереження, вимірювання та експерименту називаються емпіричними даними. Це ще не наукові факти. Для отримання останніх необхідно, як правило, провести серію спостережень, вимірювань або експериментів, згідно з методиками, які кожна наука виробляє для конкретних типів наукових завдань.

Основні методи емпіричного знання це:

Експеримент — спостереження за об'єктами та явищами в контрольованих або штучно створених умовах з метою виявлення їхніх істотних характеристик;

Спостереження — цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності без внесення змін в реальність, що досліджується;

Вимірювання — виявлення кількісних характеристик досліджуваної реальності. В результаті вимірювання відбувається порівняння об'єктів за певними властивостями;

Порівняння — одночасне виявлення співвідношення та оцінка загальних для двох або більше об'єктів властивостей або ознак;

Опис — фіксація засобами природної чи штучної мови відомостей про об'єкти і явища.

Основні методи теоретичного знання це:

Формалізація — побудова абстрактних моделей, які мають пояснити суть досліджуваних явищ;

Аксіоматизація — теоретична побудова на основі аксіом, тобто тверджень, істиннісь яких доводити не потрібно;

Гіпотетико-дедуктивний метод — побудова дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, які пояснюють емпіричні факти.

Основні компоненти теоретичного знання це:

Проблема — форма знання, змістом якого є те, що ще не пізнане, але що потрібно пізнати, тобто це знання про незнання, питання, що виникло в ході пізнання і вимагає відповіді; проблема включає два основних етапи руху пізнання — постановку і рішення.

Гіпотеза — форма знання у вигляді припущення, сформульованого на основі низки фактів. Гіпотетичне знання носить імовірнісний, а не достовірний характер і вимагає перевірки, обґрунтування. Доведені гіпотизи стають теорією, тоді як інші видозмінюються, уточнюються й конкретизуються, а ще інші відкидаються як помилкові. Вирішальним критерієм істинності гіпотези є практика у всіх своїх формах, тоді як логічний (теоретичний) критерій істини відіграє допоміжну роль.

Теорія — знання, яке дає цілісне відображення закономірних та істотних зв'язків в певній галузі дійсності. Теорія будується з метою пояснення об'єктивної реальності. Головне завдання теорії - опис, систематизація і пояснення всіх наявних емпіричних даних. Проте теорія не описує безпосередньо навколишню дійсність. При формулюванні теорії дослідники оперують ідеальними об'єктами, які на відміну від реальних, характеризуються не нескінченною, а обмеженою кількістю властивостей.

------------------------------------------------------------------------------

33. Цінності буття і цінності освіти. Цінності і оцінювання.

------------------------------------------------------------------------------

34. Характеристика і співвідношення понять “освіта”, “педагогічна діяльність”, “філософія освіти”.

------------------------------------------------------------------------------

35. Соціальна та когнітивна природа філософії освіти.

------------------------------------------------------------------------------

36. Загально-людські цінності і розвиток освіти та науки.

------------------------------------------------------------------------------

37. Система освіти як транслятор норм і цінностей буття.

------------------------------------------------------------------------------

38. Основні функції філософії та науки у формуванні та розвитку науково-філософського світогляду.

Философское мировоззрение выполняет ряд познавательных функций, родственных функциям науки.

Наряду с такими важнейшими функциями, как обобщение, интеграция, синтез всевозможных знаний,

открытие наиболее общих закономерностей, связей, взаимодействий основных подсистем бытия, о

которых уже шла речь, теоретическая масштабность философского разума позволяет ему осуществ-

лять также эвристические функции прогноза, формирования гипотез об общих принципах, тенденциях

развития, а также первичных гипотез о природе конкретных явлений, еще не проработанных спец

иально-научными методами.

На основе принципов рационального миропонимания философская мысль группирует житейские,

практические наблюдения различных явлений, формулирует общие предположения об их природе и

возможных способах познания. Используя опыт понимания, накопленный в иных областях познания,

практики (перенос опыта), она создает философские «эскизы» тех или иных природных или общест-

венных реалий, подготавливая их последующую конкретно-научную проработку. При этом осуществля-

ется умозрительное продумывание принципиально допустимого, логически, теоретически возможного.

Познавательная сила таких «эскизов» тем больше, чем более зрелым является философское понимание.

В результате «выбраковки» вариантов, малоправдоподобных или вовсе противоречащих опыту рацио-

нального познания, возможны отбор (селекция), обоснование наиболее разумных допущений.

Функция «интеллектуальной разведки» служит и заполнению познавательных пробелов, возникающих

постоянно в связи с неполнотой, разной степенью изученности тех или иных явлений, наличием «белых

пятен» в познавательной картине мира.

Интеграция, универсальный синтез знаний сопряжены также с разрешением характерных трудностей,

противоречий, возникающих на границах различных областей, уровней, разделов науки при их «стыковке»,

согласовании.

Кроме задач, родственных науке, философия выполняет и особые, лишь ей присущие функции: уяснение

самых общих оснований культуры вообще и науки в частности. Достаточно широко, глубинно и масштабно

сама наука себя не уясняет, не обосновывает.

1) інтегративно-смислову, або ж культурно-синтезуючу;

2) людинотвірну, або гуманізуючу;

3) критично-рефлексивну;

4) методологічну;

5) проективно-прогностичну.

------------------------------------------------------------------------------

39. Традиції і новації в освіті та науці

------------------------------------------------------------------------------

40. Основні проблеми філософії освіти та науки в сучасній Україні.

------------------------------------------------------------------------------

41. Перспективи розвитку філософії освіти та науки в сучасній Україні.

------------------------------------------------------------------------------

42. Роль синергетичної парадигми у розробці сучасної філософії освіти та науки.

------------------------------------------------------------------------------

43. Становлення нової парадигми філософії освіти в Україні.

болонський процес згадати

------------------------------------------------------------------------------

44. Наука як особливий тип світогляду. Особливості сучасного розвитку науки.

нонсес

------------------------------------------------------------------------------

45. Еволюція способів трансляції наукового знання. Форми і способи передачі наукової інформації.

------------------------------------------------------------------------------

46. Наука та влада. Державна політика і проблеми державного регулювання науки.

------------------------------------------------------------------------------

47. Наука і практичні потреби суспільства. Наука та економіка.

------------------------------------------------------------------------------

48. Наука в культурі сучасної цивілізаці.Етичні норми, цінності та моральні установки.

------------------------------------------------------------------------------

49. Свобода наукового пошуку та професійна відповідальність вченого.

------------------------------------------------------------------------------

50. Науково-технічний прогрес та проблема визначеності його критеріїв.

Класична наука (XVII-XIX ст.) прагнула пізнати об’єкт, що досліджується, сам по собі, об’єктивно; усунути з його опису і теоретичного пояснення все, що мало відношення до суб’єкту пізнання.

Некласична наука (перша половина ХХ ст.) враховувала зв’язки між знаннями про об’єкт і характером засобів та операцій пізнавальної діяльності суб’єкту.

Постнекласична наука (з другої половини ХХ ст.) осмислює співвіднесеність характеру знань про об’єкт, що отримуються, не тільки з особливостями засобів та операцій діяльності суб’єкту, а й з ціннісно-цільовими установками цієї діяльності.

------------------------------------------------------------------------------