141Фактори режимних трансформацій та типи державної спроможності в посткомуністичних країнах.

 О. Норгаарда "Економічні інституції та демо­кратична реформа", в якій автор пропонує враховувати сукупність факторів в процесі посткомуністичної трансформації. До них він відносить:

1) початкові умови - докомуністичну та комуністичну спадщину;

2) навколишнє середовище - вплив міжнародних інституцій;

3) простір можливостей - політичні умови, темп та фази здійснення перетворень;

4) політичні інституції - модель державного управління, яке забезпе­чує проведення реформ;

5) громадянське суспільство - участь громадськості в трансформацій­них процесах або підтримка нею реформаторського курсу;

6) інституційні зміни - побудова інститутів ринку та інститутів полі­тичної демократії;

7) політичні, економічні та соціальні результати - наслідки інституційних змін, які викликають як опір певних сил так і їх громадську під­тримку.

Концепція Норгаарда є продуктивною з огляду пояснення причин успі­ху деяких країн у трансформаційному процесі, враховуючи комбінацію названих факторів. Так, наприклад, успіхи Польщі і Естонії на початку пе­ретворень вчений пояснює тим що: початкові умови другого порядку були пов'язані з сильним націоналізмом і опозицією до іноземної влади, що створило сприятливі умови для реформ; були збережені традиції політич­ної демократії та ринку; західні економічні погляди мали сильний вплив на громадську думку; були сформовані ще до початку реформ команди змін; перспектива членства в ЄС стимулювала політиків до рішучих дій на шляху перетворень.

Узагальнивши основні положення трансформаційних парадигм можна дати відповідь на питання про специфіку, основні напрямки та моделі по­сткомуністичного переходу. Специфіка посткомуністичних трансформацій полягає в тому, що необхідно здійснити перехід не від авторитарних режи­мів, що було характерно для країн Латинської Америки та Південної Євро­пи, а від тоталітарних режимів до ліберальної демократії. Складність цього переходу залежить від:

1) глибини тоталітарної спадщини;

2) демократичних традицій, які існували до тоталітаризму;

3) тривалості попереднього тоталітарного режиму;

4) державотворчих традицій;

5) рівня національної ідентичності;

6) цивілізаційного та культурного рівня політичних еліт;

7) громадянської культури населення;

8) величини території;

9) глибини кризи, яка охопила країну після розпаду тоталітарних структур.

Підсумовуючи сказане до осно­вних напрямків посткомуністичної трансформації можна віднести:

1) проведення радикально-економічної реформи, яка би за змістом та основними напрямками максимально відповідала пропозиціям Ва­шингтонського консенсусу;

2) одночасно із проведенням радикально-економічних реформ розпо­чати розбудову політичних інститутів (ухвалення нової конституції), виборчого та партійного законодавства в рамках яких відбулося би радикальне оновлення політичної еліти;

3) поряд із проведенням економічних реформ необхідно розбудовува­ти інститути вільного ринку у вигляді інститутів власності, фондового ринку, незалежного статусу національного банку, антимонопольного законодавства, бюджетної та податкової систем;

4) швидка розбудова інститутів правової системи у вигляді створення незалежної судової влади, процесуальних, кримінальних і цивільних кодексів, які би надійно захищали права і свободи громадян.

5) Вирішальним фактором у посткомуністичних трансформаціях є на­явність сильного політичного лідера, який здатний сконсолідувати політичні сили навколо вирішення трансформаційних проблем.