100.Поняття і значення зобов'язань з відшкодування шкоди.Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду.

Зобов'язання з відшкодування шкоди - це такі цивільно-правові зобов'язання, в яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від боржника (заподіювана шкоди) повного відшкодування протиправно заподіяної шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.

Основною функцією зобов'язань із відшкодування шкоди є компенсаторно-відновлювальна функція, реалізація якої має забезпечувати особі, яка зазнала шкоди, відновлення її майнових та особистих немайнових прав і благ. Суб'єктом відповідальності є особа, яка заподіяла шкоду.

Потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК). Принцип повного відшкодування шкоди може коригуватися також під впливом соціально-економічних чинників. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі або відшкодувати збитки у повному обсязі (ч. 1 ст. 1192 ЦК). На випадки завдання моральної шкоди принцип повного відшкодування не поширюється, однак ЇЇ відшкодування можливе поряд з відшкодуванням майнової шкоди.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56,62, і чинного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їхніх прав і свобод та законних інтересів.

Заподіяння моральної шкоди може бути правовим наслідком порушення зобов'язання (порушення банківської таємниці, ст. 1076 ЦК України), визнання правочинів недійсними (ст.ст. 215-236 ЦК). Розмір відшкодування встановлюється судом і не може визначатися умовами договору (ст. 23 ЦК).

Підставою для відшкодування моральної шкоди є факт заподіяння особі фізичного болю та страждань або душевних страждань, або приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна (немайнова) шкода - це такі наслідки правопорушення, що не мають економічного змісту і вартісної форми. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини того, хто її завдав (ч. 2 ст. 1167 ЦК). Однак вищезазначений припис фактично нівелюється подальшим змістом самого ЦК, оскільки всі статті гл. 82, де йдеться про настання відповідальності незалежно від вини того, хто завдав шкоду (ст. 1173-1175, а також ст. 1176,1187), використовують термін "шкода", а не "майнова" чи "моральна" шкода. Це означає, що диспозиції ст. 1173-1175 ЦК також охоплюють і моральну шкоду, впроваджуючи правило про безвинну відповідальність за її завдання.

101. Поняття та загальна характеристика спеціальних деліктів.

Делікт — це правопорушення, яке завдає шкоди суспільству, державі або особі. Таке правопорушення є підставою для притягнення правопорушника до відповідальності, передбаченої законом. Зазначене правопорушення не пов’язане з порушенням договору (контракту). Деліктні зобов’язання відомі ще як позадоговірні.

Спеціальні делікти мають специфіку, викликану особливим характером збитку (шкоди майновий з подальшим підрозділом на шкоди майну і особистості і моральний), заподіяння шкоди (наприклад, джерелом підвищеної небезпеки), провини (відповідальності за вину чи без вини), особи заподіювача шкоди (наприклад, якщо мова йде про державного службовця) і

Спеціальні делікти характеризуються такими особливостями:

1. способом заподіяння шкоди;

2. особою заподіювача шкоди;

3. особою потерпілого,

4. особою, яка відповідає за шкоду;

5. об’єктом, якому заподіюється шкода;

6. обставинами заподіяння шкоди;

7. особливими умовами відповідальності тощо.

Основна специфіка даного спеціального делікту полягає у суб'єктному складі заподіювачів шкоди. Суб'єктами заподіяння шкоди в даному випадку виступають:

- органи державної влади, тобто створені відповідно до Конституції України і правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради й Ради міністрів Автономної Республіки Крим органи, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права і свободи громадян".

- органи влади Автономної Республіки Крим, тобто органи влади, які наділені повноваженнями вирішувати питання АРК місцевого значення (Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК тощо).

- органи місцевого самоврядування, тобто створені на підставі Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" як представницькі органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські, районні та обласні ради) та їх виконавчі органи, так і органи самоорганізації населення (п. 4 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України).

- посадові та службові особи відповідних органів. Легальне визначення посадової особи надається ст. 2 Закону України "Про державну службу", відповідно до якої посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.