20. Заснування і розвиток міст

Виникнення міст на території Південної (Степової) України (за виключенням Криму) слід, на нашу думку, пов'язувати саме з XVIII ст. До цього на протязі XVI-XVII ст. тут виник цілий ряд укріплених поселень (Січ, центри деяких паланок, генуезькі та турецькі фортеці біля гирла Дніпра), але був відсутній фактор економічного розвитку, який є базовим у визначенні будь-якого (укріпленого чи неукріпленого) поселення як міста. Постійна військова загроза зводила нанівець всі спроби планомірного заселення та освоєння цих територій. Виключення становить Стара Самара (теперішній Новомосковськ), де вже з XVII ст. починають збиратися ярмарки. Таким чином, про існування козацької міської традиції у нашому краї говорити можна, але з великими обмеженнями. Лише у XVIII ст. з послабленням безпосередньої військової загрози стає можливим розвиток міст. Друга половина XVIII ст. особливо різко змінила долю Північного Причорномор'я та Степової України (цей край отримав тоді нову назву - Новоросія). В середині XVIII ст. ця територія була поділена між двома ворогуючими державами - Російською Імперією та Оттоманською Портою. Кримське Ханство (займало Кримський півострів та прилеглі до нього землі), було васалом Туреччини та виступало на її боці. Головним завданням Росії в цьому регіоні було якнайшвидше отримати вільний вихід до Чорноморського узбережжя, який обіцяв значні економічні й геополітичні вигоди. Напередодні російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Росія була цілком відрізана від цього узбережжя. Натомість Порта та Кримське ханство володіли землями включно з гирлами Бугу, Дніпра та Дона. Будь-які спроби заснувати тут довгострокові населені пункти терпіли поразки, оскільки ці новобудови знищувалися в ході військових сутичок татар, ногайців, українських козаків та розміщених тут російських військ. Тому в цей період будувалися лише фортеці, ретраншементи, редути, які мали завдання запобігти подальшому просуванню татар і турків углиб території, а також наглядати за поведінкою запорізьких козаків. Спочатку, в 1731 -1742 рр. збудована Українська лінія фортець; потім в 1750 - х рр. - Нова Сербія та Слов'яносербія; в 1770-х рр. - Нова Дніпровська лінія укріплень.  Виникають перші міста (спочатку теж як фортеці) - Новомиргород, Єлизаветград, Новоархангельськ, Олександрівськ та ін. Головна риса цих поселень, як міських центрів, полягала в тому, що всі вони були військовими укріпленими пунктами та виконували спочатку тільки військово-адміністративні функції. Будь-які наміри сприяти економічному розвиткові цих міст-фортець, організувати промисловість та торгівлю зводилися нанівець, якщо вони безпосередньо не були пов'язані з потребами діючої армії. Тому, на першому етапі свого формування (1740 - поч. 1770 рр.) міста Південної (Степової) України являли собою військово-адміністративні одиниці, економічне життя в яких тільки зароджувалося.  Другий етап розвитку міст Південної України пов'язаний з підписанням Кючук-Кайнарджійського мирного договору між Росією та Туреччиною 10 липня 1774 року. Цей договір завершив війну 1768-1774 рр., та свідчив про те, що напруженість у відносинах почала зменшуватись. Кримське ханство отримало право самостійно визначати свою внутрішню та зовнішню політику. Крім цього Росія отримала ряд стратегічно та економічно важливих територій: "угол земли" між Бугом та Дніпром, фортеці Кінбурн, Керч та Єнікале. Слідом за цим посилилися наміри Росії ствердити свою могутність на нових землях, особливо після зруйнування 1775 році Запорізької Січі. Саме в цей період відбувається заснування міських поселень, які в подальшому будуть адміністративними та господарськими центрами (Катеринослав І та ідея будівництва Катеринослава ІІ, Херсон, Маріуполь). Хоч деяке розширення зовнішньоекономічних зв'язків сприяло виникненню перших промислових підприємств (казенні верфі, соляна промисловість), міста в цих умовах зберігали своє значення все ще як військово-адміністративні пункти. Крім того, військова загроза зменшилася, але не зникла зовсім: Туреччина плекала реваншистські настрої. За цих умов такі важливі фактори будівництва міст, як, наприклад, вибір місця, залежали тільки від стратегічної необхідності. У 1783 році Кримське ханство було приєднано до Росії. Безпосередня військова загроза на теренах Степової України майже повністю зникла. Після Ясського миру (1791 р.) Росія повністю утвердила своє панування на північному чорноморському узбережжі. Досить швидкими темпами відбувалося заселення та господарське освоєння краю. Необхідність будівництва міст-фортець зникла, а старі міста, які були військово-адміністративними центрами, перебрали на себе нову роль - каталізаторів економічного розвитку краю. Приклад цього: заснування 1794 року поряд із турецькою фортецею Хаджибей міста Одеси, яке потім стало третім за кількістю населення містом Росії.