5. Дидактичні особливості нових інформаційних технологій

Інформаційні технології у нашому сьогоденні розглядаються як необхідний елемент навчального процесу. Однією з нових інформаційних мультимедійних технологій і потужним технічним засобом навчання є інтерактивний програмно-технологічний навчальний комплекс на основі SMART Board.

Електронна інтерактивна дошка (SMART Board) – це сенсорна панель, яка працює в комплексі з комп'ютером і проектором. Перші інтерактивні дошки були випущені фірмою SMART Technologies в 1991 році.

Навчальний комплекс на основі SMART Board є реалізацією концепції нового інформаційного середовища й призначений для необмеженого використання викладачами, шкільними вчителями, аспірантами й студентами (лекції, практичні й самостійні заняття, довідкова підтримка і т.п).

Слід зазначити, що при проектуванні навчальних занять з використанням технології SMART Board варто керуватися такими правилами:

• підпорядкування технології SMART Board педагогічній задачі, а не навпаки;

• оптимальне дозування використання технології SMART Board у сполученні з традиційними методами навчання;

• поєднання можливостей традиційних і нових видів технічних засобів, таких як інформаційні комп’ютерні технології;

• вибір такого варіанту застосування технології SMART Board, завдяки якому пізнавальна активність студентів підвищується;

• постійне вдосконалення технологій проектування навчального процесу.

6. Кредитно-модульна та модульно-рейтенгова технології навчання

Кредитно-модульну систему організації навчального процесу (КМСОНП) – модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на використанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів), розглядають як засіб підвищення мобільності студентів під час переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмою післядипломної освіти.

За основу пропонується прийняти ECTS-систему, розроблену європейською комісією, що дозволяє особистості ефективно діяти в межах концепції “навчання упродовж усього життя”. ECTS передбачає покласти в основу обліку трудомісткості навчальної роботи студента кредити, які накопичуються (акумулюються) протягом усього терміну навчання студента і можуть бути перезарахованими в іншому навчальному закладі. ECTS-кредити відображають навантаження студента за відповідним курсом: семестр денного навчання відповідає 30, рік – 60 – кредитами ECTS, котрі присуджуються після завершення періоду навчання та складання іспитів. Розподіл ECTS-кредитів ґрунтується на офіційній тривалості циклу програми навчання. Загальне навантаження, необхідне для здобуття ступеня бакалавра, яке потребує 4 років навчання, дорівнює 240 кредитам.

Кредит – це також спосіб переведення в кількісну форму результатів навчання. Під результатами навчання розуміють комплекс умінь (що повинен знати, розуміти і спроможний виконати студент після завершення навчання) незалежно від тривалості навчання. ECTS-кредити можуть бути отримані тільки після завершення необхідної роботи і відповідного оцінювання досягнутих результатів навчання.

Історично початково ECTS (Європейська система перезарахування кредитів) розроблена у 1989/1990 н.р. у формі пілотного 5-річного проекту, в якому брали участь 145 європейських вузів таких академічних напрямків: бізнес-адміністрування, хімія, історія, інженерна механіка та медицина. У подальшому практика ECTS була рекомендована до широкого використання ВНЗ Конференції Ради Європи “Forum Conference of the Higher Education and Research Committee” (Мальта, 1994), Конвенцією Ради Європи ЮНЕСКО з визнанням кваліфікацій у вищій освіті в Європейському регіоні, і підтримана низкою міжнародних професіональних неурядових організацій, наприклад, Європейською Асоціацією Міжнародної освіти (European Association of International Education), до якої входять представники більше 50 держав..

На сучасному етапі розвитку світової практики системи вищої освіти можна говорити про стійкий розвиток ECTS як основного інструмента інтеграційного процесу освітнього процесу: вже більше 1200 європейських вузів за 6000 навчальних програм використовують систему ECTS. Наприклад, Австрія, Франція, Німеччина , Італія, Угорщина, Словаччина та інші країни об’єднали введення двох циклів навчання з одночасним обов’язковим введенням ECTS. Інші країни, особливо ті, що знаходяться в Північній Європи, мають свої системи кредитів, достатньо сумісні з системою ECTS. Отже, у деяких країнах співіснують 2 системи. Однак, Данія та Норвегія вирішили повністю замінити свої національні системи кредитів системою ECTS. Навіть у країнах, де кредитна система не є обов’язковою, багато ВНЗ освіти використовують ECTS для перезарахування кредитів (напр., Болгарія, Чеська республіка, Польща, Словені). Міністри освіти майже двох третіх із 46 країн заявили, що їхні ВНЗ освіти використовують систему ECTS для перезарахування кредитів. Приблизно 15% від цієї кількості країн використовують іншу систему кредитів, а в решті країн такої системи немає зовсім. Система ECTS широко використовується ВНЗ освіти Греції та Швеції (80%), Фінляндії та Польщі (82%), Австрії (84%), Румунії (87%), Норвегії (90%), Ірландії та Данії (93%). Системами кредитів, відмінними від ECTS, послуговуються ВНЗ освіти Великобританії (45%) та Туреччини (58%).

Згідно з додатком I Конвенції Ради Європи та ЮНЕСКО про визнання кваліфікації з вищою освітою “кредит – точно документована мінімальна умовна одиниця вимірювання “вартості” будь-якої зі складових навчальної програми, виконаної студентом під час навчання”.

Заліковий кредит – завершена задокументована частина (навчальної дисципліни, практики, курсового проектування тощо) навчання студента, що підлягає обов’язковому оцінюванню та зарахуванню. Залікові кредити містять модулі декількох видів навчальної діяльності студентів (аудиторну, самостійну та індивідуальну роботу).

Модуль – це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (ОПП), що реалізується відповідними видами навчальної діяльності студента (лекції, практичні, семінарські, лабораторні заняття, самостійна та індивідуальна робота, практики, контрольні заходи, кваліфікаційні роботи).

Змістовий модуль – це система елементів навчальної дисципліни, поєднаних за ознакою змісту та за допомогою відповідних методів навчання.

Функція системи “навчальний модуль” полягає в наступному: оскільки учень, як елемент циклу, як і учитель, утворюють зовнішнє середовище для цієї системи, то функція навчального модуля полягає в тому, щоб бути носієм таких дій, які б спричинили максимально можливий навчально-пізнавальний результат для учня.

Системоутворювальним чинником для цієї системи є принцип природовідповідності (він виступає як зовнішній) та відповідність між модулями.

Елементами системи “навчальний модуль” є цільовий, змістовий, мотиваційно-методичний, організаційний, діагностично-корекційний модулі. Їх структура така: зміст матеріалу (а не змістовий модуль) є основою для визначення цільового, він є базою для визначення мотиваційно-методичного, усі разом продукують появу організаційного модуля, який не лише визначає форму організації навчання та відповідні засоби навчання, але й служить процесуальною розгорткою усього навчального модуля, чітко окресливши дії учителя та дії учнів. Останнім є діагностично-оцінювальний модуль. Насамперед він передбачає створення такого діагностичного інструментарію, який би однозначно зафіксував ступінь досягнення кожної конкретної цілі навчання з цільового модуля, оцінив би міру розходження між тим, що повинно було б бути і тим, що є, на основі цієї різниці сформував корекційні дії і врешті-решт їх реалізував.

Таким чином, для організації навчального процесу навчання потрібно спочатку розробити навчальний модуль як систему, у ньому змістовий модуль є лише частиною цілого. Навчальний модуль – це системне ціле, що адресоване конкретному учневі, бо всі елементи цієї системи внутрішньоорганізовані на основі двох системоутворювальних чинників: внутрішнього і зовнішнього.

Кожен ВНЗ розробляє власну кредитну-модульну систему, що є внутрішньої. Присвоєння студенту академічного ступеня відбувається після того, як він/вона накопичив/ла певну кількість кредитів. Проміжок часу, упродовж якого допускається процес акумулювання, є довільним, але з певними обмеженнями.

З підписанням Україною Болонських угод у національну систему вищої освіти з метою комплексного оновлення традиційного педагогічного процесу активно упроваджуються кредитно-модульна і модульно-рейтингова технології навчання.

Засновником технології модульного навчання вважають американського дослідника Дж. Рассела, який в роботі “Modular instruction” (1974) виклав концептуальні погляди на особливості такого навчання і запропонував поняття “модуль”. Визначення поняття “модуль” ми з вами розглядали на попередній лекції.

Зміст кожного модуля повинен містити наступні структурні елементи:

• дидактичні цілі, які мають трансформуватися в програму дій для студента;

• безпосередній навчальний матеріал, структурований на навчальні елементи;

• методичні засоби забезпечення процесу засвоєння навчального матеріалу (підручники, посібники, навчальні програми, ілюстративні матеріали, інструкції тощо);

• інформація про зміст і методи контролю та самоконтролю якості засвоєння навчального матеріалу.

Кредитно-модульна технологія є основним дидактичним засобом європейської кредитно-трансферної системи (ECTS).

Важливим компонентом модульно-кредитної системи навчання є формування індивідуального навчального плану студента. Кредитно-модульна система навчання нині поєднується з рейтинговим оцінюванням, ґрунтується на поопераційному контролі і накопиченні рейтингових балів з різних видів навчально-пізнавальної діяльності студента протягом усього періоду навчання (семестр, навчальний рік). Навчальний рейтинг (англ. Rating - оцінка) – інтегральний індекс, або комплексний показник якості навчальних досягнень студента, який повинен характеризувати рівень знань, вмінь і навичок студента з навчальної дисципліни, а також систематичність його навчально-пізнавальної діяльності, активність, самостійність і творчість.

Рейтингова оцінка визначається як сума балів, які отримав студент за виконання індивідуальних завдань, за якість навчальної роботи на лекційних, семінарсько-практичних заняттях, самостійної роботи, за відповіді на колоквіумах, на поточних контрольних заходах та інших видах навчально-пізнавальної діяльності. З цієї оцінки слід вираховувати “штрафні” бали (бали зі знаком “-”) за пропуски занять, невчасне складання модульних контрольних робіт, звітів з практики тощо. За рішенням кафедри студентам нараховуються заохочувальні бали: за участь в олімпіадах, конкурсах студентських робіт, доповіді на наукових конференція;:, підготовку наукових статей, виконання завдань з удосконалення дидактичних матеріалів з дисципліни тощо.

Викладач, який веде навчальні заняття у навчальній групі з певної дисципліни, складає індивідуальний рейтинг студента з дисципліни як суму всіх рейтингових оцінок, а також заохочувальних і штрафних балів. Після закінчення кожного семестру визначається семестровий рейтинг студента, тобто його позиція в академічній групі, на курсі, на факультеті, в університеті.

Інтегральний (підсумковий за весь період навчання у ВНЗ) рейтинг слід ураховувати при рекомендації студентів для продовження навчання в магістратурі чи аспірантурі; працевлаштування у навчальному закладі, за замовленням організацій, підприємств, фірм тощо.

Однак перепоною до ефективного упровадження модульно-рейтингової технології навчання постають педагогічні стереотипи викладачів, їх надмірна перевантаженість та економічні проблеми в Україні, які унеможливлюють гідну оплату науково-педагогічної діяльності, яка наразі набула дуже високого рівня інтенсивності та інтелектуального напруження.