28. Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».

Стан економіки – це перша проблема, з якою стикається країна під час переходу до демократії.

Друга проблема – радикалізація опозиції. Це істотно дестабілізує економічне і політичне життя. З початком процесу демократизації радикальна опозиція висуває до влади все більш важко вирішуванні та дестабілізуючі вимоги, аж до відправлення у відставку уряду та президента. Такі обставини здатні перервати демократичні перетворення і повернути до авторитаризму.

Третя велика проблема на шляху до демократії пов’язана з багатонаціональним характером багатьох держав. Тому не дивно, що проблема демократизації істотно ускладнюється боротьбою національних осередків за суверенітет і державну самостійність.

Четверта проблема, яка несе у собі загрозу для процесу демократизації полягає у тому, що в кожній державі є люди, які знаходяться в опозиції як і до тоталітаризму так і до демократії, бо вони є прихильниками авторитаризму.

Хвиля демократизації — це група переходів від недемократичних режимів до демократичних, що відбуваються у визначений період часу, кількість яких значно перевищує кількість переходів у протилежному напрямку в даний період. До цієї хвилі звичайно відноситься також чи лібералізація часткова демократизація в тих політичних системах, що не стають цілком демократичними. У сучасному світі мали місце три хвилі демократизації

Перша хвиля демократизації (1820—1926) означала поширення парламентаризму, багатопартійних систем і загального виборчого права, насамперед у країнах Західної Європи та Північної Америки. Зворотна хвиля (1926—1942) принесла тоталітаризм у різних його формах: фашизм, сталінізм, нацизм і повернення низки країн до авторитарного правління. У період першої хвилі налічувалось 29 демократій, у період зворотної хвилі 12 країн відійшли віддемократії.

Друга хвиля демократизації (1942—1962) характеризувалася перемогою над фашизмом, антиколоніальним рухом і розвалом колоніальної системи, модернізацією країн, що звільнились від колоніальної залежності, включно з процесом цілковитої демократизації у деяких з них. У той час існувало 36 демократій. Зворотна хвиля (I960—1976) означала встановлення авторитарних диктатур у низці країн. Від демократій відійшли 6 країн.

Третя хвиля демократизації (розпочалася у 1975 р. і триває дотепер) ознаменувалася падінням авторитарних режимів у Греції, Португалії, Іспанії (відповідно 1974, 1975, 1977 рр.). Потім вона охопила Латинську Америку та низку країн Азії. Тут на шлях демократії стали Домініканська Республіка, Гондурас, Перу, Туреччина, Філіппіни, Південна Корея. Нарешті черга дійшла до країн радянського блоку.

28. Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд.

Після розпаду Радянського Союзу для переходу до ринкового механізму функціонування економіки у всіх країнах колишнього СРСР були проведені системні реформи. За методами проведення реформ та за інтенсивністю країни можна поділити на 3 групи: радикальні (країни, що застосували «шокову терапію») — країни Балтії (особливо Естонія), Киргизія, Казахстан, Росія і консервативні (які обрали обережні способи переходу до ринкової економіки) — Узбекистан, Туркменія, Білорусь і проміжні (входять усі інші країни).

Основними складовими системних реформ були:

• лібералізація цін;

• організація приватизаційного процесу;

• створення нових податкової та бюджетної систем;

• реформування грошово-кредитної сфери;

• створення нової банківської системи;

• формування ринкового механізму регулювання зовнішньої торгівлі;

• реформування валютної сфери.

Розглянемо кожну складову окремо.

1. Лібералізація цін. Це є початковий момент системних реформ. У 1995—1997рр. лібералізація охопила 70-90 % товарообігу. Контроль за цінами зберігся на продукцію та послуги державних монополій, а також у багатьох країнах зберігся контроль за цінами на стратегічні товари (країни Центральної Азії — бавовна, зерно).

2. Приватизація. Для всіх країн колишнього СРСР є характерним проведення приватизації у декілька етапів:

1) початковий етап — «мала приватизація»;

2) «ваучерна приватизація»;

3) «комерційна приватизація» (купівля державної власності на аукціонах).

Останній етап продовжує діяти і зараз. В країнах Балтії діють норми реституції (повернення власності її колишнім власникам).

Для Казахстану головною формою приватизації великих підприємств є передання їх в трастове управління іноземним компаніям з наступним правом купівлі за низькими цінами та за певними вимогами.

Типовими проблемами, шо характерні для всіх країн є:

• розшарування суспільства;

• недостатня ефективність приватизації підприємств.

3. Створення нової податкової та бюджетної системи. Податкові реформи у країнах є схожими за основними видами податків (ПДВ, податок на прибуток, прибутковий податок, імпортне мито) та за часткою податків у прибутках бюджету (> 80 % доходів).

Для всіх країн є характерними:

• перевага непрямих податків над прямими;

• ухилення від податків;

• великий податковий тягар на підприємствах;

• збільшення сектора тіньової економіки.

Для Вірменії та Таджикистану є характерною значна частка іноземного фінансування для покриття бюджетного дефіциту.

У бюджетній політиці деяких держав спостерігається зменшення військових витрат та збільшення соціальних витрат (крім країн Балтії, де іде різке скорочення житлово-комунальних субсидій для населення).

4. Реформування грошово-кредитної сфери. Після набуття суверенітету всі колишні республіки Радянського Союзу ввели свої власні валюти (останньою це зробила Україна у 1996 році). Для фінансування дефіцитів бюджету держави у 1992—1994 роках активно залучали кредити як всередині країни, так і за її межами (в основному в міжнародних фінансових організаціях): Вірменія та Таджикистан

5. Створення нової банківської системи. Перехід від однорівневої до дворівневої банківської системи почався в СРСР ще у 80-ті pp. і в країнах спостерігалось швидке зростання кількості комерційних банківських установ. В середині 90-х років у кожній країні налічувалось декілька десятків банківських установ (в Україні — близько 150, в Азербайджані — більше 200). В подальшому більшість банків збанкрутували. Для країн Балтії характерна більш розвинена банківська система, ніж в країнах СНД, де спостерігаються неефективна діяльність центральних банків та неякісні банківські послуги.

6. Формування ринкового механізму регулювання зовнішньої торгівлі здійснювалось в умовах різкої різниці внутрішніх цін і світових, відсутності інфраструктурних відносин та зовнішньоторговельних кадрів. На першому етапі (1992—1993 pp.) обмежувався не тільки імпорт, але й експорт. З середини 90-х pp. відбувається зростання імпортного мита.

7. Реформування валютної сфери. Це є найважливіша складова системних реформ. Першим завданням реформи є введення оберненості валют. Для цього застосовується скасування обмежень для нерезидентів за поточними рахунками, лібералізація переходу за кордон прибутків від іноземних капіталовкладників (для припливу іноземних інвестицій).