- •1. Мистецтво в українськх землях у найдавніші часи
- •2. Роль язичницьких вірувань давніх слов’ян у формуванні їх мистецьких уявлень.
- •3. Мистецтво Київської Русі
- •4. Архітектура міст Київської Русі
- •5. Давньоруська книжкова мініатюра
- •6. Розвиток іконопису в Давньоруській державі.
- •7.Давньоруські стінописи
- •8. Храмобудівництво у кр.
- •9. Проблеми кольору в українському малярстві X - XVIII ст..
- •10. Розвиток архітектури в українських землях у XIV - XVI ст.: романщина, готика, ренесанс.
- •11. Феномен «козацького» бароко.
- •12. Козацький бароковий собор: формування типу.
- •13. «Золота доба» українського церковного співу д.Бортнянський, м.Березовський, а.Ведель.
- •14.Українська барокова архітектура.
- •15. Іконостас та його роль в духовній культурі України
- •16. Скульптура в західноукраїнських землях XVI-XVII ст.
- •17. Українська графіка доби бароко.
- •18. Архітектурні пам’ятники стилю рококо в Україні.
- •19. Садибно-паркова культурв України
- •20. Заснування і розвиток міст
- •21. Меценатство в українських землях XVIII–XX ст.
- •22. Класицизм в українському мистецтві.
- •23. Роль класицизму в трансформації планувальної системи міст України.
- •24. Особливості західноукраїнської архітектури XIX ст.
- •25. Творча спадщина т. Шевченка художника.
- •26. Портретний живопис в Україні другої половини XVII – першої половини XIX ст. Д. Левицький, в. Боровиковський.
- •27. Музична творчість світського напрямку у XVIII - XIX ст.
- •28. Архітектура модернізму в Україні.
- •29.Традиції декоративного розпису в Україні
- •30. Трансформація кріпацького театру в професійний та його розвиток в хіх столітті
- •31. Розвиток основних жанрів українського образотворчого мистецтва: портрет, історико-побутовий, пейзаж
- •32. Український радянський живопис, жанрова характеристика
- •33. Український авангардний живопис
- •34. Характеристика тоталітарного мистецтва та своєрідність його проявів у мистецтві соцреалізму в урср.
- •35. Архітектурні пам’ятки Радянської України 1920 – 1950-х років
- •36. Мистецтво кіно
- •37. Модерністські та постмодерністські пошуки в українському мистецтві хх ст.
- •38. Розвиток освіти в давньоруській державі
- •39. Розвиток освіти в давньоруській державі
19. Садибно-паркова культурв України
Садиба (або садибна забудова) — тип забудови, основними репрезентативними елементами якої були: огорожа (наприклад, посаджені палі), брами (ворота), галереї та дахи будинків
У часи Середньовіччя садиба – дворище − була підпорядкована потребами вільної родини.[3] Це були багатобудинкові двори, в яких будівлі не загороджували, вільно розташовували на ділянці землі, якою користувалися усі господарі спільно.[3] Залишки подібного господарства можна спостерігати у Сколівському районі на Львівщині. З розпадом великої родини на окремі садиба стала одноосібним господарством.[3]
19 століття здебільшого - століття міст та смерті старих садиб. Але виникають і нові. Найбільші серед нових - садиба(замок) Даховських в Леськові (Черкаська об.,існує),садиба Василівка генерала Попова(Запорізька об, руїна=музей ) .
Зажили своєї слави й садиби хірурга Пірогова (Вінницька об.,музей), Шарівка Кеніга (Харківська обл.), садиба капітана Чичагова (Вінницька обл., нині школа).
Всі ознаки садибної архітектури зберігла й садиба Потоцьких в місті Одеса(курдонер, господарський палац, грот, пейзажний парк, арх. Ф.Боффо), нині Художній музей.
Цікаво, що садибна архітектура стала зразком для будівель суспільних закладів. Стара лікарня в Одесі побудована за схемою приватної садиби-курдонер, будівля, парк (арх. Тома де Томон, що працював у Петербурзі). Всі ознаки аристократичного палацу мала й будівля Присутственних місць в Харкові (арх. Ярославський Петро Антонович, 1805 р.)
Парк:
Важливим показником загальної культури і моралі суспільства є його ставлення до навколишнього середовища, його турбота про збереження природи і відновлення її ресурсів. Пізнаючи природу, спілкуючи з нею, люди глибше починають розуміти самих себе, виявляючи у собі багатющі резерви фізичних і духовних сил, дістаючи нові імпульси до творчості. Саме природа є тією основою, на якій формується в особи почуття прекрасного, відчуття простору і часу.
Ще за часів Київської Русі слов’яни змінювали різні природні об’єкти, що знаходились на території храмів. Заповідні гаї називалися в них “божеліссям”, “праведним лісом”, “святибором”. В священних гаях заборонялося рубати дерева, ламати гілки, косити траву. В неналежний час туди навіть заборонялося ходити. У ті часи така заборона називалася - заповіданням. Заповідання проголошувалося урочисто, перед великими зібраннями людей. Лісові урочища обходили із священиками й образами, свяченою водою і молитвами, оголошуючи заборону рубати дерева кілька років. Старі дерева часто обносилися огорожею, і за огорожу міг заходити тільки жрець. Крім лісових гаїв, у слов’ян заповідними вважалися деякі озера, річки, великі валуни, вигадливі камені і гори.
На кінець ХХ століття природно-заповідний фонд України включав 3 біосферних і 14 природних заповідників, 7 національних парків і 6596 заказників, пам’яток природи, ботанічних садів, зоологічних і дендрологічних парків, парків-пам’яток таін.
Саме тому з давніх часів в Україні і в усьому світі люди старались берегти природу. І для цього вони створювали і охороняли різні території. Одними з яких в Україні в наш час є „Олександрія”, „Софіївка”, „Карпатський” і „Шатцький” парки та ін.