49. Визначення характеру готової продукції та основні методи обліку витрат

Готовою продукцією, призначеною для продажу, вважають закінчені обробкою вироби, які пройшли випробування, приймання і відповідають технічним вимогам і стандартам. Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про готову продукцію визначаються П(С)БО 9 “Запаси” та 16 “Витрати”.

Облік готової продукції — це реєстрація на підприємствах її надходження, зберігання, відвантаження та реалізації.

Для узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції підприємства використовують рахунок 26 “Готова продукція”. За дебетом рахунку 26 “Готова продукція” відображається надходження готової продукції з власного виробництва, за кредитом її списання.

За формою продукцію поділяють на таку, яка має речову фор­му, тобто виріб, і таку, яка має форму результату роботи (ре­монт) або форму послуги (перевезення вантажу).

За ступенем готовності продукцію поділяють на готову, на­півфабрикати (напівпродукти) та неготову. Готова — це продук­ція, яка завершена в обробці й призначена для реалізації; на­півфабрикати — продукція, що незавершена в обробці, але гото­ва для реалізації; неготова — незавершена у виробництві, але така, що має бути завершена.

За конструкторською та технологічною складністю продукцію поділяють на просту і складну.

Продукція може бути основною, побічною або побіжною.

За своїми технічними та іншими характеристиками побічна та супутня продукція мало чим відрізняється від основної, тому їх кількісні та якісні параметри визначають аналогічно основній продукції.

На відміну від допоміжної побічна продукція не потребує до­даткових витрат. Така продукція створюється в комплексних виробництвах паралельно з основною.

Основними методами обліку витрат є попередільний (однопередільний, багатопередільний, попроцесний), по­замовний і нормативний.

Попередільний метод. Він означає, що витрати обліковуються в розрізі технологічних переділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку витрат застосовують на промислових підприємствах (або в інших галузях), де продукція виготовляється з послідовною переробкою вихідної сировини за окремими стадіями (переділа­ми, фазами) технологічного процесу. Після кожного переділу, фази або стадії одержують напівпродукт (напівфабрикат), який можна або здати на склад, або перед передачею на наступний переділ (фа­зу, стадію) обчислити за кількісними і вартісними параметрами.

При однопередільному методі технологічний процес не по­діляється, становлячи єдине ціле від першої операції до останньої.

Багатопередільний метод застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, пе­реділів) і в кінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують у кінці останнього переділу.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують переважно в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку при цьому методі є окреме замовлення. Фактич­ну собівартість окремих замовлень (виробів, робіт, послуг) визна­чають або після передачі на склад, або після здачі (передачі) за­мовнику безпосередньо.

Нормативний метод є визначним досягненням економічної науки. Сутність його зводиться до того, що витрати, на вироб­ництво обліковуються з поділом їх на три елементи обліку:

1. витрати в межах норми (плану, кошторису, квоти);

1. зменшення (економію) або збільшення витрат (перевитра­ти) порівняно з нормою (квотою, кошторисом, планом) внаслі­док зміни норми під впливом технічного прогресу;

2. відхилення витрат порівняно з нормою (квотою, планом, кош­торисом) до зменшення (економія) або збільшення (перевитрати).