44. Фіскальна політика та її інструменти

Податково-бюджетна (фіскальна) політика – це заходи уряду, спрямовані на забезпечення макроекономічної рівноваги в умовах повної зайнятості та економічного зростання при виробництві не інфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету.

Цілі фіскальної політики: згладжування коливань економічних циклів;

 забезпечення стійкого економічного зростання;

 досягнення високого рівня зайнятості при помірних темпах інфляції.

Функції фіскальної політики:

1. Вплив на стан господарської кон’юнктури;

2. Перерозподіл національного доходу.

3. Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Доходи держави:  Податки;  Власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності;  Платежі за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі;  Позики у формі державних облігацій. Державні видатки:  Споживання в державному секторі СG ;  Державні інвестиції G I ;  Трансферні платежі Тr ;  Відсотки за державними боргами N

45.Дискреційна фіскальна політика в моделях “витрати-випуск” та “вилучення-інєкції”. Податковий мультиплікатор.

Ефект мультиплікатора податків при проведені стимулюючої фіскальної політики.

Скорочення прибуткового податку має мультиплікативний ефект, так як кінцеве збільшення планових витрат ΔAD і сукупного доходу ΔY по модулю більше, ніж початкове скорочення прибуткового податку.

Дискреційна фіскальна політика – система заходів, що передбачає зміни в доходах та витратах державного бюджету з метою досягнення макроекономічної рівноваги в умовах повної зайнятості та відсутності інфляції. Дана політика використовується державою для протидії циклічним коливанням.

Модель “витрати - випуск” при незалежній величині AD.

Якщо в суспільстві є надлишок ВНП, то можна не вживати заходів по скороченню виробництва, а перевести цей надлишок ВНП у товарні запаси (ІU). Товарні запаси в суспільстві є фактично стабілізатором, оскільки у випадку повернення економіки нижче точки Е, де С+І>У, не вистачає ВНП і споживання перевищує виробництво. Тому можна, не нарощуючи обсяги виробництва, за рахунок перенесення товарних запасів, накопичених у період перевиробництва, збалансувати економіку.

Метод “вилучення – ін’єкції”. В сучасному аналізі важливе значення має вивчення моделі “вилучення-ін’єкції”.

Суть: будь – який обсяг виробництва породжує адекватний обсяг використаного доходу. Інвестиції виступають ін’єкціями з потоку ―доходи – витрати‖. Заощадження виступають вилученнями з потоку ―доходи – витрати‖.

46. Фіскальна політика вмонтованої стабільності. Автоматичні чисті податки

Вмонтована стабільність виникає тому, що в реальності податкова система забезпечує вилучення такого чистого податку (чистий податок дорівнює загальній величині податку за відрахуванням трансфертних платежів і субсидій), який змінюється пропорційно величині ЧВП. Майже всі податки дадуть ріст податкових надходжень зі зростанням ЧВП. Зокрема, індивідуальний подоходний податок має прогресивні ставки і зі зростанням ЧВП дає більші, ніж пропорційні, прирости податкових надходжень. Більше того, зі зростанням ЧВП і зростанням обсягу закупівель товарів і послуг будуть збільшуватися надходження від податку на доходи фірм, ПДВ і акцизів. І, аналогічно, збільшується величина податків на зарплату з тим, як в ході економічного піднесення створюються нові робочі місця. Навпаки, у випадку падіння ЧВП податкові надходження від всіх цих джерел будуть падати. Трансфертні платежі (або “негативні податки”) мають прямо протилежну поведінку. Виплати по безробіттю, по бідності, субсидії фермерам – всі вони скорочуються під час економічного піднесення і зростають під час спаду виробництва.

Рисунок 7.4 служить ілюстрацією того, як податкова система підвищує вмонтовану стабільність. Урядові витрати (G) у цьому зв’язку вважаються заданими і незалежними від величини ЧВП; витрати затверджуються Верховною Радою на постійному фіксованому рівні. Але парламент не визначає розмір податкових надходжень, скоріше, він визначає величину податкових ставок. Податкові надходження потім коливаються в тому ж напрямку, що і рівень ЧВП, якого досягає економіка. Прямий зв'язок податкових надходжень і ЧВП зафіксований у висхідній лінії Т.

Виходячи з рис. 7.4, розмір автоматично виникаючих бюджетних дефіцитів і надлишків і, отже, вбудована стабільність залежать від сприйнятливості змін у податках до змін величини ЧВП. Якщо податкові надходження енергійно змінюються у слід за змінами величини ЧВП, нахил лінії Т на рисунку буде

крутим і вертикальніша відстань між T i G – тобто дефіцити чи надлишки – буде більшою. І навпаки, якщо податкові надходження будуть змінюватися дуже незначно при змінах ЧВП, нахил буде пологим і елементи вбудованої стабільності будуть незначними. Зміни в державній політиці чи законодавстві, що змінюють ступінь прогресивності чистої податкової системи (податки за винятком трансфертів і субсидій), впливають, отже, на ступінь вбудованої стабільності.

Не викликає сумніву, що вбудована стабільність, забезпечувана нашою податковою системою, пом'якшувала економічні коливання. Однак вбудовані стабілізатори не здатні скорегувати небажані зміни рівноважного ЧВП. Усе, що роблять стабілізатори, це обмеження розмаху чи глибини економічних коливань. Тому кейнсіанські економісти погоджуються, що для корекції інфляції чи спаду вимагаються дискреційні фіскальні заходи з боку парламенту, тобто зміни податкових ставок, податкової структури і величини витрат. За оцінками експертів, у США сьогодні вбудовані стабілізатори можуть зменшити коливання національного доходу приблизно на третину1.