51. Зміни в характері наукового знання в хх ст.

Класична наука (XVII-XIX ст.) прагнула пізнати об’єкт, що досліджується, сам по собі, об’єктивно; усунути з його опису і теоретичного пояснення все, що мало відношення до суб’єкту пізнання.

Некласична наука (перша половина ХХ ст.) враховувала зв’язки між знаннями про об’єкт і характером засобів та операцій пізнавальної діяльності суб’єкту.

Постнекласична наука (з другої половини ХХ ст.) осмислює співвіднесеність характеру знань про об’єкт, що отримуються, не тільки з особливостями засобів та операцій діяльності суб’єкту, а й з ціннісно-цільовими установками цієї діяльності.

------------------------------------------------------------------------------

52. Розвиток міждисциплінарних теоретичних інтеграторів.

------------------------------------------------------------------------------

53. Основні напрямки інтеграції в сучасній науці. Зростання інтегративної ролі філософського знання.

Для міжгалузевого синтезу знання саме філософія утворює найширшу світоглядно-методологічну базу та фундамент у вигляді наукової картини світу.

Є в цій проблемі і зворотний зв'язок. Зростання ролі інтегративних процесів у науці

неперервно посилює в ній інтерес до філософської проблематики, до самої філософії, особливо до

тих її течій та шкіл, які спираються на активну взаємодію з наукою.

три види синтезу наукового знання– внутрішньодисциплінарний (усередині

однієї наукової дисципліни, кожної галузі науки зокрема), міждисциплінарний (у межах багатьох

дисциплін, але таких, що входять до складу одного й того самого великого комплексу наук, однієї

широкої галузі– природознавства, суспільствознавства, техніки тощо) та міжгалузевий (між

широкими комплексами наук). Найхарактернішими для епохи науково-технічної революції є

другий та особливо третій види синтезу знання

”прагнення

дати нове теоретичне тлумачення емпіричному матеріалові призводило до появи все нових

наукових напрямків, до поглиблюваної диференціації і тим самим до подальшого роздрібнення та

відокремлення знань про об’єкт, що вивчається. Що ж стосується інтеграції знань, яка, на думку

деяких філософів, «неминуче» супроводжує процес диференціації, то здебільшого справа не пішла

далі розмов про її необхідність та закликів до її здійснення. Це й зрозуміло, – якщо диференціація

науки відбувається на основі прирощування і переосмислення самого емпіричного знання, то

інтеграція, щоб стати науково плідною, має передумовою усвідомлену методологічну позицію та її

послідовне проведення”

------------------------------------------------------------------------------

54. Поняття фундаментальна та прикладна наука: спільне та відмінне.

— традиційний поділ наук за принципом їхньої цілеспрямованості, відношенням до практики. Відповідно до цього функція фундаментальних наук полягає в пізнанні законів реальної дійсності в "чистому вигляді", безвідносно до їх можливого практичного застосування (через що ці науки нерідко називають "чистими"), прикладних — у дослідженні більш конкретних форм прояву об'єктивних законів, розв'язанні проблем не тільки пізнавального, а й соціально-практичного характеру. Фундаментальні науки покликані пояснювати навколишній світ, а прикладні, спираючись на їхні досягнення, — перетворювати, змінювати його. Закони й методи фундаментальних наук мають більш заг. характер, прикладних — конкретний, обмежений, вузький. У системі наук провідне місце належить фундаментальним наукам, які становлять передній край пізнавальної діяльності і власне тому називаються фундаментальними, що на їхній основі можна здійснювати різні прикладні дослідження. Ф. і п. н. перебувають у тісній взаємодії, що постійно посилюється. Відіграючи, поряд із соціальною практикою, вирішальну роль у визначенні осн. напрямів розвитку досліджень у прикладних науках, фундаментальні науки значною мірою впливають на прогрес самих цих наук. У свою чергу, відбувається зворотний вплив прикладних наук на фундаментальні, оскільки результати останніх на практиці можуть бути реалізовані лише через прикладні науки. Нерідко потреби практики виробництва, що виражаються через прикладні науки, викликають і стимулюють постановку відповідних досліджень у фундаментальних науках, приводять до відкриттів фундаментального характеру. Критерієм ефективності фундаментальних наук є не тільки успіх в досягненні об'єктивних знань про предметний світ, а й реальна чи потенціальна можливість практичного застосування цих знань; критерієм ефективності прикладних наук є як міра задоволення соціального замовлення, так і здатність пояснювати природні процеси та явища. Поділ на Ф. і п. н. є загальноприйнятим і має принципово важливе значення, зокрема в плані регулювання оптимального співвідношення їхнього розвитку. Проте цей поділ має обмежений характер. Відсутність чітких дефініцій цих наук, критеріїв вичленення і протиставлення їх вимагає дальшої розробки цього питання. Розрізняють також фундаментальні і прикладні дослідження, розуміючи під першими теор. та експериментальні дослідження, спрямовані на пошук заг. законів об'єктивної реальності, продукування оригінальних і фундаментальних знань, розробку потужних засобів дослідження тощо, а під другими — дослідження, спрямовані на знаходження предметних форм, структур та ін., в яких реалізуються ці закони, знання, на модернізацію існуючих засобів пізнання.

------------------------------------------------------------------------------

55. Поняття наукове мислення та його критерії. Розуміння та пояснення як основа наукового мислення.

Це мислення, спрямоване на пізнання глибинної сутності реального світу і відповідне критеріям доказовості, об'єктивності, системності

------------------------------------------------------------------------------

56. Нові завдання освіти в інформаційному, постіндустріальному суспільстві.

------------------------------------------------------------------------------