15. Класифікація програмних проектів за управлінням.

16. Теорія систем. Дослідження рівноважних і нерівноважних систем. Важливість сучасного підходу, що використовується в теорії систем, для програмних проектів.

1. Теорія систем.

Загальна теорія систем (теорія систем) – наукова та методологічна концепція дослідження об‘єктів, що є системами. Вона тісно пов‘язана з системним підходом і є конкретизацією його принципів та методів. Перший варіант загальної теорії систем був висунутий Людвігом фон Берталанфі. Його основна ідея – у визнанні ізоморфізму законів, що керують функціонуванням системних об‘єктів [2].

Ізоморфізм – взаємно-однозначне відображення між двома множинами, яке зберігає початкову структуру [2].

Предметна область – множина всіх предметів, властивості яких та відношення між якими розглядаються в науковій теорії. У логіці мається на увазі область можливих значень предметних змінних логічної мови [1].

Предметом дослідження теорії систем є вивчення різноманітні видів, типів та класів систем, принципів та закономірностей їх поведінки, процесів функціонування і еволюції систем (рівновага, адаптація, перехідні процеси та ін.) [2].

Вирізняють три гілки науки, що вивчають системи:

• системологію (теорію систем), яка вивчає теоретичні аспекти і використовує теоретичні методи (теорія інформації, теорія ймовірностей, теорія ігор та ін.);

• системний аналіз (методологію, теорію і практику дослідження систем), який досліджує методологічні, а часто і практичні аспекти та використовує практичні методи (математична статистика, дослідження операцій, програмування та ін.);

• системотехніку (практику та технологію проектування та дослідження систем).

Об‘єднує ці гілки системний підхід, який полягає у розгляді досліджуваної сукупності не як простої суми складових (лінійно взаємодіючих об‘єктів), а як сукупності нелінійних та багаторівневих взаємодіючих об‘єктів.

Маловідомим залишився факт, що на початку XX століття російський фізіолог Володимир Бєхтєрєв, незалежно від Олександра Богданова¹, обґрунтував 23 універсальні закони² та розповсюдив їх на сфери психічних та соціальних процесів. В подальшому учень академіка Павлова Петро Анохін побудував «теорію функціональних систем», що є близькою за рівнем узагальненості до теорії Берталанфі [2].

Сам Людвіг фон Берталанфі вважав [2], що наступні наукові дисципліни мають загальні цілі чи методи з теорією систем:

• Кібернетика – наука про загальні закономірності процесів управління та передачі інформації в різних системах, будь то машини, живі організми чи суспільство.

• Теорія інформації – розділ прикладної математики, що аксіоматично визначає поняття інформації, її властивості та встановлює граничні співвідношення для систем передачі даних.

• Теорія ігор, яка аналізує в рамках особливого математичного апарату раціональну конкуренцію двох чи більше протидіючих сил з метою досягнення максимального виграшу та мінімального програшу.

• Теорія прийняття рішень, яка аналізує раціональні вибори в середині людських організацій.

• Топологія, яка вміщує не метричні області, такі, як теорія мереж та теорія графів.

• Факторний аналіз, який описує процедури виділення факторів у багатозмінних явищах у соціології та інших наукових областях.

• Загальна теорія систем у вузькому сенсі, що намагається вивести з загальних визначень поняття «система», ряд понять, характерних для організованих цілих, таких як взаємодія, сума, механізація, централізація, конкуренція, фінальність та ін., і застосовує їх до конкретних явищ.

Говорячи про нетривіальні підходи до вивчення складних систем відомий радянський та російський філософ Вадим Садовський сказав: «Кардинальний поворот в цьому відношенні відбувся тільки у останній четверті XX ст. Цей другий період розвитку сучасних системних досліджень ще не завершився. Його головна відмінна особливість полягає у переході від дослідження умов рівноваги систем до аналізу нерівноважних і незворотних станів складних і надскладних систем [2].

Відомий радянський фізіолог Петро Анохін, ученик академіка Павлова И.П., уточнюючи питання застосування теорії систем, у певній мірі критикував універсальність статусу теорії систем:

«Ознакомившись подробно со всеми публикациями Общества общей теории систем (Society of General Systems Theory), можно с уверенностью утверждать, что теоретическая неопределенность, отсутствие связи с конкретными научными дисциплинами и неконструктивность основных положений непосредственно для исследовательской работы являются следствием игнорирования основной проблемы системологии – раскрытия системообразующего фактора. Без определения этого фактора ни одна концепция по теории систем не может быть плодотворной. Трудно допустить без него существование какой-либо теории систем и прежде всего общей теории систем. .. Так, например, можно утверждать, что термин общая, примененный к теории систем Берталанфи, не имеет достаточного логического обоснования. Именно это чрезвычайно ограничивает ее конструктивное использование в научно-исследовательском процессе. ... отсутствие системообразующего фактора, не дает возможности установить изоморфность между явлениями различного класса, а следовательно, и не может сделать теорию общей. Именно этот недостаток бросается в глаза при изучении аргументов сторонников общей теории систем. И это же обстоятельство неизменно препятствует общей теории систем стать инструментом конкретного научного исследования» [2].